Хто вбив Наполеона?

Карколомна кар’єра Наполеона завжди привертала увагу істориків та літераторів. Не оминали, зрозуміло, мовчанням і його кончину. Але ось що цікаво: не дивлячись на те, що Наполеон помер в присутності лікаря, смерть його, вірніше, причина смерті неясна досі. Досить сказати, що безпосередньою причиною смерті вважають самі різні хвороби. Тут і рак, і геморой, виразка шлунка, епілепсія, артрит та багато інших, зовсім несхожих одна на іншу хворіб.

Цими суперечливими відомостями зацікавився недавно шведський лікар Стен Форсхувуд. Йому вдалося роздобути в Парижі кілька волосин з пасма, відрізаного на пам’ять одним з присутніх при смерті соратників імператора. Це волосся він послав у хімічну лабораторію Шотландського університету в Глазго з проханням провести аналіз. Ніяких вказівок на приналежність волосся і на час смерті їх власника він не дав.

Аналіз був проведений з усією точністю, доступній сучасній науці. Офіційна відповідь університету свідчила: «Надіслане вами волосся містило, як показав аналіз, 10,38 міліграма миш’яку на грам. Це свідчить про те, що особі, від якої взяті ці волосся, давалися досить великі дози миш’яку».

Простеживши за змінами стану здоров’я знаменитого в’язня, доктор Форсхувуд прийшов до висновку, що Наполеона отруювали протягом 6 років з 23 листопада 1815 по день смерті 5 травня 1821 року. Хто ж це робив? Навіщо? І чому все-таки смерть настала досить раптово?

Шведський Шерлок Холмс спробував розгадати і ці таємниці. Послідовно виключаючи осіб, які не могли бути винні в отруєнні, він залишив під підозрою чотирьох наближених імператора, які поділили з ним заслання. При більш детальному розгляді він довів непричетність до злочину трьох із них. Залишався четвертий – колишній генерал штабу імператора. Проти нього був ще один важкий доказ: незадовго до фатального дня Наполеон вніс у свій заповіт зміни, якими значно збільшував частку, призначену його «вірному слузі».

Прагнучи скоріше отримати багатство, покинути обридлий острів і почати нове життя, вважає Форсхувуд, «відданий друг» вирішив прискорити хід подій і замість повільно діючого і ледь помітного миш’яку дав Наполеону швидкодіючу отруту: напій з молока і гіркого мигдалю. Як відомо, гіркий мигдаль містить значну кількість сильної отрути, ціаністого калію, зручного ще й тим, що встановити отруєння ним в ті часи було нелегко.

Результати своїх досліджень доктор Форсхувуд виклав в книзі, що вийшла в Стокгольмі «Хто вбив Наполеона?» Чи правий автор у своїх висновках? На це питання відповісти важко. Думки автора виглядають переконливо, але, зрозуміло, проти них можна заперечувати. Наполеон дійсно отримав увечері напередодні смерті мигдалевий напій. Де, однак, докази, що доза була смертельною? Зміна заповіту на користь передбачуваного вбивці, звичайно, наводить на підозри, але чи доводить вона злочин?