Історія окуляр
Італійський вчений-натураліст і лікар Франческо Реді служив головним медиком тосканського палацу при герцозі Фердінандо II Медічі. Одного разу йому в руки попався древній манускрипт, датований 1289-им роком. Його автор писав: «Я настільки старий, що без окулярів не в змозі читати або писати».
Реді зацікавився історією винаходу окулярів. У дослідженні йому допомагав інший італійський натураліст і літератор Карло Роберто Даті. В результаті з’явилася праця: «окуляри, чи є вони винаходом давнини чи ні?»
Франческо Реді і Карло Роберто Даті були першими, хто спробував визначити авторство винаходу, який по праву вважається одним з найбільших винаходів світу.
Хто винайшов окуляри
Найдавніші оптичні лінзи з гірського кришталю були знайдені при розкопках Трої. Вважається, що вони були виготовлені 4,5 тисячі років тому, приблизно в 2500 році до нашої ери. Стільки ж років лінзам з прозорого кристала, виявленим в руїнах палацу царя Німрода, засновника стародавнього Вавилона і легендарного будівельника Вавилонської вежі.
Чи можна вважати ці лінзи провісницями окулярів? Навряд. Більшість істориків і археологів впевнені, що ці лінзи використовувалися для добування вогню. Або в декоративних цілях. Втім, лінзи, знайдені в Месопотамії, можливо, були частиною телескопа.
Але в середині сімнадцятого століття, коли Франческо Реді і Карло Роберто Даті писали свою працю, Генріх Шліман ще не розкопав Трою, а Роберт Кольдевей ще не виявив руїни стародавнього Вавилона. Так що два італійських натураліста могли заглянути в історію не далі п’єс Арістофана.
Стародавні римляни і греки називали лінзи зі скла або відшліфованих прозорих каменів «запалюючими дзеркалами» і використовували їх для розпалювання вогню. Однак їм також був відомий збільшувальний ефект скляних лінз, склянок і сфер. Арістофан знав, що скляну склянку можна використовувати як лупу.
А Римський трагік Сенека, як запевняють деякі джерела, прочитав всі книги в Римі за допомогою скляної кулі з водою.
Вивчивши документи стародавніх греків і стародавніх римлян Франческо Реді і Карло Роберто прийшли до висновку, що хоча збільшувальний ефект скляних лінз був відомий на рубежі тисячоліть, але ніяк не використовувався. Отже, окуляри були винайдені пізніше. Але ким і коли?
Римський імператор Нерон спостерігав за боями гладіаторів через відшліфований смарагд. Одні історики, спираючись на свідчення Плінія, вважали, що Нерон таким чином «зміцнював зір». Інші допускали, що імператор просто любив зелений колір. Тому і ходив в зеленій мантії. Тому і вимагав, щоб арену цирку посипали подрібненим малахітом. За версією третіх смарагд використовувався римським імператором для захисту від сонячних променів. Таким чином, якщо знаменитий смарагд Нерона і був прообразом окулярів, то це були саме перші сонцезахисні окуляри.
Перше відоме зображення людини в окулярах-портрет Кардинала Уго ді Провансу. Автор цієї фрески – чернець Томмазо да Модена. Фреска датується 1352-им роком.
До речі, той же Томмазо да Модена двадцятьма роками раніше зобразив на фресці Кардинала Нікола де Роуена, який читає книгу через монокль. Обидві фрески прикрашають церкву Сан-Ніколо в Тревізо.
Чому Кардинал Нікола де Роуен користувався не окулярами, а моноклем – невідомо. Адже до 1332 року окуляри були відомі вже, щонайменше, років тридцять.
Для довідки: Окуляри – найпоширеніший оптичний прилад, які служить для виправлення зору. При нормальному зорі пучок паралельних променів світла заломлюється в оптичній системі ока і формує чітке зображення предмета прямо на сітківці. Цей процес називається рефракція від латинського терміна “рефракціо” (refractio) – заломлення. Найпоширеніші аномалії рефракції ока – це короткозорість і далекозорість. Якщо вам потрібно знайти якісні окуляри, то до вашої уваги хороший магазин окулярів.
Перша офіційна згадка окулярів – саме окулярів, а не просто пристосування для читання, Франческо Реді і Карло Роберто даті знайшли в проповіді брата-домініканця Джордано да Рівалто.
“Не минуло й двадцяти років з тих пір, як було відкрито мистецтво виготовлення окулярів, покликаних поліпшити зір. Це одне з найкращих і необхідних мистецтв у світі. Як мало часу пройшло з тих пір, як було винайдено нове, ніколи не існуюче мистецтво. Я бачив людину, яка першою створила окуляри, і я розмовляв з нею…”
З проповіді Джордано да Рівалто
Цю проповідь Джордано да Рівалто виголосив у Флоренції, 23 лютого 1305 року. Але він не назвав ні точної дати винаходу, ні імені винахідника.
Франческо Реді та Карло Роберто Даті припустили, що окуляри були винайдені десь між 1285 і 1290 роками. І приписали авторство їх винаходу вченому ченцеві Алессандро Спіна з Пізи, про якого було відомо, що він сам навчився збирати окуляри і вчив цьому інших. Робота Франческо Реді і Карло Роберто Даті пролежала в архівах майже двісті п’ятдесят років. І оскільки питання про пріоритет винаходу окулярів за цей час жодного разу не піднімалося, ім’я вченого ченця з Пізи було мало кому відомо.
Наприкінці дев’ятнадцятого століття німецький історик Юліус Гіршберг написав книгу про історію офтальмології. До цієї книги він включив дослідження Франческо Реді та Карло Роберто Даті. Тут-то все і почалося.
Оскільки з 1899 по 1918 рік книга Хіршберга перевидавалася кілька разів, то в тій частині Європи, яка говорила і читала по-німецьки, винахідником окулярів стали вважати Алессандро Спіна.
А італійські історики і дослідники називали інше ім’я. Винахідником окулярів вони вважали скловара з Флоренції Сальвіно Арматі.
Легенда свідчить, що одного разу в 1285 році скляних справ майстер Арматі, який страждав далекозорістю, помітив, що крапля застиглого скла збільшує і наближає зображення предмета. Тоді Арматі почав експериментувати. Він виготовив зі скла кілька опуклих лінз. Підібрав ту пару, через яку йому було краще видно, придумав, як з’єднати ці лінзи, як закріпити їх на голові перед очима. І тут сталося “диво прозріння”.
Городяни звинуватили Арматі в тому, що він зазіхнув на Господа, адже творити чудеса не справа простого смертного. А окуляри, які винайшов склодув, назвали «диявольськими стеклами». Небесна кара, як вважали городяни, не змусила себе чекати. Сальвіно Арматі загинув від удару блискавки.
За іншою версією Сальвіно Арматі дожив до 72 років і помер тільки в 1317 році, встигнувши виготовити безліч пар окулярів для своїх земляків. Бажання “прозріти” у багатьох сучасників, які страждали далекозорістю, виявилося сильніше страху перед небесною карою.
Італійці Алессандро Спина і Сальвіно Арматі досить довго ділили пальму першості в справі винаходу окулярів. Але тут в суперечку за пріоритет вступили англійці.
З’ясувалося, що ще в 1268 році англійський вчений Роджер Бекон написав про збільшувальні лінзи, які виправляють зір.
“З цієї причини цей інструмент дуже корисний для людей похилого віку зі слабким зором, оскільки він дозволяє побачити будь-яку букву, якою б маленькою вона не була…». Роджер Бекон.
Інформацію про Роджера Бекона розкопали в архівах не історики, а журналісти. Тому серйозні вчені назвали її фальсифікацією.
Історія англійського вченого тринадцятого століття, проте, продовжувала обростати подробицями. І ось вже у пресі з’явилися дані про те, що Бекон, подорожуючи по Італії, подарував пару окулярів своєму другові. Потім уточнили: не просто подарував, а дав, як зразок і навчив робити окуляри. Трохи пізніше з’ясувалося і ім’я друга – Алессандро Спіна… Звідси слідував логічний висновок: робити окуляри італійського ченця навчив англієць. І тому батьківщина окуляр на час перемістилася з Апенінського півострова в туманний Альбіон. Але ненадовго.
До біографії Роджера Бекона нарешті проявили інтерес історики і дуже швидко з’ясували, що англійський вчений писав зовсім не про окуляри і навіть не про лінзи. Він знайшов спосіб збільшувати видимі предмети за допомогою скляних куль.
Більш того, це знання Бекон отримав, прочитавши латинський переклад книги арабського історика Ібн Аль Хайсама. Книга називала «Кітаб аль-маназір», тобто – «Книга оптики», і була написана… в десятому столітті!
Уродженець Басри Ібн Аль Хайсам був видатним математиком, фізиком, астрономом, лікарем і філософом. Аль Хайсам першим пояснив феномен зору як процес, при якому промені світла, що надходять в око, формують зображення всередині кришталика. Аль Хайсам також першим розробив концепцію бінокулярного зору, тобто, бачення двома очима.
Особливе місце серед праць Аль Хайсама займала «Книга оптики». У цій книзі він продовжив дослідження Евкліда про природу світла, вивчивши закони прямолінійного поширення світла, закони відображення і заломлення.
Дослідження Ібн Аль Хайсама в області лінз на три століття старше аналогічних робіт європейських вчених. Однак чи є у нас докази того, що і окуляри в мусульманському світі з’явилися раніше, ніж в Європі? Докази є, але тільки непрямі. Окуляри або прообраз окулярів згадуються в поемі, яку написав Ібн аль-Хамдіс – арабський поет родом з Сицилії.
Ця поема була написана в кінці одинадцятого століття. Однак у працях мусульманських вчених того часу ні окуляри, ні інше пристосування для корекції зору не згадуються. Можливо, окуляри з поеми Аль Хамдіса – це всього лише поетичний образ. І вже звичайно цей одиничний факт не дає нам право з упевненістю заявити, що окуляри були відомі мусульманському світу за два століття до європейців.
Історія сонцезахисних окулярів
Найдавніші сонцезахисні окуляри – точніше, окуляри від снігової сліпоти – були винайдені ескімосами приблизно дві тисячі років тому. Канадські ескімоси виготовляли такі окуляри з дерева, ескімоси Чукотки з кісток мамонтів та інших тварин. По виду це пристосування, яке використовували в основному для полювання в льодах, більше схоже на захисний екран електрозварника, ніж на звичні нам окуляри. Тонка прямокутна пластина з вузькими горизонтальними прорізами для очей кріпилася прямо на капюшон. Завдяки цим винаходом в наш час ми можемо зокрема мати і дитячі окуляри від сонця.
Вважається, що першу промислову партію окулярів замовив Наполеон. Для єгипетської експедиції 1798-1801 року йому знадобилося двісті тисяч сонцезахисних окулярів. Носити захисні окуляри повинен був кожен солдат наполеонівської армії. Порушники цього наказу суворо каралися, як офіцерами, так і яскравим африканським сонцем. І ще невідомо, яке покарання було страшніше: порка або опік рогівки ока, який міг привести до катаракти і до повної сліпоти.