Знову острів скарбів

21 лютого 1963 року до нежилого острівця в Тихому океані підійшов човен, щоб висадити групу американців-шукачів скарбів. Але замість бочок з золотом вони знайшли голодного і зневіреного француза. А два місяці тому французів було троє, і вони теж сподівалися знайти скарби. І недарма: цей острівець, що носить назву Кокос, і є знаменитий Острів Скарбів, що надихнув Стівенсона на створення свого роману. Казкові скарби не міф. Протягом століть острів служив своєрідним «банком», де пірати зберігали награбовані багатства. З захованих там скарбів лише один скарб Моргана за найбільш скромним підрахунком містить коштовностей на 35 — 40 мільйонів доларів.

Хто тільки не намагався розшукати хоча б один з них; яких тільки драм не розігрувалося на цьому, колись благословенному, шматочку землі. У 1896 році командир англійського військового корабля «Хоуфі» капітан Шрапнел, засліплений блиском золотого міражу і власною владою, привів свій корабель до острова, висадив екіпаж і змусив всіх шукати скарби. Вичерпавши звичайні способи, він розвернув фугасами половину острова, сподіваючись, що при одному з вибухів разом з грудками землі в диму блиснуть золоті дублони, намиста, пряжки, чаші, свічники. Він підірвав би й іншу половину острова, так скінчився весь його боєзапас. Капітан повернувся в Англію, був розжалуваний і вигнаний з флоту. З тих пір всім кораблям королівського флоту категорично заборонено за чим би то не було підходити до спокусливих берегів.

Швейцарець Зуссі Віслер прожив на острові 20 років один, якщо не вважати чорного пуделя, який полегшував йому добровільну каторгу. Віслер — чи не єдиний, кому вдалося знайти золото… іспанську монету 1788 року, що явно випала з кишені одного з його попередників.

Легендарна комора коштовностей приваблювала не тільки авантюристів і маніяків. На сторінках солідної газети лондонських фінансистів «Файненшел таймс» не раз з’являлися оголошення про створення акціонерних товариств для відшукання скарбів острова Кокос. Гонщик і конструктор автомобілів і моторних човнів Малькольм Кембелл, багаторазовий рекордсмен світу, витратив на пошуки сто тисяч доларів. Один з відомих американських адвокатів, який згодом став державним діячем, обстежив у пошуках скарбів весь острів. З тих пір пройшло багато десятків років, але до сих пір одна з пальм носить його ім’я: Франклін Делано Рузвельт…

Якої тільки землерийної техніки не бачила ця пальма: екскаватори, драглайни, бурові верстати, дизельні молоти… Археологи, гірники, підривники, геологорозвідники, водолази — «всі промайнули перед нею, всі побували тут».

Якось на пошуки зібралися три француза: мандрівник і спелеолог Робер Вернь, письменник, Клод Шолье, і автор пригодницьких романів Портель. «Техніка і наука наших попередників виявилися безсилими. У скарбошуканні успіх може принести тільки інтуїція, нюх» — така була точка зору групи. Французи взяли з собою лише акваланг, металошукач і човник, відмовившись від радіо, від корабля, який міг би доставити їх до найближчого населеного острова, від продовольства. Їжу повинні були доставляти їм рибальство і полювання.

…18 грудня 1962 року костаріканський вітрильник висадив трьох молодих людей з їх скромним багажем на острів Кокос. Вісім кілометрів у довжину, чотири в ширину, стрімкі береги, вулканічний рельєф, одна з вершин досягає 850 метрів.

21 грудня друзі спустили на воду свій човник. «Ми хотіли,— розповідав потім Вернь, — зробити розвідувальну поїздку, збиралися залишити нашу базу на кілька днів, щоб провести зйомку узбережжя і взяли з собою все необхідне кінематографічне устаткування. В годину відплиття море було бурхливим, а погода похмурою, йшов дощ. Я трохи занепокоївся і просив товаришів почекати з від’їздом, але вони вважали за краще триматися початкового плану. Не пройшли ми й милі, як опинилися серед розбурханого моря, і величезна хвиля буквально поглинула наш човен».

Це було найбільше у дванадцяти метрів від берега, але при такому морі Верню ледве вдалося вибратися на поверхню і, відчайдушно борючись з хвилями, дістатися до берега. Опинившись на землі, він став шукати очима супутників, але від них не лишилося й сліду. Лише хвилин через десять рештки розбитого човна з’явилися в хвилях і зникли у відкритому морі. Вернь знав, що Портель не вміє плавати. Можливо, що у паніці він вчепився за Шолье і не дав йому виплисти, а може бути, друзів виявилися спритнішими незліченні акули.

У відчаї Вернь довго лежав на березі, нарешті, розбитий, змучений, почвалав до порожнього табору. І почалися нескінченні, безрадісні дні одиночного ув’язнення на безлюдному і незатишному острові.

Рівно через два місяці до берега підійшов костаріканський човен «Елінор», а ще через тиждень Вернь був у Пунта Аренос і повідав світу про те, що трапилося. «Острів Кокос назавжди залишиться для мене проклятим островом»,— почав він свою розповідь журналістам.

Так закінчилася передостання — поки що! — спроба опанувати казковими скарбами.