Лицарі-госпітальєри в Росії

Після того, як французький Конвент в 1792 році позбавив госпітальєрів всіх володінь у Франції, і кавалери Ордена були видворені з цієї країни, їх прихистив не хто інший, як російський государ: указом від 4 січня 1797 році Павло I заснував в Росії Велике Пріорство іоаннітське зі «всіма тими перевагами та почестями, якими знаменитий Орден сей користується в інших місцях за повагою і прихильністю государів». Одночасно Павло зобов’язався стежити за точним виконанням кавалерами орденських законів і статутів, а також зазначив, що обов’язки мальтійських кавалерів завжди нерозлучні з боргом кожного вірного підданого до його батьківщини».

Зрозуміло, що коли Фердинанд Гомпеш «без жалю, честі і похвал» здав Мальту французам, обуренню Павла не було меж. Як «протектор релігії мальтійських лицарів» він підписав декларацію, в якій висловлював протест проти ганебної поведінки і дій колишнього Великого Магістра (російський цар у своєму гніві був не самотній: Гомпеша різко засудила вся Європа, а папа Пій VI з гіркотою зазначив, що земні справи іоаннітів відтепер його більше не цікавлять). Декларація закінчувалася такими словами: «Ми запрошуємо всі мови і великі пріорства священного Ордена Святого Іоанна Єрусалимського і кожного його окремого члена приєднатися до нашого рішення з метою збереження цього гідного похвали братства і відновлення його у всьому колишньому блиску. Вчинено в Гатчині, 10 вересня 1798 року, у другий рік нашого правління. Павло».

Напередодні опублікування декларації в Петербурзі, в одному із залів «Замку мальтійських лицарів» (будинок на Садовій вулиці, що колись належав канцлеру графу Воронцову, творіння Растреллі), пройшли збори лицарів-госпітальєрів, на якому Великий Пріор Юлій Літта в ультимативній формі зажадав, щоб Великим магістром замість скинутого Гомпеша іоаннітів обрали російського государя. Присутні в замку лицарі відповіли на пропозицію Великого Пріора одностайною згодою. Граф відправився до Гатчини, де Павло I негайно підписав акт «Про надходження острова Мальти під захист Росії». Викликавши до себе президента Академії наук барона Ніколая, імператор першим ділом наказав у видаваному Академією календарі позначити острів Мальту «губернією Російської імперії». Послу ж Росії в Римі Лізакевічу наказувалось вступити в зносини з римською курією, щоб вирішити питання про обрання православного і вдруге вже одруженого Павла I (перша його дружина, Наталя Олексіївна, померла при пологах) главою католицького Військово-чернечого ордену. Папа Пій VI, назвавши Павла «другом людства» і заступником пригноблених, не забарився дати позитивну відповідь.

Вранці 29 листопада 1798 року в Зимовому палаці імператор всеросійський Павло I Петрович був урочисто обраний Великим Магістром Ордена Святого Іоанна Єрусалимського. Мальтійський хрест став поруч з двоголовим орлом Російської імперії. Головна резиденція Ордену відтепер розташовувалася в Санкт-Петербурзі, в колишньому Воронцовському палаці. За розпорядженням Павла на Кам’яному острові були побудовані будинок для прочан і католицька церква, яку освятили ім’ям святого Іоанна Хрестителя. Тут же розміщувалася канцелярія Ордена, казначейство і квартири для відряджених в Петербург глав різних «Оберж».

Але не тільки зовнішнім атрибутам надавав значення Павло. В одному з маніфестів прямо підкреслюється його політичне й релігійне розташування до Ордену: “Орден … від самого свого початку розсудливий і достохвальний своїми установами давав як загальну користь для всього християнства, так і приватну таку ж для кожної держави». Словник Брокгауза і Ефрона відзначає, що, по думці Павла, Мальтійський Орден, який так довго і успішно боровся проти ворогів християнства магометан, повинен був об’єднати «всі кращі охоронні елементи Європи і послужити могутнім оплотом проти революційних рухів».

Захоплення Павла Мальтійським Орденом почалося, коли він був ще підлітком: вихователь майбутнього імператора граф Микита Панін подарував йому чудово ілюстровану “Історію гостинних лицарів Святого Іоанна Єрусалимського, що називалися потім Родоськими, а нині мальтійськими лицарями» Верт д’Обефа. Проте не треба думати, що Павло був єдиним російським государем, хто надавав великого значення російсько-мальтійським зв’язкам.

Стосунки Росії з Орденом почалися ще за часів Великого Магістра Раймонда де Рокафуля (1697-1720), за Петра I, який розумів всю необхідність створення широкого фронту проти мусульман. В ті часи Мальтійський Орден в Росії називали Орденом святої Мальти або Івановським. Достеменно відомо, що Петро Перший, вручивши свою грамоту, відправив на архіпелаг до Великого Магістра графа Бориса Петровича Шереметєва, який потім першим з росіян красувався при дворі філігранним мальтійським хрестом на грудях.

Збереглися в архівах і відомості про те, що в царювання Єлизавети Петрівни в Петербург прибув посланник Великого Магістра – Сакрамоза: «… Її Імператорська Величність зволила апробувати доповідь канцлера графа Воронцова про видачу маркізу Сакрамозі фунта кращого ревеню, щоб він міг відвезти оце в подарунок своєму гранд-метру». Катерина Велика, прихильно поставилась до Ордену і його Великому Магістрові Рогану, послала на Мальту шість учнів для придбання там «навику навігаційної і морської справи», а також відправила туди в якості посланника офіцера російського флоту Антонія Псарьова.

Та й самі лицарі-ченці шукали союзу з Росією в боротьбі проти турків. Причому так активно, що міністр закордонних справ Людовіка XV граф Шуазель навіть пригрозив Рогану конфіскацією всього майна і земельних ділянок іоаннітів, які перебували у Франції, якщо лицарі не припинять «російський флірт». Старезний Роган був змушений відмовитися від альянсу з Катериною. Однак до кінця свого життя вів таємне листування з імператрицею, переславши їй всі плани і карти, складені Орденом для військової експедиції на Схід.

Російсько-мальтійський «флірт» остаточно припинив онук Катерини і син Павла імператор Олександр. Вже на четвертий день свого царювання він оголосив, що «в знак доброзичливості і особливого благовоління» він приймає госпітальєрів під своє заступництво, але відмовляється покласти на себе титул Великого Магістра. Услід за цим він наказав скасувати зображення мальтійського хреста в російському державному гербі, а в 1817 році було височайше оголошено, що «після смерті командорів Ордена св. Іоанна Єрусалимського спадкоємці їх не успадковують звання командора Ордену і не носять знаків Ордену по тій причині, що Ордену в Російській імперії більше не існує ».

Таким чином, після смерті Павла госпітальєри знову перетворилися на мандрівних лицарів, знаходячи притулок при різних європейських дворах.

Цікава штука історія! Хто знає, що сталося б із Мальтою, якби в ніч з 11 на 12 березня 1801 року Микола Зубов не вдарив імператора Павла I Петровича важкою золотою табакеркою в скроню (за іншою версією, Павло був задушений шарфом або задавлений змовниками). Можливо цей середземноморський архіпелаг, дійсно, увійшов би до складу Російської імперії на правах губернії. Та чи було б від цього краще Мальті – ось в чому питання.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.

Історичний сайт Мандрівки часом