Гелапогоські черепки

Гелапогоські черепки

Розповідають, що якийсь археолог, розкопуючи пагорб, у якому опинилася незліченна безліч черепків – залишків давніх глечиків, горщиків та іншого домашнього начиння, вигукнув, звертаючись до своїх помічників: «Справді, можна подумати, що в давнину люди тільки і займалися тим, що били посуд». Істини ради, слід сказати, що і ми, в наш час, теж, очевидно, не вилікувалися від цієї недуги: навряд чи серед наших читачів знайдеться хоча б один, який на своєму віку не розбив би склянку, чашку або навіть – страшно сказати – тарілку з сімейного сервізу. Стверджують, що бити посуд – це, нібито, на щастя. Не будемо наполягати на цьому, але те, що битий посуд безсумнівно щастя для археологів – факт, який навряд чи варто заперечувати.

… Приблизно в 600 милях від узбережжя Перу, далеко в океані, знаходиться група невеликих островів – скелястих, майже позбавлених рослинності. Європейцям вони вперше стали відомі в 1535 році. Саме в цьому році течії і вітер занесли у відкритий океан іспанський човен, що плив вздовж узбережжя Панами. Не то на десятий, не то на одинадцятий день моряки побачили невеликий острівець, а потім виявили і ще кілька.

Втім, знахідка була не дуже велика. Питну воду змучені мореплавці відшукали лише з великими труднощами, острови були безлюдними, рослинність убога, грунт сухий – і скрізь, куди не глянь, – скелі, скелі та скелі. Галапогоськими були згодом названі ці вулканічного походження острови (від galapagos – черепаха) – тут були виявлені небачені ніде раніше гігантські черепахи, а також ігуани, морські леви та деякі інші дивовижні тварини.

черепаха

Притулок піратів в кінці XVII – початку XVIII століть, потім довгий час «нічийна територія», Галапогоські острова на початку XIX століття, в 1832 році, були оголошені власністю Еквадору. Їх навіть спробували населити, але з цього майже нічого не вийшло: надто вже незручні для постійного місцепроживання ці незатишні кам’янисті острівці. Тільки дві тисячі чоловік мешкають на них нині. Правда, це так би мовити, постійно прописані. Зазвичай же, переважно в «сезон», населення тут різко збільшується. З Перу, з Еквадору сюди прибувають рибалки – риболовля у Галапогоських островах важлива стаття доходу прибережного населення цих країн.

Отже, не надто примітні, хоча і більш-менш відомі, перш за все, завдяки своїй незвичайній фауні і флорі та рибним багатствам острівці – найдрібніші точки на широкій гладі океану. Можливо, про них і не варто було б згадувати, якби не одна обставина: недавно ці напівзанедбані острівці знову опинилися в центрі уваги. І виною тому на цей раз не якась небачена тварина, не невідомий раніше вид кактуса, якими так багаті тутешні місця, а черепки, звичайні глиняні черепки, залишки битого посуду.

Справа в тому, що до порівняно недавнього часу нікому в голову не приходило займатися на Галапогоських островах археологічними дослідженнями. Здавалося б, дійсно, пустий почин: ніяких слідів давніх поселень, рівно нічого, що могло б свідчити про те, що ці острови у свій час, ще до іспанців, були населені. І, тим не менше, все ж знайшлася людина, яка спільно з ще двома археологами і декількома робочими взялася за цю, на перший погляд, несерйозну затію. Близько року провели Тур Хейєрдал (автор Кон-Тікі) і його товариші на кам’янистих островах. Терпляче, крок за кроком оглядали, вивчали вони рельєф місцевості, терпляче і наполегливо займалися розкопками в тих місцях – до речі кажучи, нечисленних, де, як їм здавалося, можна було виявити сліди поселень і діяльності людей.

І їх праця увінчалася успіхом. Їм вдалося розшукати сліди: численні залишки стародавнього глиняного посуду. Вони знайшли залишки глечиків і тарілок, ваз і інших глиняних виробів (всього понад 2000) на різній глибині, у різних, як кажуть геологи, шарах, в тому числі і досить давніх. І ці давні черепки не тільки найвірнішим чином свідчили про те, що в так званий доіспанський період, тобто до відкриття європейцями Нового Світу, протягом століть Галапогоські острови були заселені, але і абсолютно достовірно показали, звідки прибуло їх стародавнє населення.

Посуд – за формою, з вичинки, за забарвленням – належав до різних епох, але походження його було одне і те ж: він була точнісінько такий же, як у відповідні періоди часу в доіспанському Перу та Еквадорі!

Але це незаперечно свідчить про давні й міцні зв’язки в давнину між даними країнами і Галапогоськими островами. Тур Хейєрдал вважає, однак, що поселення на Галапогоссах не були постійними. То були тимчасові рибальські селища, причому навіть не на всіх островах, а тільки на Сант-Яго, Санта-Крус і Флоріані. Добиралися ж сюди рибалки з Перу і Еквадору на плотах з бальзи, чудові морехідні якості яких були доведені Хейердалом під час його знаменитого переходу 1947 року.

Ні, даремно, мабуть (правда, всього лише в жарт), ображався згаданий нами археолог на биті черепки! Коли відсутні інші «документи» і вони можуть – як це неодноразово бувало – стати дороговказом при розгадках багатьох таємниць старовини. Всього лише биті черепки.

Гелапогоські черепки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *