Характер одягу давніх народів
Природне (навіть вроджене) прагнення до краси та творчості спонукує навіть первісну людину прикрасити кожну річ у своєму оточенні, будь то якесь знаряддя до праці, миска чи глечик у господарстві. А власне тіло людина намагається не тільки захистити перед холодом чи теплом, але й прикрасити його, як предмет гідний уваги і мистецької творчості. Індіанець, мешканець гарячого клімату не потребує одежі, але і він розписує своє тіло фантастичним татуюванням, а голову прикрашує пір’ям різних птиць. Не дарма народне мистецтво дуже велику увагу присвячує саме одягу, адже одяг – це нерв часу, це розуміння краси даного періоду. Врешті це короткий зміст побуту та переживання певної епохи. Так не можна уявити собі античного світу без туніки і тоги, а XVIIІ ст. без шнурівки і перуки та наших часів без коротких спідниць та джинсів. (Цікаво, а спортивні костюми гопників кінця XX ст. теж увійдуть в історію?). Різні часи потребують різного одіяння, різної зачіски, різного черевика.
Чим культурніший був народ та епоха, тим краще вміла людина зберегти рівновагу в своєму одягу та поєднати свої хвилеві примхи з вимогами краси. А в доби мало-культурні або просто періоди культурного занепаду панує пуста амбіція зі шкодою для краси. Амбіція, намагання будь-якою ціною стати вище іншого, бажання звернути на себе увагу — не раз відгравала особливу роль у способі вбрання.
В давніших часах одяг не мінявся так скоро, як у наші часи, характер одягу давніх народів тривав довгими віками, змінюючись тільки в незначних дрібницях. Життя народів в старовину було більше замкнене на собі, чужі впливи були за слабкі. Тоді взаємини між народами були тяжкими, тому не було основ для мінливої моди, а тільки повільний процес розвитку одягу самого в собі. Однак як тільки починалися активні взаємини з іншими народами, відкрилась широка дорога чужоземним впливам. Одяг потихеньку став денаціоналізуватися, і почала формуватись «інтернаціональна» ноша. Вищі та заможні версти суспільства скоріше покидали свою національну ношу, а народ, як правило, в далеких закутках краю, береже вірно її беріг, та де-не-де продовжує зберігати і до наших часів. Тому народний одяг є передусім національним одягом якогось конкретного народу.
Багатий народний український одяг це свідок та пам’ятка дуже давньої власної високої культури. Було би дуже сміливо з нашої сторони говорити про джерела походження української культури та українського одягу, але сміливо можна визнати український одяг одним з найстарших європейських народних одягів. Живий рух деяких європейських народів викликав зміни не тільки в одязі вищих верств суспільства (там всілякої аристократії) але і в одязі просто люду. Коли народний одяг більшості європейських народів може нараховувати за собою максимум 2 – 3 століття, то українська вишита сорочка, дрібно-збирана спідничка мають за собою довгий ланцюг віків, а наші вишиванки сягають у глибину часів давнього світу.
Українська ноша, українська орнаментика вишивок не належить до європейського походження, а зв’язана з якоюсь іншою, значно старшою культурою, котру народ можливо приніс зі собою в мандрівці з іншого осередку цивілізації. Тільки відокремленість життя народу від чужинного впливу, економічна та національна відокремленість села від міста могли зберегти таку далеку традицію.
Чим дальше ми занурюємось в глибину віків, тим більше одностайний характер одягу можемо спостерігати у тамтешніх мешканців. Не має великої різниці між жіночим та чоловічим одягом, між одягом визначної людини та одягом простолюддя. Задля зручності при виконанні військових та гімнастичних вправ всі чоловіки мали коротший одяг від жінок. Але, скажімо, спартанки, які виховувались на рівні з хлопцями, і при гімнастичних вправах також потребували вільнішого руху, теж носили коротку одежу з відкритим правим ременем. Простий народ при своїй фізичній праці так само потребував короткого одіяння. В тім між вищими класами та простим народом в давніших часах не було тої психологічної різниці, яка існує тепер і одяг відрізнявся не стільки своєю формою, як дорожчою матерією та коштовними прикрасами.
Твори старовинного мистецтва — скульптура, живопис, малюнки на вазах і т. д. показують нам одяг давніх народів: єгиптян, греків, римлян. Вже 6 тисяч років тому назад у давньому Єгипті розквітала багата культура, наука та мистецтво. Становище жінки єгиптянки значно відрізнялось від становиська жінок інших народів. Коли жінка азійських народів належала виключно до гарему і її образ не втілився навіть у мистецтві, єгиптянка користувалася правовим та суспільним визнанням, бодай у вищих класах. Там була вона теж «дамою», котрій служили чоловіки. Висока культура єгиптян відбивалась на їх побуті, і вони засуджували грубість звичаїв інших менш культурних народів, а до своїх жінок вміли відноситися з ніжністю.
Жінка могла обійняти вищу владу в Єгипті, і як голова держави вона часом брала участь навіть у війні. Цікаво знати, що єгипетська цариця — коли вона була головою держави, носила бороду, очевидно прив’язану, бо борода в Єгипті не була ознакою чоловічого достоїнства, але царської влади.
Маска єгипетської царівни з бородою.
У творах єгипетського мистецтва образ жінки увіковічнився нарівні з мужчиною. Правда, в єгипетському мистецтві не раз тяжко відрізнити жіночу постать від чоловічої, бо між чоловічим і жіночим одягом нема великої різниці. На стінописах єгипетський митець радить просто показує жіночу стать постійно яснішою фарбою тіла, що просвічує крізь прозору тканину одежі, а чоловічу — темнішою фарбою.
Єгипетський одяг розвинувся з примітивної запаски, обвитої крізь бедра. Запаска підтягалась до гори, до грудей, пояс на дві перекладини через рамена підтримує її. З часом з тих перекладин виросли короткі рукави. Груди — як у мужчин, так і у жінок, часто відкриті. Жіноча одежа вужча і довша. Цей одяг часом укладали в дрібні, запрасовані складки, головно, коли матерія була біла та однокольорова, — або розписували в якийсь простий орнамент, різними фарбами, які їм були вже відомі. Звичайно для одягу вживали льняного полотна, пізніше прозорі, тонкі, бавовняні тканини, (щось схожого до мусліну), крізь котрі відрізнявся колір тіла. Особливістю єгипетського національного одягу є великий круглий комірець, що прикривав верхню частину грудей та спадав на ременя і на плечі. Багаті люди розшивали його золотом та перлами, прикрашали різнобарвним склом, емаллю, самоцвітами. Бідніші вживали на ці коміри яскравої, різнобарвної тканини.
Єгиптяни, навіть царі та цариці, звичайно ходили босі, тільки деколи зустрічаємо у них сандалі. У давніх народів великим мистецтвом було зачісування. Азійські народи, всілякі перси, ассирійці — дуже вміло та різноманітно закручували волосся не тільки на голові, але й на бороді та вусах, так що єврейські ортодоксальні „пейси” мусять бути якимись залишками цих давніх звичаїв.
Єгиптяни вміли робити перуки, котрі у важливих випадках одягали на голі голови. Жінки плекали довге волосся і знали таємниці його швидкого росту. Краса зачіски єгиптянки полягала в різноманітності дійсно майстерного плетення волосся. Потоки чорних кіс спливали з жіночої головки. Як чоловіча, так і жіноча голова часто була прикрита різнобарвним серпанком (серпанок – легка, прозора тканина), котрий спадає на плечі, а на чолі є підтримуваний обручем. Змія на обручі — символ влади над життям та смертю, вказує, на високе царське походження особи, що його носить.
Відома єгипетська царівна Клеопатра.
Лотос, улюблений цвіт єгиптян, часто прикрашує голову жінки. Перстенці, браслети, сережки — різні амулети завершують одяг давньої єгиптянки. Зовнішній вигляд єгиптянки дуже принадний. З тонкими, великими чарівними очима, невеличким носом, злегка видутими устами. Постаттю нагадує вона сучасну жінку — струнка, з ледве наміченими грудьми, вузькими бедрами, тонкими ногами газелі. Єгипетська жінка дбала про свою красу. Любила вона часто купатися, натиратися пахощами, використовувала багато різних масел. Тіло малювала білою фарбою, уста червоною, під очі піддає зеленої або чорної фарби, на руках синьою фарбою виписує тонкі жилки в доказ ніжності та прозорості шкіри. Любить квіти… Завжди свіжа китиця в руках, завжди свіжий вінок на голові. Поява такої ніжної жіночої постаті мусіла дуже хвилювати серця чоловіків.
Продовження буде.
Автор: А. Свенціцка.