З історії мов. Частина третя.

волап'юк

В середині сімдесятих років XIX століття, в глухому баварському селі жив п’ятдесятирічний католицький прелат по імені Йоганн Себастьян Шлейер. Одного разу він почув скаргу сусіда, селянина-баварця: лист, надісланий сину в Америку, повернувся назад, тому що напис була малограмотним. Звідки простому селянину знати англійську мову?

«Потрібно створити єдину письмову мову», — вирішив Шлейер. — Створити «всесвітній алфавіт», з допомогою якого можна було б транскрибувати, записувати всі звуки всіх мов світу». Ця думка диктувалася не тільки чистою безкорисливістю.

«Християнській Європі єдиний алфавіт так само потрібний, як і єдина віра, — писав завзятий католик Шлейер, публікуючи проект «всесвітнього алфавіту».

Але екзальтований патер не зупинився на цьому. З кожним днем він все більше переконувався в тому, що він «покликаний і призначений Богом для того, щоб дати людству єдину мову, що він — пророк Божий». І ось в одну безсонну ніч «одкровення сходить на нього». Вранці 31 березня 1879 року народжується мова «волап’юк».

Граматика цієї штучної мови не знала винятків. Слова вимовлялися точно так само, як і писалися. Наголос падав завжди на останній склад. Слова були взяті в основному з коренів англійських і частково німецьких, латинських і французьких слів, але ці слова були до невпізнання покалічені. Навіть власне ім’я — назва Португалії — звучало на новій мові як «Бодуган».

Католицька церква організувала новій штучній мові чудову рекламу. Було засновано товариство по вивченню і пропаганді волап’юка, потім скликаний спеціальний конгрес. З допомогою церкви волап’юк став пропагуватися в самих різних країнах Європи і Америки. Товариство «волап’юкистів», послідовників Шлейера, перетворилося на своєрідний і сумбурний лицарський орден на чолі з Шлейером, який остаточно повірив у своє божественне покликання.

Товариство «волап’юкистів», яке називалося чомусь «Академією волап’юк», незабаром розійшлося в поглядах з Шлейером (там було багато серйозних вчених-лінгвістів, які спочатку захопилися ідеєю загальної мови). Шлейер оголосив про розпуск «академії» і утворив нову. Він встановив цілу ієрархію волап’юкистів: присвоїв звання сенаторів, правителів материків, країн, міст, найдрібніших волап’юкських організацій. Римський папа нагородив Шлейера званням «особистого камергера його святості». До 1889 року існувало 283 різних товариства з вивчення мови «волап’юк», виходило 25 журналів. Понад тисячі дипломованих вчителів старанно пропагували нову мову. Було видано кілька сотень книг і брошур на цій мові… А потім епідемія волап’юка стала проходити. На початку XX століття рух зійшов нанівець.

Шлейер вважав особистими кривдниками тих, хто «зрадив» його дітище. Але «зрадників» ставало все більше і більше. Модне захоплення «освічених людей світу» (бо на них була розрахована ця мова, за словами Шлейера) пройшло. У 1912 році творець волап’юка помер; відразу ж після смерті була видана брошура про його справи і життя, — останнє друковане видання мовою «волап’юк».

Гомункулуси

Ми навмисне детально зупинилися на долі мови волап’юк. Її характерний приклад. «Між мовами природними і штучними існують докорінні відмінності, — писав великий французький лінгвіст М. Бреаль, — перші наділені всіма достоїнствами, а другі позбавлені здатності до існування».

А яких тільки гомункулусів не було сфабриковано за останнім часом: тут і екзотичні назви, на кшталт «блая-зимондаль» або «хабэ-абан», і «мова жестів», нібито вроджених, властивих людині незалежно від національності та походження. Тут і теорія «природного письма»: дитя завжди кричить «а», значить, звук «а» треба позначити малюнком дитини; вівця кричить «бе», значить, літерою «б» повинне бути зображення вівці; вовк виє «ву —ву», літера «в» — малюнок вовка; собака гавкає «гав-гав», літера «г» — малюнок собаки і т. п.

У двадцятому році минулого століття російський анархіст Гордін опублікував проект своєї «числової мови ат», де писав: «Творіть всі анархію, говоріть по-людськи, на «ат»! Бойкотуйте всі природні мови, національні, державні, міжнародні!»

Треба визнати, що для «творіння анархії» мова «ат» була, справді, прекрасно пристосована. Але для людського спілкування, звичайно, не згодилася, як і всі інші сотні штучних мов.

Адміністративним шляхом, за пропозицією державтоінспекції можна ввести нову систему дорожньої сигналізації. Вчені, що працюють в області математичної логіки, дуже часто пропонують свою систему позначень, що відрізняється від загальноприйнятої. Це можливо тому, що та дорожня сигналізація, і символічні знаки математичної логіки — системи знаків штучні, прийняті за згодою. Інша справа рідна мова, яка воістину «увійшла разом з молоком матері». Ось чому проекти міжнародних мов, часто, незважаючи на свою стрункість, лаконічність і логічність, терплять заслужений крах і забуття.

Сумна доля мови «волап’юк», якою користувалися тисячі людей, на якій видавалися 25 журналів і сотні книг, зайвий раз підтверджує, що прірва між живою мовою і штучною не менш велика, ніж прірва між живою людиною і гомункулусом, якого безуспішно намагалися створити за допомогою заклинань середньовічні алхіміки.

Про більшість проектів штучних мов знають тільки самі їх творці та кілька колег-фахівців. Тільки одна міжнародна мова має в якійсь мірі поширення: «міжнародна мова доктора Есперанто», запропонований лікарем Земенгофом у Варшаві в 1887 році. На есперанто перекладають книги, видають журнали. Але, звичайно, ніяка це не міжнародна мова, тим більше, не «загальнолюдська» мова.

Мова та мови

Алхіміки, зайняті пошуками філософського каменю, найчастіше, невідомо для себе, робили блискучі хімічні відкриття. Винахідники вічного двигуна часом натрапляли на цікаві технічні знахідки. Навіть помилкова в своїй основі думку може призвести до несподіваних відкриттів. Адже ж Колумб відкрив Америку, вважаючи її Індією!

Точно так само марні пошуки всесвітньої мови приводили до цікавих, а часом і цінних знахідок. Ідея «алгебри думки» призвела Лейбніца до того, що в своїх роботах він заклав фундамент математичної логіки, яка, у свою чергу, виявилася фундаментом мови комп’ютерів. В кінці XIX століття, в 1897 році був запропонований проект десяткової класифікації ідей і понять. Правда, він знайшов своє застосування не в розмовній практиці людей, а… в бібліотечній справі. Та класифікація книг по «галузям знань», якою ми з вами користуємося дотепер — результат цієї «десяткової класифікації» (наприклад, розділ б. Прикладні науки. 6. 1. Медицина б. 1. 1. Серцево-судинні захворювання, 6. 1. 1. 7. Склерози і т. д.)

Думки про «мову сенсу» також знайшли своє застосування в практиці. Але тільки не для мови людей, а для… машинної мови. В даний час вчені всього світу ведуть інтенсивну розробку спеціальної мови-посередника для машинного перекладу. Ця мова-посередник буде дійсно всесвітнім і міжнародним, доступним всім… тільки не всім людям, а всім машинам! Адже у машин немає своєї рідної «живої» мови, і вони легко приймуть будь-який проект штучної мови, тільки якщо він буде досить чіткий і логічний.

Автор: Ш. Лесовкін.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще интересно что развитие искусственных языков в том числе помимо всего прочего немножко поспособствовало появлению такой интересной штуки как объемные буквы, больше о которых вы можете узнать на сайте http://vs-smol.ru/vyveski-bannery-obyomnye-bukvy.htm

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers