Звідки пішло слов’янське письмове слово. Продовження.

слов'янська азбука

Звідки ж іде ця писемність докирилівської пори? Якою вона була? Яким алфавітом користувалася? Знаменитий трактат чорноризця Храбра — болгарського вченого, який жив у X столітті, розповідає наступне.

Спочатку слов’яни користувалися «чертами і резами», з допомогою яких вони «чтеаху і гатааху» (рахували й ворожили). Пізніше вони застосовували для письма грецький алфавіт, але «без розподілу». Проте, пише стародавній філолог, це було незручно: в середньовічному грецькому алфавіті не було спеціальних знаків для позначення звуків «б», «ж», «з», «ц», «ч», «ш», «я», «у», «ю» і т. д.

Тому потрібен був спеціальний алфавіт, здатний зображати всі фонетичні особливості слов’янської мови. Таку задачу, очевидно, і виконав Кирило. Згідно з даними стародавнього мовознавця, азбука, створена Кирилом, складалася з 38 знаків. Повна, більш пізня кирилиця між тим має 43 знака; очевидно, п’ять з них (два йотованих «юса», йотовані «а» і «е», «кк») були додані учнями Кирила.

Як бачимо, у поданні Храбра з ім’ям великого просвітителя пов’язується лише третій етап в еволюції слов’янського письма — етап «розподілу» слов’янської абетки. Сама ж писемність з використанням іншої графічної системи існувала раніше.

Найдавніша слов’янська писемність знає два алфавіти — кирилицю і глаголицю. Обидва мають приблизно один склад. Але зате відмінність у графіку виявляється настільки серйозною, що в них майже немає знаків, хоч скільки-небудь схожих один на одного. Походження кирилиці (з точки зору малюнка літер) не представляє загадки: це грецьке уставне письмо VIII — IX століть, доповнене також літерами для позначення тих відсутніх у грецькій мові звуків, про яких писав учений чорноризець. Зате глаголиця — справжній сфінкс стародавньої палеографії. Походження її до цього дня викликає подив і суперечки вчених. Її графіка настільки своєрідна, настільки не схожа на всі інші літерні системи, що ніяке порівняння не дає переконливих результатів.

Багато визнаних авторитетів вважали (і вважають нині), що плодом творчості Кирила була кирилиця. Проте значно більша частина дослідників приписувала (і продовжує приписувати) Кирилу честь створення глаголиці. Ще в середині позаминулого століття відомий філолог і історик Ізмаїл Срезневський виступив з гіпотезою, що кирилиця — це розвинене письмо докирилівського часу. Дещо пізніше ця гіпотеза була підтримана відомим філологом Всеволодом Міллером, а в повоєнні роки знайшла розгорнуте обґрунтування в роботах болгарського мовознавця Еміла Георгієва. Суть його гіпотези зводиться до наступного.

Кирилиця — результат пристосування грецької графіки до фонетичних особливостей слов’янської мови. Вона формувалася протягом тривалого часу задовго до прибуття Кирила до Моравії й продовжувала розвиватися в наступні роки. Кирило винайшов глаголицю, яка має всі риси штучної абетки, створеної однією особою із спеціальною, свідомо сформульованою метою. Цей штучний алфавіт, однак, був вкрай незручний для практичного вживання, чому і не прижився на практиці. Він повинен був поступитися місцем більш звичній і простій кирилиці, яка і стала основою графічної слов’янської писемності X і наступних століть.

Гіпотеза Е. Георгієва найбільш вдала з усіх, які коли-небудь були висловлені з приводу історичного співвідношення двох слов’янських азбук. Однак, щоб підтвердити її, потрібні були переконливі факти. Ними могли бути тільки справжні автографи того часу.

Так звані «сарматські знаки» Північного Причорномор’я належать до числа найбільш інтригуючих документів східноєвропейської старовини. Зараз відомі сотні знахідок цього роду. Деколи таємничі символи розташовуються рядами, утворюючи системи, дуже схожі на текст.

Тлумачити «сарматські знаки» намагалися по-різному, але єдиною правдоподібною гіпотезою є думка про те, що це — зароджувана писемність ієрогліфічного типу. Вона не набула завершеного характеру, але під впливом грецької письменності досить рано трансформувалася у так зване «русько-хазарське» фонетичне письмо рунічного спрямування, відоме на підставі ряду пам’яток.

Паралельно у населення лісостепу намічається зовсім інша традиція, заснована на використанні грецького алфавіту.

Слов’яни здавна були в числі тих племен, які підтримували тісні контакти з античною ойкуменою. В цих умовах думка використовувати грецьку або латинську графіку для зображення слов’янських слів (а ще раніше, можливо, чисел) так чи інакше повинна була виникнути в свідомості наших предків. Зараз у розпорядженні науки є тверді дані, що дозволяють стверджувати, що це сталося, у всякому разі не пізніше, ніж на початку нашої ери. Ми маємо на увазі писемність черняхівської культури (перша половина та середина I тис. н. е.), що представляє собою одне з найбільш блискучих явищ у розвитку Східної Європи тієї епохи.

Про те, що племена, які залишили пам’ятки Черняхівського типу, знали писемність, заявлено давно. Про це, зокрема, свідчать численні знахідки стилів — кістяних паличок для письма на бересті або по навощеним дерев’яним табличам. В останні роки стали відомі безпосередні зразки цієї писемності — автографи, що датуються II—V ст. н. е. Поки це окремі букви, в кращому випадку — слова, але сам факт їх існування неможливо переоцінити.

Якщо багато вчених схильні зіставляти загадкові «сарматські знаки» з не менш загадковими «чертами і резами», то графіті черняхівської культури демонструють нам вживання грецької (і, мабуть, латинської) графіки «без розподілу», тобто до перетворення іноземного алфавіту в спеціально слов’янський. Завдяки цим знахідкам гіпотеза В. Срезневського, В. Міллера — Е. Георгієва перестає бути простим припущенням і стає на твердий грунт археологічних фактів. Початок формування кирилиці реально йде в глиб століть.

Звичайно, використання грецького алфавіту для зображення чисел і слів дозволяло передавати інформацію в письмовому вигляді. Але література на такій письмовій основі виникнути не могла — для цього потрібен був хоча б мінімальний «розподіл».

Руські Євангеліє і Псалтир, які Кирил читав в Херсонесі за рік або два до поїздки в Моравію, не могли бути написані власне грецьким алфавітом. Тому доводиться припустити, що була ще одна ланку в загальному ланцюгу виникнення слов’янської писемності: якась більш або менш «влаштована» азбука на основі грецької — ще до винаходу Кирилом глаголиці. Такий алфавіт теоретично представляється абсолютно необхідним, але до зовсім недавнього часу ніяких реальних уявлень про нього у дослідників не було.

Далі буде.

Автори: М. Брайчевський, С. Висоцький.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *