Повернення інки

інки

Яскравий динамічний епос Латинської Америки, що глибоко йде корінням в історичний досвід народів континенту, налічує століття до іспанського завоювання. Стародавні жителі Мексики, для яких епос мав основне значення, відобразили свої незліченні сказання, легенди і міфи в місцевих кодексах – книгах, що складалися з піктограм у поєднанні з ідеограмами і фонетичними ієрогліфами. Існували спеціальні центри, в яких вчителі пояснювали молодим людям зміст цих книг, прагнучи, щоб учні на все життя запам’ятали зібрані в кодекси ілюстровані епічні поеми, оповіді і міфи.

Більшість цих книг, які місіонери вважали «язичницькими» і «сатанинськими», було знищено в період іспанської конкісти. І все-таки християнським проповідникам не вдалося викорінити пам’ять і перешкодити передачі з вуст в уста величних творінь народного епосу, що зберігся в багатьох культурах. Більш того, деякі з нащадків давньої знаті (такі, як Чімальпаін і Ікстільксочітль) зуміли швидко пристосувати латинський алфавіт для запису сказань на своїй рідній мові. Так, у народу науа з’явилися «Anales de Tlatelolco» («Аннали Тлателолко»). Цей рукопис, що зберігається сьогодні в Національній бібліотеці в Парижі, містить генеалогію стародавніх правителів та історію іспанського завоювання.

Подібним чином збереглися і багато інших творів, зібрані, зокрема, в «La colecci de cantares mexicanos» («Антології мексиканських епічних поем»), що знаходиться в Національній бібліотеці Мексики, і в так званій «Manuscrite de los romances de la Nueva Espana» («Рукописи балад владик Нової Іспанії») з бібліотеки Техаського університету.

Найбільш значні рукописи майя належать невідомим авторам. Це «Чілам-Бапам» мовою юкатанских майя і «Пополь-Вух» мовою кіче, що містять пророчі та історичні оповіді.

Письменники-метиси, такі, як. Фернандо Альварадо Тесосомока, та іспанські місіонери також збирали й описували традиції цих народів. Серед тих, хто присвятив себе цій справі були монахи Андре де Ольмос, Бенавенте Мотолінія і, звичайно, Бернардіно де Саагун, який в 1565-1569 р. написав іспанською мовою знамениту «Historia general de las cosas de la Nueva Espana» («Загальну історію подій в Новій Іспанії»). Таким чином, багато з стародавніх епічних оповідань дійшли до нас завдяки письмовим документам.

Епоси науа і майя об’єднують героїчні оповіді про мандри народів у пошуках постійного притулку, про заснування міст і подвиги героїв, що брали участь в цих подіях.

У науа, наприклад, свого роду еталоном є епос про Кецалькоатля – божество і одночасно героїчного батька-засновника. Його історію можна частинами відтворити за текстами різних джерел: «Los anales de Cuauhtitlаn» («Аннали Куаутітлан»), «La historia Tolteca- Chichimeca» («Історія тольтеків і чічімеків») і «La leyenda de los Soles» («Легенда про сонце»). Це антології поетичних та історико-міфологічних текстів, складені представниками споконвічних південноамериканських культур в середині XVI ст.

Вони розповідають про те, як після довгої кровопролитної боротьби з ворогами, які намагалися ввести практику людських жертвоприношень, жрець і правитель Тули – хранитель культурної спадщини та чистоти релігії – був змушений скласти з себе повноваження і зникнути в морській безодні, пообіцявши на прощання своєму народу, що одного разу настане день, коли він повернеться.

Більш широко відомий епос майя «Пополь-Вух». Він був написаний в XVI ст., але виявлений лише наприкінці XVIII ст. отцем Франсіско Хіменесом, парафіяльним священиком Чічікастенанго в Гватемалі. Поряд з космогонічними міфами і легендами, що розповідають про численні поневіряння людини, ця книга оповідає про чотирьох перших вождів кіче, про їхні пошуки вогню і боротьбу за зміцнення своєї могутності.

Епос інків присвячений мандрівкам чотирьох племен, що заснували Куско. Згідно варіантам сказання, зібраним перуанським етнографом X. Оссіо, четверо братів покинули разом з дружинами свої печери і вирушили в дорогу, але тільки одна чота, Айяр Манко і Мама Окльо, дісталася до долини річки Куско. На тому місці, де Айяр Манко закопав свій золотий посох, виросла згодом столиця імперії інків.

Епос інків – типовий приклад життєздатності і незмінності міфів в громадах споконвічних мешканців Латинської Америки. Він розповідає історію бога Інкаррі, колишнього, як свідчить переказ, сина Сонця. У багатьох легендах розповідається про те, як він потрапляє в руки іспанців, які катували і потім обезголовили його. Однак існує повір’я, що відокремлена від тіла голова продовжує жити, і що захована вона в сокровенному місці (або в Куско, або в джунглях, згідно з низкою версій, зібраних Оссіо). Від голови повинне вирости нове тіло, і коли це станеться, син Сонця знову стане богом і проголосить судний день і відродження імперії.

Віра в це живе і сьогодні. Щорічно в багатьох традиційних громадах Перу, Еквадору, Болівії під час церемоній на честь місцевих святих розігруються сцени загибелі Інки. Подібно Інкаррі, Інці поклонялися як синові Сонця, що передбачає ототожнення бога з правителем. Під час вистав одягнені в сучасні костюми актори (що обов’язково належать до корінного населення) показують сюжети з міфології та історичних оповідей, які в народному епосі тісно переплітаються і не обмежуються ніякими тимчасовими рамками. У результаті виходить своєрідний сплав доіспанських вірувань, епізодів конкісти, трактованих з погляду підкорених індіанців та історичних подій починаючи від страти Атауальпи за наказом Піссаро в Кахамарці в 1533 р. аж до наших днів.

Інка

Загибель Інки означала поразку імперії, кінець цілої епохи і початок іспанського панування. Під час театралізованих вистав Піссаро завжди власноруч «обезголовлює» інку. Насправді ж Атауальпа був задушений. Цей факт свідчить про те, що в народі смерть Інки асоціюється не з Атауальпою, а з Саурі Тупаком, якому дійсно відтяли голову і який вважається останнім з правителів інків, що чинив опір конкістадорам у Вількабамбе аж до 1572 року.

Це ще раз підтверджує думку про ототожнення Інки з Інкаррі, сином Сонця. Традиційний сюжет, що розігрується і сьогодні, підтримує віру в те, що коли-небудь у майбутньому (коли виросте тіло бога Інки) стародавня цивілізація відродиться у всій своїй красі, відновить свої закони і перерозподілить землю між нащадками її споконвічних власників.

Це епічне сказання, як і багато інших, дійшло до наших днів у зміненому вигляді внаслідок процесу взаємовпливу індіанської, європейської та африканської культур, що почався в Латинській Америці ще в кінці XV ст. Одним з результатів такого взаємопроникнення стало зближення тематики епосів різних регіонів, хоча, можливо, це пояснюється тим, що історію всіх народів Південноамериканського континенту з часу появи європейців відрізняли дві спільні риси – колоніальне панування і економічна відсталість. Бути може, саме схожість соціальних і політичних умов змушує колективну уяву різних народів йти по одному і тому ж шляху.

Автор: Перла Петрич.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers