У пошуках Атлантиди

Атлантида

Окутана магією вікових легенд спочиває під плеском океану „шоста частина світу” — загадкова Атлантида. Згадували про неї і писали в давніх часах славні мужі Еллади: Солон і Платон; передали її нашій пам’яті ієрогліфи та малюнки, сховані в гробницях пірамід, а дива про неї голосили втаємниченим голосом єгипетські жерці. І перекази народів, котрі осіли вздовж берегів Середземного моря, згадують про жахливу катастрофу, що колись мала видерти великий суходіл з поверхні землі, суходіл, що простягався від Європи на захід. Понад цим суходолом, понад завмерлою культурою того світу, яка запалася в глибину моря, переливаються сьогодні хвилі… Але легенди, які довгий час зараховували до поетичних казок, набирають на тлі досліджень вчених географів, геологів, та істориків реальні форми фактичної дійсності.

Такий суходіл існував і його населяли люди високої культури, цей суходіл навістили вулканічні катастрофи далеко, більші від тих, що їх нам переказала історія. Катастрофи, землетруси і затоплення суходолів вздовж східного узбережжя Азії та західних берегів Америки, далі велика кількість островів між Азією та Австралією, це сліди тих революцій в природі, жертвою якої стала загибла Атлантида.

І якраз сьогодні, як ніколи перед тим (особливо перед черговим «кінцем світу») розум людини непокоять роздуми про загиблі цивілізації, про ті великі катаклізми, які усунули з поверхні землі мільйони душ, що працювали, боролися, що мали бажання, прагнення і тугу! Великі вчені, славні дослідники природи в Європі та Америці оголосили останніми часами точні публікації про „Атлантиду”, в своїх творах не подають поетичної фантазії, для якої місце у повістях, тільки стверджують факти. І вони то легендам давнього світу надають форму реальної дійсності.

Найдавнішу згадку про Атлантиду подає Платон у своїх «Діалогах», а сам він перед тим знайшов її в записках Солона, який жив в Афінах за 200 років перед ним. Солон мав отримати ці згадки під час свого десятилітнього перебування в Єгипті від жерців святині Неф. Платон пише: „…перед стовпами воріт Геракла (на захід від Гібралтарської протоки) простягається великий острів, відділений від суходолу численними малими острівцями, — який населяє войовничий народ, під проводом могутніх королів. Атланти знали багато наук, були дуже численні, а їх і підприємливість та відвага вела їх на часті війни, що закінчилися підкоренням побереж Середземного моря. І хто знає, чи і Греція не потрапила би в ярмо атлантів, якби не страшна катастрофа, котра затопила цілий суходіл, а разом з ним і військо…”

Вчений монах Атаназ Кірхнер, читаючи старі книги, твердив ще в 1657 р., що Канарські острови Мадейра та Азори є останніми слідами потопленого суходолу. Тепер шведський учений проф. Бергер висказує цей самий погляд у своїй науковій праці.

Дно Атлантичного океану в одному місці простягається у виді латинської букви „С” від півночі на південь, творячи подовгастий хребет. По обох його сторонах є кітловини на 6000 метрів глибиною, в часі коли сам хребет лежить тільки на 1000 метрів понад рівень моря. Цей хребет оточений рядом вулканічних островів, між іншими, Канарськими островами. На усіх них находяться вигаслі і чинні вулкани, активність яких стає наслідком великим припливних хвиль аж до європейських берегів.

Французький природник Жермен досліджував фауну і флору тих островів і побачив, що різні роди рослин, плазунів і слимаків на тих островах подібні до родів, що їх знайдено в третьорядних покладах в Португалії. Географічне розміщення тих родів вказує, що континент, який обіймав ці острови, простягався від африканського узбережжя аж по Антильські острови (Середуща Америка). Дивна річ, що серед розкопок в середущій Америці знайдено багато предметів „пам’яток культури,” цілком подібних до розкопок в Єгипті. Один з французьких природників і археологів найшов манускрипти племен Ман на Юкатані і в тому документі, який археологія охрестила іменем „транскрипт”, находиться оповідання про королеву Маю, аналогічна до єгипетського міфу про Осіріса і Ізиду.

На сфінксі, знайденому недавно в Юкатані, є малюнок цілком схожий до єгипетських ієрогліфів з Сахари. В цьому самому манускрипті, про який ми вище згадали, є поміщені назви міст, схожі з назвами, які подав географ Птоломей.

У 1912 році американська преса оголосила, що внук славного археолога Шлімана, котрий на підставі ретельного вивчення Іліади Гомера найшов сліди старої Трої, в збірках свого діда має велику бронзову вазу, на якій находиться напис „від Кроноса короля Атлантиди”. Шліман також мав папірус, в якому містився опис культури Атлантиди, та також дати, що вказують початок єгипетської цивілізації на 16 000 років до н. е.

Оповідання Платона в діалозі про Атлантиду не можна більше зараховувати до казок. Ієрогліфи Єгипту та письмена індіанців майя виказують велику схожість, ворота святинь, піраміди і сфінкси в Юкатані виглядають наче єгипетські. Так само мова вказує багато слів подібних до латинських або грецьких слів. Результати дослідів і факти з зоології, океанографії, географії і археології стверджують, що Атлантида таки існувала. У далекому минулому, третьорядного періоду, простягався від Європи до Америки суходіл, який розбили хвилі моря і вкрили на дні океану наслідком великого катаклізму в природі. Лишився великий острів, про який згадує Платон, називаючи його Атлантидою (ще його називали «Посейдоніс»). Але і цей в час сильного землетрусу і вулканічних вибухів затонув. Та лишилась сама легенда… Щойно наукові досліди останніх часів вбрали її в шати реальної історичної дійсності.

Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.