Святий Валентин як історична постать

Святий Валентин

Сьогодні, 14-го лютого чи не весь світ (ну, принаймні, християнський) святкує найромантичніше свято – день всіх закоханих, відомий також як день святого Валентина. Ким же був цей святий, що саме його ім’я стало ледь не синонімом найгарнішого людського почуття. Взагалі постать святого Валентина за довгі століття обросла такою величезною кількістю легенд, сказань, а то й просто казок, що зараз, з висоти 21-го століття доволі важко розібрати, де правда, а де гарна вигадка, поетична легенда. Хоча як то кажуть, навіть для того, щоб народилась легенда потрібен герой, тож герой неодмінно мав бути і він таки був. Хто ж ви пане Валентин?

Взагалі як то не дивно, але історії відомо аж цілих два святих Валентини, один з них – римський священик, обезголовлений у 269 році, інший Валентин був єпископом міста Інтермани та був страчений за навернення в християнство сина міського голови. Та хто з них ТОЙ САМИЙ Валентин? Мабуть поки що лишимо це питання відкритим. О до слова, хто часом не в курсі, але на початку свого існування християнство місцями жорстоко переслідувалось у римській імперії. Хоча лише місцями, бо гоніння були не завжди і далеко не при всіх імператорах, бувало, що періоди гонінь змінювались періодами відносно мирного співіснування новонародженого християнства із язичництвом, а потім знову починались гоніння. Тут все залежало від настрою імператора, який в той момент сидів на величному троні Римської імперії. Але повернімось до Валентинів.

Всі ми знаємо гарну легенду про такого собі імператора Клавдія ІІ, який справді правив Римською імперією у 268-270 році, всього два роки, бо у 270 році бідака відійшов у кращі світи через чуму. Правління Клавдія ІІ хоч і було коротким, зате «веселим», річ в тім, що Римська імперія в той час вела постійні війни на своїх кордонах із різними варварськими племенами, особливо готами, так що Клавдій після однієї великої перемоги над цим племенем навіть отримав прізвисько «готський». Легенда нам розповідає, що якось Клавдію в голову стрілила «геніальна» ідея – якщо заборонити легіонерам женитись, то вони неодмінно будуть куди краще воювати, а всі невикористані гормони тестостерону підуть не на дружин, а на тих клятих варварів та інших ворогів Римської імперії. Та і додому (читай до дружин) рватись будуть поменше. Але серед вояків знайшовся священик, наш сьогоднішній герой, святий Валентин, який наперекір волі самого імператора продовжував таємно вінчати вояків. За що одного разу і був страчений злим імператором Клавдієм.

Легенда звісно гарна, поетична, однак нічого спільного з реальною історичною дійсністю вона не має. Так, Клавдій ІІ чимало воював, але така драконівська заборона (женитись) скоріше з області фантастики. Все таки імператор був тверезомислячою людиною і напевно розумів, що якщо заборонити легіонерам женитись (зовсім-зовсім) рівень тестостерону (чи по простому – невикористаної сексуальної енергії) може зашкалити настільки, що не тільки варварам, але й самому імператору буде непереливки. До речі повстання легіонерів за довгу історію Римської імперії були справою частою, а часом і зовсім буденною, бувало легіонерам не подобався якийсь імператор, вони просто робили повстання та назначали нового імператора (звісно, з своїх рядів), далі йшла маленька громадянська війна, якщо повсталі легіонери отримували перемогу – на трон сідав новий імператор та їхній ставленик (старому імператору зрозуміло робили секір бошку). Тож навряд чи б Клавдій ІІ наважився на такий більш ніж радикальний крок, зрештою в світовій історії жоден з правителів, навіть самих жорстоких на таке б не пішов. Бо як через багато століть потому довів дядько Фрейд – з тестостероном краще не жартувати.

Скоріше за все обоє Валентинів були звичайними (але все таки святими) християнськими мучениками, яких було чимало за історію раннього християнства. Та звідки взялась гарна легенда, і кому все таки ми завдячуємо цьому святу. Може вас трішки здивую, але свято «всіх закоханих» йде ще з часів язичництва і не пов’язане із святим Валентином (чи Валентинами). Діло в тім, що у Римі з давніх давен саме в цей час відзначалось веселе язичницьке свято Луперкалії. Луперкалії у розкутому язичницькому світі, ще не скованому цнотливими християнськими нормами моралі – було святом присвяченим богу Еросу (мабуть не варто пояснювати за які такі важливі функції відповідав цей бог). Хоча Ерос це грецька назва, а його римський варіант – це Луперк, звідси і назва свята – Луперкалії. За оповідями античних істориків, під час Луперкалій, молоді люди, хлопці і дівчата голими ходили прямо по місту, пили вино, та очевидно займались ще одним цікавим заняттям.

Луперкалії

Луперкалії давнього Риму.

З часом християнство почало вступати у свої законі права та поволі витісняти язичництво. Та як ми знаємо зміни не завжди йдуть добре, тим більше коли люди звикли на протязі багатьох століть святкувати певні свята, їх так просто не відміниш. Тож доводилось язичницькі свята по тихеньку замінювати християнськими аналогами, більш цнотливими та моральними. День святого Валентина – це не що інше, але язичницькі Луперкалії під християнським соусом. А сама ідея цього свята належить папі римському Геласію, який у 494 році вирішив заборонити Луперкалії. Та заборонити щось часом не так вже й просто, бо римська молодь, незважаючи на заборону і далі продовжувала розгулювати голяком, святкуючи свої улюблені Луперкалії. Тож замість одного свята треба було дати інше. Тут то і знадобилась гарна легенда про святого Валентина, який ніби то жив двісті років тому, та був страчений злим імператором Клавдієм за те, що вінчав молодих. Це мало свій вплив і романтична римська молодь врешті одумалась та почала вести себе пристойно – замість того щоб розгулювати в костюмах Адама та Єви стали просто дарувати сердечка та писати любовні записки – валентинки.

Хто був автором цієї легенди достеменно невідомо, цілком можливо, що й сам папа Геласій, в якому дрімав ще й талант письменника та (говорячи сучасною маркетинговою мовою) геніального піарщика. Взявши ім’я (може навіть випадково) одного з християнських мучеників, святого Валентина, він зробив його символом кохання, яке тримається ось вже багато віків. А свято дня святого Валентина разом з поїздом гарних легенд та казок дійшло до наших днів.

P. S. Старовині літописи розповідають: Ось такий він день святого Валентина, пригадую як у школі в цей день ми писали валентинки до симпатичних дівчат, а на уроці української мови завжди в цей день писали твір на тему любові. Зрештою деякі шкільні твори бувають такими цікавими, що їх можна навіть публікувати десь в журналах, чи то в інтернеті. Ось скажімо, цікавий учнівський портал, де можна почитати кращі шкільні твори з мови та літератури.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *