Ахетатон – місто Сонця

Ахетатон

Коли філософ уявляє ідеальну державу, буває так, що химера розумної республіки вимагає від нього — про всяк випадок, з обережності — заборонити… поезію. Виходить, вигадане, ідеальне місто не терпить у тій дійсності, яку воно прагне започаткувати, саме того чинника, якому завдячує своє існування і який, отже, може її зруйнувати. Інша річ, одначе, коли автором утопічного проекту є сам цар — справжній цар, що якраз і є поетом. Місто Ахетатон («місто обрію»), втілена в життя утопія, проіснувало стільки ж, як і єресь його творця, фараона Ехнатона. Після дванадцяти років його існування біля Тель Ель-Амарни на березі Нілу (Середній Єгипет) залишилось лише кілька палаців, робітничий квартал, майстерня скульптора, кілька храмів — рештки, що більше свідчать про крах міста, ніж про його історію. Уламки незавершеної поеми в камені, застиглої на самому початку творення.

До 1842 року про царське місто Ахетатон знали мало, була відома лише його назва і майже зовсім не відома його історія. Важко було здогадатися, що на півдорозі між давньою столицею Мемфісом і новою — Фівами — містилося місто, чиї позолочені храми лишилися поховані в пісках: спочатку їх поховала пустеля, а потім щось іще нищівніше — забуття.

Лише 1912 року німецькі єгиптологи відкрили експонат, якому належало стати однією з найкоштовніших єгипетських статуй, — розфарбовану голову Нефертіті. Вона осяяла своєю досконалою красою найунікальніший і найменш відомий епізод історії давнього Єгипту. Хто ж така Нефертіті? Її ім’я та ім’я її чоловіка були ретельно стерті на більшості пам’яток. Лише після півстоліття глибоких досліджень з’ясували: «гарна і велична цариця з пишною зачіскою» — дружина Ехнатона. Ім’я її царюючого чоловіка фактично не значилось у жодному списку єгипетських фараонів: стародавні історики навмисне вилучили з історії тридцять років його панування.

Нефертіті

Таке старанне замовчування свідчить про масштаб того, що, мабуть, означав амарнський період. Здається, програма Ехнатона на стику політики й поетики була такою разючою, що навіть сьогодні важко включити це історичне відхилення у прямолінійну хронологію, ніби ці роки відклались у якихось звивинах пам’яті, напівсну. Сама особа Ехнатона — незбагненна. Для вчених він — трагічний попередник Христа, предтеча монотеїзму, несправджений Мойсей; для інших — фараон-єретик, єдиний винуватець тієї помилки, тієї омани, що наклала відбиток на всю історію Єгипту, на саму його географію і навіть на природу — винуватець появи невеликої стійкої цяточки на барвах сонця.

МІСТО СОНЦЯ

У безводному і спечному місці, де сонце з’явилося першого дня творіння, Ехнатон вирішив поселити людей і проголосив це місце сонцесяйним осердям власної релігії. Кинувши виклик жерцям, він заборонив культ Амона, царя всіх божеств, і запровадив культ Атона-Сонця як єдиного бога. Цей розрив із жерцями відбувся швидко, на початку його панування (близько 1362 року до н. е.) Фараон залишив тоді царське місто Фіви, щоб заснувати нову столицю. Він змінює своє ім’я Аменофіс IV («Амон задоволений») на Ехнатон («той, кого любить Атон»). Сто тисяч техніків, інженерів і робітників беруться будувати місто для ще більшого числа жителів. Ахетатон мав стати містом сонця, мистецтва, кохання і радощів. Це, без сумніву, було перше місто, спочатку спроектоване у кресленнях і лише потім споруджене.

Було використано найкращу на той час технологію, щоб перевозити найпридатніші матеріали. Аби надати найбільшої легкості архітектурі, використовувались дерев’яні балки для зведення цегляних мурів — цілковита протилежність масивних монументів попередніх царств.

Ехнатон

Царський проспект перетинав місто посередині; на ньому розташовувалися садиби найзаможніших, тимчасом як менш привілейовані мешканці оселялися у другому ряді, а за ними — безліч тих, хто сподівався знайти в Ахетатоні умови для нового життя.

Великий храм у середмісті утворював кілька внутрішніх дворів, що вели до святилища; всі вони були звернені на схід, відкриті святим променям, оскільки покрівель не мали. Фараон, як і всі вірні, міг під час молитви звертатися безпосередньо до вічного божества, купаючись у його світлі, до божества, чиє жовте сяйво розливалося по всьому місту, роблячи його сонцесяйним.

Але, здається, найдивовижнішою з усіх споруд був Північний палац, споруджений під містом для цариці Нефертіті. Як справжній світ у мініатюрі, він мав ставки, обсаджені садами; величезне квадратове озеро було оточене колонадами, а навколо вольєри з рідкісними тваринами відтворювали природу, гармонійно переплетену з буденним життям людей.

МЕТАФОРА ПОГЛЯДУ

Якщо сьогодні ми маємо досить точне уявлення про життя в Ахетатоні, про розкіш трапез і свят на честь Сонця-божества, то ще мало відомо про політичну діяльність, очевидно, відсунену на другий план релігійними відправами та фараоновими художніми студіями. Тема видимого бога, одначе, виступає напрочуд реальною в атрибутиці влади. У місті видимого бога люди живуть у полі його зору. Саме в цих нових стосунках людини і бога, у погляді, що єднає їх, треба шукати сенс «амарнської революції». Ехнатонів проект, отже, тісно пов’язаний з метафорою погляду. Атон, як всевидющий погляд виступає в ролі «зіниці сонячного ока»: сонце стає оком-богом, видющим і видимим. Амон, старий зачаєний бог, бачив все, але його не бачили, він виявлявся лише у розбитому на безліч скалок дзеркалі, в ідолах, схожих формою, розпорошених серед людей як знаки божества. Єресь, можливо, і виникає від бажання звільнитися від цих замінників, від прагнення подолати відстань, визначену знаком, віднайти себе в самому богові, і бути у його світлі.

Це — справдешня утопія. Маючи поетичний характер, вона існує в обіцянці точного, повного розуміння світу. Амарнська естетика і вдається до дещо пересадного реалізму. Погляд художника, схожий на погляд сонячної сфери, розбитої на безліч променів, поширюється, виходить за свої межі, спрямовується на тих кого він споглядає, на тих, хто його бачить. Цар Ехнатон відтворений таким, як він був, потворним — бо цар приймав ту форму, яку надавало йому око інших. Можна постерегти тут зародки передчуття демократії, які дехто знаходить у задумі Ахетатона. Повсюдно видиме сонце, що дає всім світло і життя з однаковою щедрістю,— символ справедливого володаря, його утопії. Але цар, хоча він і поет, на превелику силу міг утримувати людський загал у такому засліпленні. Потрібна була мужність, щоб не схибити, знайти рівновагу на хисткій межі між бажаним і можливим.

Автор: Айям Васеф.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *