Географія та археологія

Географія

Перед археологією сучасності такий же далекий світ кам’яного, бронзового і залізного століть постає вже зовсім іншим. То були епохи вражаючих ривків в розселенні палеолітичної людини, які здійснювалися ще сотні тисяч років тому і досягли апогею приблизно 35-15 тисяч років тому. Тоді чоловік зумів заселити практично всю сушу земної кулі. Через давню крижану Берингію на Чукотці палеолітичні першопрохідці перебралися на Американський континент. Довгі тисячі і навіть десятки тисяч років люди перетинали вздовж і впоперек земну кулю, пізнавали її. Найрізноманітніші групи стикалися одна з одною, воювали, торгували, обмінювались речами, ідеями; зливалися в єдині етноси та культури.

Археологи вже звикли до відкриттів, наприклад, велетенських мідних рудників, датованих п’ятим тисячоліттям до нової ери. Від цих гірничо-металургійних центрів простягалися на зорі ери металів далекі, тисячокілометрові шляху торгівлі міддю. На карти археологічних підручників нанесені також тисячокілометрові пунктири військових походів і міграцій. І датуються вони не тільки, скажімо, I тисячоліттям, але II і III тисячоліттями до нової ери. В цих пересуваннях брали участь маси населення.

В сучасній археології міцні права громадянства отримав і такий цікавий історичний феномен, як існування величезних спільнот культур фактично в усі історичні епохи. У цих спільнотах на гігантських територіях повторювалися поєднання принципово схожих рис матеріального і духовного життя. Такою в середині I тисячоліття до нової ери була спільність культур скіфського кола — від Монголії до Дунаю. До них відносились і металургійні провінції V—II тисячоліть до нової ери, що охоплювали часом мільйони квадратних кілометрів. В виробничих центрах цих провінцій панували однакові сплави металів, використовувалася однакова технологія обробки металу, вироблялися знаряддя близьких форм.

Разюче схожими були багато культур мезолітичного часу, датовані X—VIII тисячоліттям до нової ери з їх дрібними і кам’яними знаряддями. Вони поширювалися від субтропічних областей аж до Північної Євразії.

У спробах пояснити ці явища вчені висловлювали переважно дві основні точки зору. Перша з них — до останніх десятиліть панувала — зводилася до того, що людські культури повинні були або могли проходити однакові стадії розвитку. Зумовлювалося це загальними законами розвитку людства і призводило до вражаючої подібності форм матеріальної культури, а скільки-небудь широкий розвиток комунікацій в стародавньому світі відкидався: думка древніх, що світ — це безліч ізольованих і мало знайомих одна одній культур, приймалася безперечно.

Згідно з іншої пізнішої точки зору, розвиток та існування прадавніх культур був взаємопов’язаним і взаємообумовленим. Розгалужена, широка система комунікацій і була причиною дивної схожості форм самих найдавніших культур.

Відкидати загальні закономірності в розвитку людських культур неможливо. Нерозумно, однак, не визнавати і наявності в глибокій старовині у різноманітних культур найширших взаємозв’язків — загальні закономірності можуть і повинні включати в себе цей феномен. Додамо на ваги прихильників останнього погляду ще ряд прикладів.

Приблизно за два сторіччя, в XV—XIII століттях до нової ери, дуже складна технологія відливання втульчатих тонкостінних знарядь і зброї — так званих сокир-кельтів та наконечників списів — переважала практично на всіх металургійних виробничих центрах від Атлантики до Тихого океану. Та й самі форми виробів виявлялися дуже схожими. Паралельно цьому у всіх культурах північної половини Євразії, від Атлантики до Тихого океану, починає домінувати новий сплав — олов’яні бронзи. Також всього за півтора-два століття, в VIII —VI століттях до нової ери, всі основні культури Євразії і Північної Африки почали найширше виробництво залізних знарядь і зброї — здійснився перехід до залізного віку. Чи можна думати про подібні революційні практично одночасні зміни в технології основного виробництва давнини, скидаючи з рахунків тісні контакти і розвинені комунікації?

Причому вимальовується ще одна важлива деталь. Дуже часто відкриття якої-небудь технології здійснювалось спочатку в одному місці і тривалий період не було відомо за межами обмеженої території. Через деякий, іноді досить тривалий час слідував як би раптовий вибух, і ця технологія в історично дуже короткий період завойовувала величезні території. Залізо, наприклад, спочатку стало відомо в Малій Азії ще в III тисячолітті до нової ери. Перші знаряддя були тут не робітничими, а ритуальними. У II тисячолітті до нової ери їх набори, може бути малоазійського походження, ми зустрічаємо і в усипальницях єгипетських фараонів. «Вибух» пішов, однак, тільки в VIII—VI століттях до нової ери і з цього часу величезна більшість євразійських народів вступила в залізний вік.

Отже, реальність вперто демонструє нам тісний взаємозв’язок людських спільнот стародавнього світу, хоча свідомість наших предків цього взаємозв’язку не вловлювала і, навпаки, як вже говорилося, заперечувала. Однак світорозуміння — це ще не реальний світ, а всього лише «…історія думок, яка є не що інше, як збори людських помилок», — писав свого часу Вольтер. Лише тепер, через багато століть, взаємопов’язаність стародавнього світу представляється очевидною. Більш того, зараз у світлі новітніх даних археології і досить розвиненої історичної науки стає можливим говорити про ще одну важливу грань взаємодій безлічі культур — про ритми злетів і падінь.

Далі буде.

Автор: Е. Чорних.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *