Слово монетам. Або як нумізматика історії допомогла.
Штормовий листопад 1749 року. Азорські острови… Океанські хвилі з ревом набігають на розвалини стародавньої фортеці… Скінчилася негода, але сліди шторму назавжди залишилися в науці. Справа в тому, що хвилі вимили з руїн несподіваний скарб: глиняний посуд з карфагенськими монетами. Знахідка викликала загальне здивування. Ще б пак, адже відкриття Азорських островів приписували іспанським мореплавцям! А тут раптом фінікійські мореплавці з Карфагена…
Не всі відразу визнали карфагенців відкривачами Азорського архіпелагу. Це і зрозуміло. Про відкриття фінікійців збереглося дуже мало документів. Стародавні мореплавці не піклувалися про пріоритет, а іноді просто тримали в таємниці свої торгові маршрути.
Але у вчену суперечку втрутилися нумізмати. Вони заявили: так, скарб залишений, безсумнівно, стародавніми карфагенськими купцями! Авторитетне слово фахівців змусило навіть скептиків погодитись з тим, що в IV столітті до нашої ери на Азорських островах побували карфагенці.
Так нумізматика допомогла відкрити невідому раніше сторінку в історії географічних відкриттів.
МАЛЕНЬКІ ШМАТОЧКИ МЕТАЛУ.
Маленький шматочок металу… Він потемнів від часу, стародавні зображення втратили чіткість. Що може, здавалося б, повідати він нового? Але фахівцеві така знахідка говорить часом більше, ніж старовинний рукопис або руїни забутої фортеці. Вивченням монет і медалей займається нумізматика. Виникла ця наука в XVI столітті. Її засновники – абат Екель і француз Пеллерен – вперше розробили спеціальні системи і класифікації для визначення і вивчення монет. З того часу нумізматика виросла в сувору наукову дисципліну.
А все почалося з приватних колекцій, збирачі яких мало що розуміли в історичних тонкощах. Потім стали з’являтися каталоги і лише пізніше виникли багаті музейні зібрання монет. Велику історичну цінність представляють, наприклад, нумізматичні колекції Ермітажу в Петербурзі, Британського музею в Лондоні і музеїв у Парижі, Римі та інших містах. Але, можливо, в наші дні, коли створені такі чудові колекції, любитель-колекціонер виглядає анахронізмом? Ні, не треба забувати, що до цих пір багато монет потрапляють в музеї з рук колекціонерів. Ці збирачі рятують для науки часом унікальні знахідки. Так, з двохсот п’ятдесяти давньоруських монет XI століття, що дійшли до нас більшість потрапило в музеї з приватних колекцій …
НАЙДАВНІШІ.
Про час і місце появи перших монет дійшли вкрай суперечливі легенди. Римляни приписували винахід монет богам Сатурну і Янусу, а також царю Помпелію. Саме слово «монета» пов’язане з ім’ям римської богині Юнони – «Монета». При її храмі на Капітолії знаходився римський монетний двір… Стародавні греки тримались іншої думки. Вони стверджували, що монети винайшли герої Тезей, Лік, Паламед укупі з царем Фідоном (VII століття до нашої ери).
Де ж насправді з’явилися перші монети? Новітні дослідження відносять першу чеканку монет до Лідії – древній країні в Малій Азії. Лідійці вживали монети вже в VI-VII століттях до нашої ери. Від них монетне мистецтво перейшло до інших народів. Найдавніші лідійські монети чеканилися з одного боку і нагадували брусок. Лише пізніше в Греції монети придбали звичну для нас круглу форму. Перші монети чеканилися зі срібла. Пізніше з’явилися монети з золота та дорогоцінних сплавів. У стародавньому Римі виготовлялись і більш прості монети, з міді. Поява монет вельми спростила торгові операції.
ДИРХЕМИ-МАНДРІВНИКИ
Право карбування монет ще з найдавнішого часу належало уряду. У монархіях монети чеканилися від імені царя, а в республіках – від імені народу. Тому, наприклад, в середні віки кожен феодальний правитель вважав своїм обов’язком чеканити власну монету. Карбували монету не тільки королі і князі, але й церковні владики – єпископи і архієпископи. Саме від того часу дійшло безліч монет…
Дуже важливі для історичної науки арабські срібні дирхеми VI-X століть. Багато тисяч їх знайдені в європейських скарбах. Деякі скарби важили десятки кілограмів. Зариті вони були на купецьких шляхах…
Срібні дирхеми.
Але що ж можуть розповісти арабські дирхеми з хитромудрими написами про історію нашої країни? Виявляється, не так вже й мало! Срібні скарби допомогли археологам встановити багато цікавого з життя долітописної Русі.
В ті часи слов’яни ще не чеканили своєї монети. Вони користувалися привізними східними дирхемами. Такі дирхеми знайдені і на території Києва. Значить, ще в X-XI століттях у нас зупинялися стародавні купці. Скарби східного срібла вказують і на торгові зв’язки Київської Русі з сусідніми землями. Знахідки арабських монет тягнуться по річковій магістралі до Балтійського моря (знаменитий торговий шлях «Із варяг у греки»), до земель західних слов’ян…
РУСЬКІ МОНЕТИ
Перші монети на Русі з’явилися ще в XI столітті. Їх чеканили кілька князів, але незабаром це карбування припинилось. Довгий час після цього ходили срібні та золоті злитки. З XII століття срібні злитки перетворюються на грошові знаки – гривни (ось з яких часів йде назва нашої улюбленої української валюти). Широко поширені були так звані новгородські гривни вагою в 197 грамів.
З кінця XIV століття на Русі знову з’явилася срібна, а потім мідна і золота монети. Але вивчені ці пам’ятники ще недостатньо повно. Тим часом значення їх для історика неоціненне.
Наведу тільки один приклад. Автор цих рядків вивчав ранній період вогнепальної зброї на Русі. Уявіть собі моє здивування, коли я виявив на карбованій в Смоленську в кінці XVI століття монеті найдавніше на Русі зображення пищалі. Малюнок на монеті виявився унікальним історичним документом.
ОЛОВ’ЯНІ КОПІЙКИ
Якщо ви колекціонуєте монети, пам’ятайте про підробки. Підробка монет – заняття майже настільки ж давнє, як і саме їх карбування. Вже в VI столітті до нашої ери в Афінах досить часто попадались фальшиві монети. Іноді підробник-шахрай брав залізну або мідну болванку і майстерно обтягав її срібним або золотим листочком. Таку «монету» не завжди можна було відразу відрізнити від справжньої…
У Росії в царський час фальшивомонетники відливали або карбували «срібні» копійки з олова. Звідси і приказка: «Не варто олов’яної копійки». Пізніше, коли старовинні монети стали заповітною мрією кожного колекціонера, з’явилося ще більше підробок стародавніх пам’ятників.
Автор: Б. Вілінбахов.