Характер одягу давніх народів. Античні часи.

Початок оповіді про одяг давніх народів читайте тут.

Цілком інакший вигляд має антична жінка. Грецьке мистецтво увіковічнило жінку грекиню як богиню краси, а в житті була вона справжньою «великою дамою», хоча не раз з прядкою в руці. Не тільки грек-різьбар мав велике почуття пластики та ритму ліній, коли творив свої статуї, але мав її кожний грек, а передовсім грецька жінка, коли по мистецьки укладала складки своєї одежі так, що тіло не губилося в ній, а жило в усіх своїх, навіть незначних, рухах. Таємниця античного вбрання не в шитті і не в майстерному крої; шляхетність та гармонійність його вигляду дістається дуже невеликими засобами — тільки добірним уфалдуваням («фалда» – складка) кусника матерії твориться класичний одяг.

Хітон — сукня, та гиматіон — накидка (пелерина) — це одежа, як для чоловіків, так і для жінок. Жіноча одежа завше довша від чоловічої. Хитон буває з рукавами або без рукавів, , підперезаний вузьким поясом або вільно спливаючий. Підперезаний хітон, як вважили старі греки, гарно зберігає форму жіночого коліна. В хітоні ходила жінка дома, а в гостину вдягала ще гіматіон — накидку великих розмірів, що часом прикривала навіть голову жінки. Іноді замість великого гіматіону брала жінка пеплос — це є довга шаль. Пеплос в її руках — це жива істота, яка служить до того, щоб при кожній нагоді підкреслити її грацію, її новий рух. Часом вона перекине його недбало через руку, часом накине на плечі, або сідаючи кине на коліна, але за кожним разом вона старається інакше уложити фалди (складки), інакше підігнути край пеплоса, по новому перекласти хітон.

Мимоволі насувається порівняння, як вміє наша проста селянка обходитися з лініями свого одягу, як гармонія дрібних збирок переливається на її спідниці, як добре знає вона таємницю складок своєї хустки. Міська жінка ніколи не потрафить так артистично вбрати хустину, як це зробить селянка, яку навчила цієї штуки довга вікова традиція. Стара селянка, що не покидає своєї старої ноші, стоїть далеко вище в порівнянні з новим поколінням, що тягнеться до панської одежі.

Старі греки не знали шовку. Вони вживали тонкі полотна, топкі, прозорі, бавовняні тканини та вовну. Чим вища якість матеріалу, тим гарніше укладається в збирки. Гіматіон робили з грубішого матеріалу і він драпувався сам навколо тіла в грубіші закладки. Хітон був з тоншого матеріалу і укладався, або в дрібні, плюсовані закладки або сам по фантазійному заломлювався за допомогою пояса. Білий та ясно кольоровий грецький одяг прикрашували вишиваним краєм з геометричним чи рослинним орнаментом.

Грецька жінка, навіть шляхетна, дома ходила боса. Виходячи на вулицю вбирала сандалі, щоби не порошити ніг, але навіть в гостині, входячи в чужий дім, лишала взуття у прислуги. Краса жіночої ніжки мала значення і в ті давні часи і жінка дбала про гарні, зграбні сандалі, що прикріплялися ремінцями на нозі.

Зачіска докінчує принадну поставу грецької жінки. Невільниці грекині мусіли довший час старанно вчитися науці зачісування, і творили скромні на перший погляд, але в дійсності вишукані античні зачіски, таємницю котрих ніколи не збагнути сучасним модерновим панянкам. Грецькі зачіски дуже різноманітні. Мода, індивідуальний смак, настрій — творять їх, але основна тенденція виразна і найчастіше зачіска це вкладене гарними хвилями волосся, що збирається на потилиці в виді факела або вузлом, а над вухом випускається кілька дрібних кучерів. Дорогоцінні шпильки скріпляють волосся, а довкруги чола — діадеми — чільце красить голову. Така зачіска незвичайно пасувала з тонким профілем грекині. Виходячи з дому, грекиня не забувала взяти зі собою гарну парасолю та віяло. Вінок з свіжих квітів прикрашав голови жінок і чоловіків, особливо підчас свят.

Характер римської одежі зближений до грецької. Він також оснований на укладі складок та пластичності вигляду. Тільки в гордої римлянки більше розмаху, більше амбіції. Одяг вимагає більше розкоші, більшої величності. Римлянин у своїй величезній, гарно зложеній тозі мав імпонуючий вигляд.

Його достойна подруга — римська матрона, горда владарка світу, їй належать пошана і поклони. Вона любить достаток. Дорогоцінні тканини, тонкі полотна, шовки, золото, жемчуги, самоцвіти.

В дуже давні часи римлянка вдовольнялась одним одягом — тунікою, але згодом верх туніки прийшла стола. Розкішність та коштовність столи виявляли всю повагу шляхетної римлянки. Одежа римлянки біла, ясно-голуба, пурпурова, аметистова, фіалкова, жовта і т. д. Найбільш їй до вподоби величавий пурпур, який імператор хоче зробити своїм привілеєм. Дорогоцінні намиста, перстенці, прикрашують її.

Але в своєму прямуванні до люксу римляни ніколи не перетягнули струни, вміли цінити мистецький виріб предмету, а мистецька вартість речі завше була на висоті її матеріальної вартості. В античному світі панувала, подиву гідна, гармонія духу і тіла, а це, передусім, відбивалося в мистецтві. Ще й сьогодні дехто вживає слова „антик” на означення дійсно мистецької речі. Коли згинула така рівновага — це відбилося і на одязі.

Автор: А. Свенціцка.