Загадковий граф Сен-Жермен
Самою загадковою особистістю XVIII століття часто називають графа Каліостро. Тим часом сам він іменував себе всього лише учнем іншого чоловіка, відомого під ім’ям шевальє (або графа) де Сен-Жермен. Втім, цей шевальє видавав себе то за маркіза Монферрато, то за графа Бельмара, в Пізі його знали як шевальє Шенігена, в Мілані – шевальє Веллдоне, в Генуї і в Ліворно він звався графом Солтиковим, в Швабаху – граф Рагоці. На схилі днів він жив у великій пошані в Екернфорді у ландграфа Карла Гессен-Кассельского. Після смерті Сен-Жермена у 1780 році ландграф спалив всі його папери і навідріз відмовлявся хоч щось розповідати про свого таємничого гостя.
Той, про кого дуже багато говорили і писали в XVIII-XIX століттях, був чоловіком середнього зросту, могутньої статури, густі чорні брови і борода контрастували з левовою сивою гривою волосся. Він чудово грав на скрипці, був привабливий в обходженні, мав феноменальну пам’ять і володів німецькою, англійською, італійською, французькою, іспанською та португальською мовами.
У Парижі, де шевальє де Сен-Жермен з’явився в 1750 році, його нарозхват запрошували в усі аристократичні салони. Одягався він з витонченою простотою, але завжди носив діаманти самої чистої якості і рубіни величезної цінності. Багато хто вважав, що він володіє таємницею робити дорогоцінні камені. Він говорив лише, що може «виводити плями» з каменів і якось надав таку послугу самому Людовіку XV. Мабуть, Сен-Жермен послав камінь з плямою в Амстердам як зразок і замовив точно такий же за свій рахунок.
Щирий король паризьких салонів, Сен-Жермен миттєво орієнтувався в характері своїх слухачів і відповідно до того вкраплював в свою розповідь приказку на кшталт: «… і тут король Генріх сказав мені … тобто герцогу, бувшому поруч … » або просто говорив: «Я пам’ятаю, як король Франциск говорив: «Яка чарівна хвороба у перлин. Ось якщо б наші дами були піддані такій «дорогоцінній» хворобі!».У це багате шарлатанами століття Сен-Жермен виділявся дивною властивістю: він, мабуть, не шукав в містифікаціях особистої вигоди.
У 1770 році Сен-Жермен з’явився в Ліворно в генеральській формі під прізвищем Солтиков. Герой Чесменської битви з турками російський адмірал Олексій Орлов наніс йому візит і був з ним надзвичайно шанобливий. Через кілька років, коли Сен-Жермен гостював у маркграфа Ансбахського, тут же проїздом побував всесильний фаворит Катерини II Григорій Орлов. Він називав Сен-Жермен “caro padre» (дорогий батько) і подарував йому 20000 венеціанських цехінів. Маркграф Ансбахський Орлов сказав: «Ця людина зіграла велику роль під час нашого перевороту 1762 року».
Французький енциклопедист Грімм (той самий, якщо вірити Пушкіну, був розумною людиною, але міг «думати про красу нігтів») писав про нього: «Граф Сен-Жермен вважається досить розумною людиною. Хімію та історію він знає як ерудит. Йому властиво пригадувати найважливіші події давніх століть і підносити їх як анекдоти сучасності, з блиском, жвавістю і чисто артистичною майстерністю».
Його вік для всіх був загадкою. Композитор Рамо, який бачив його в 1710 році і зустрів його через п’ятдесят років, стверджував, що граф анітрохи не змінився. Все це дуже тішило графа. Він говорив Глейхену: «Ці дурні парижани вважають, що мені п’ятсот років. Але я не хочу їх розчарувати і навіть зміцнюю в цій думці». Мабуть, у нього були причини маскувати своє походження.
Його називали позашлюбним сином іспанської королеви Марін Нейбургської і мадридського банкіра. Інші вважали його португальським маркізом Бельмаром, інші – іспанським єзуїтом Аймаром, треті – сином збирача податків у Савойї. Ходили чутки, що Сен-Жермен має відношення до розенкрейцерів. Якщо це так, то багато що стає зрозумілим. Розенкрейцери – члени таємного товариства, що виникло у XVII столітті, – ставили своїм завданням «всебічне поліпшення церкви і досягнення міцного благоденства держав і окремих осіб».
Розенкрейцер вважався носієм і охоронцем вищої моралі, не мав права використовувати зв’язки братерства в цілях особистого збагачення, повинен був підтримувати розумний початок в правлінні народами. Якщо допустити, що Сен-Жермен був представником цього ордена, то це пояснює довіру до нього стількох монархів. Важко припустити, щоб по всій Європі без перешкод роз’їжджав чоловік, справжнє ім’я якого було нікому невідомо, – якщо тільки не втручалась могутня рука таємного братства. Сен-Жермен міг бути під час перевороту посередником між прихильниками Катерини та урядами інших держав. Словом, цей чи то безкорисливий містифікатор, чи то авантюрист, чи то агент таємного товариства так і залишається багато в чому загадкою. Інакше важко пояснити відгук Григорія Орлова і подарунок в 20000 цехінів.
Одне напевно збереглось від графа де Сен-Жермена. Це сюжет п’єси Віктора Гюго «Рюї Блаз», навіяний історією роману передбачуваних батьків графа, королеви і людини «низького» походження. І від Сен-Жермена ж отримала секрет «трьох карт» героїня «Пікової дами» Пушкіна.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.