Жінка у давньому Римі. Частина третя.

римлянка

За прогулянками по узбережжю, під зоряним небом відбувалося плавання в освітлених човнах, повних співаків та музикантів. Клодія була душею всього товариства, яке прагнуло до нових розваг і вже давно позабуло стародавні звичаї, тим більше стародавню суворість, щоби необачно кинутися до таких, які, треба це визнати, були близькі до божевілля.

Цілком іншою була її невістка, донька одного Тускуланця, Фульвія, дружина Антонія. Вона мала лише постать жінки; її вдача, жадна панування і влади, суцільна, непоборима, без милосердя, мабуть, природа, створюючи її жінкою, помилилася у виборі статті. Далека від того, щоби вдовольнятись витонченими розвагами, які тоді входили у моду, вона відзначилась тепер перетвореними на пороки стародавніми римськими чеснотами: сміливістю, енергією, та впертістю. Смутним був початок її життя. Вперше вона одружилася з Клодієм. Після його вбивства, тіло перенесено до Риму і виставлено у дворі дома, Фульвія одразу показала, на що вона здібна. Всім перехожим жахливим криком показувала проколоті груди і пробувала підбурити юрбу проти вбивців. Але недовго опісля вдруге одружилася з К. Окрібоніем Куріоном. Однак і його через короткий час було вбито в Африці.

Вдруге будучи вдовою, прожила в тіні п’ять років, та в одну мить запалала невгамованою пристрастю до Антонія і вийшла за нього заміж. Вона мріяла для нього про найвищі становища та була готова задля нього піти на будь-який злочин. Коли на нього сильно нападав Цицерон і зробив внесок, щоби його оголосити ворогом республіки, вона не вагалася стати на чолі родичів та приятелів і тримаючи на руках сина цілу ніч бігати і благати сенаторів, а на другий день в жалібнім одязі у вході сенату падала до ніг сенаторів і докучала їм своїм стогоном та благанням. Цицерону довелось вжити ледь не всіх своїх сил, аби знівелювати її заходи. Вона йому цього не забула, коли їй, врешті, принесли голову оратора, якого вбили посіпаки Антонія, вона не могла втриматись від приємності трохи проколоти золотою шпилькою його язик. І не один цей випадок її жорстокості згадує нам історія. Палка ця жінка, ненависть якої розпочинала громадянські війни, до того була засліплена, що не знала ніякого милосердя. Чоловік, чи жінка, ніхто із її ворогів не знаходив в неї поблажливості.

Одного разу тріумвіри постановили, щоб сто сорок найбагатших матрон Риму віддали своє майно та кошти на військові потреби: велику кару призначено тим, хто приховає майно і нагороду стукачам. Щоб скасувати або бодай якось пом’якшити цю сувору постанову, матрони звернулися з проханням до родичів тріумвірів встати на їхній захист. Сестра Октавіана і мати Антонія погодилися, а Фульвія зачинила двері перед прохачками і категорично відмовилася їм допомогти.

Іншого разу їй захотілося набути дім одного з її сусідів Руфа і вона запропонувала йому продати його дім. Він спочатку відмовився, що було великою необережністю в такі часи, та при тім маючи справу з такою жінкою. Незабаром вона дала йому це відчути. Він хотів поправити свою помилку і вирішив не продати його, а віддати їй даремно. Та вже було за пізно. Фульвія змусила Антонія покарати нещасного Руфа на смерть, а його голову наказала прибити на воротах дому.

За цю відданість, доведену до крайнощів, Антоній «віддячився» тим, що покинув її задля єгипетської цариці Клеопатри. Через це для Фульвії, а заодно і для Риму повстали нові нещастя. Бажаючи вирвати його з Єгипту від своєї суперниці, вона пробувала підняти Італію проти Октавіана. Для неї нічого не значило запалити цілу громадянську війну, щоб тільки привернути до себе Антонія та помститися своїй суперниці. Але це її останнє божевілля вже довго не тривало. Обложена в Перузії, вона була змушена здатися. Звідси виїхала до Греції, де в Афінах її зустрів Антоній, повертаючись з Єгипту до Риму. Побачення було дуже холодним. Втративши надію привернути назад Антонія до себе, захворіла, не хотіла лікуватись і врешті померла надміру жорстока в нещасті для себе, як була в щасті жорстокою для інших.

Ці різноманітні жінки дають нам чудовий зразок блискучих вдач і надзвичайних вражаючих вад. Хотілось би вірити, що сучасні історики не перебільшили, тому що в таку бурливу добу, якою був кінець римської республіки, коли так буяла політична та приватна ненависть, важко було дотримуватись правди, та не легко було мабуть її дослідити. Ледь не у всьому, що нам передають історики, є театральна риса, яка в нас викликає підозру.

Продовження читайте у наступних статтях.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.