Школа в древній Греції

Древня Греція свого часу багато всього запозичила у єгиптян, в тому числі і в певній мірі систему освіти. Вже давно пройшли часи, коли єгипетські жерці з поблажливою посмішкою казали греку Солону: «Ви греки немов діти, і завжди лишитесь дітьми». Його пророцтво зовсім не справдилось, греки таки виросли і створили власну надзвичайну багату культуру, славетну великими мудрецями та філософами, такими як Сократ чи Піфагор. До речі останній був єдиним греком, який пройшов навчання у єгипетському храмі та був посвячений у священні містерії Ісіди та Осіріса. Він же і переніс єгипетську навчальну систему у Грецію, створивши піфагорійську школу (імені себе) у Кротоні. Правда і багато чого він змінив, підлаштувавши систему навчання під грецькі реалії та місцеву психологію, бо як там кажуть: «що єгиптянину добре, то греку смерть».

У між школами давньої Греції та Єгипту було багато спільного, але стільки ж і відмінного. Навчання у грецькій школі так само було виключно для хлопчиків, (бо загалом місце жінки у давньогрецькому суспільстві було виключно місцем домогосподині) починалось у віці семи років та тривало протягом наступних дев’яти. На відміну від Єгипту навчання у греків було в рази демократичніше, всі греки, (тільки якщо вони не раби) не залежно від матеріальних статків та соціального положення мали право віддати своїх чад до школи. От правда діти бідних батьків як правило вчились тільки перші роки, аби опанувати лишень грамоту, далі покидали навчання, щоб мати змогу помагати батькам, перейняти їхнє ремесло, хлопці з багатших сімей вчились до 16 років, повністю завершуючи навчальну програму. Сини багатих греків (так би мовити тодішні «мажори») частенько ходили на навчання разом з персональними рабами (це зараз багаті дітки хваляться перед однокласниками новими модними мобільними телефонами та айпадами, а колись хвалились персональними рабами).

Щодо самого навчання, звісно як і в будь-якій школі, передусім, діти опановували її величність грамоту. Опановували довго, понад три роки. Для полегшення завдання вчитель давав юним школярам глиняні таблички, де були написані букви та склади і учень вчився їх складати у слова, а слова у речення. Також складали спеціальні театральні п’єси, в яких головними дієвими персонажами були літери. Вчили писати, спершу на воскових табличках, пізніше на папірусі завезеному з Єгипту.

Нарешті опанувавши грамоту учні приступали до вивчення не тлінної (вже тоді) класики грецької літератури – творів Гомера: «Іліади» та «Одіссеї». Зручно вмостившись на низеньких лавках учні захоплено (чи хто як) слухали вчителя, який натхненно читав той чи інший уривок з безсмертних творінь. Прочитавши, вчитель розбирав його з учнями, попутно розповідаючи про великих богів та хоробрих героїв, запеклі битви та відважні вчинки. Окрім Гомера читали Гесіода та інших давньогрецьких авторів, пізніше уривки з Гомера старанні учні завчали на пам’ять і потім старанно (з виразом та інтонацією) декламували. Загалом у античній Греції вважалось правилом хорошого тону, коли освічений чоловік знав на пам’ять багато віршів Гомера та інших популярних авторів і міг їх у вдалий момент привести чи то в застільній бесіді, чи то в промові на народних зборах, чи то виступаючи в суді.

Окрім грамоти давні греки мали велику пошану і до математики, арифметики, початків геометрії, хоча вивчали їх не дуже ретельно. В ті часи математика була складною наукою, бо цифр у нашому сьогоднішньому їх вигляді ще не було, вони позначались літерами, а це робило важким та громіздким задачі з багатьма цифрами, тож греки аби не сильно ламати голови обмежувались простими задачами на додавання, віднімання, множення та ділення. (Зрештою, що ще було потрібно на той час? Аж ніяк не трійні інтеграли з їх логарифмами).

Також великою увагою користувалось навчання музики, цієї шляхетнішої з наук. В школі хлопців вчили грі на флейті, лірі та кіфарі та також співу. Всякий поважний афінянин мав вміти грати та співати. Рахувалось, заняття музикою підіймає та облагороджує чоловіка, тож з раннього віку грецькі хлопчаки приймали участь у хорах, у спеціальних музичних змаганнях під час ігор та свят.

І звісно величезна увага приділялась фізичному вихованню юних хлопчаків, адже кожний грецький учень – це потенційний воїн, який в разі державної небезпеки має, не вагаючись встати на захист батьківщини від ворогів. Саме з античної Греції походить сучасний термін «гімназія», річ в тім, що маленькі греки у віці 12-13 років окрім звичайної школи (яку ще називали музичною, через велику увагу до музики) починали відвідувати школу гімнастичну. Тут назва говорить сама за себе – головна увага приділялась фізичному вихованню: силі, мужності, спритності, витривалості. Адже кому потрібен воїн, який тільки і вміє, що на лірі грати та Гомера декламувати?

Тож юнаки активно займались фізичними вправами: бігали, стрибали, вправлялись в метанні диска та списа, боролися один з одним. Також хлопців строго привчали до виконання дисципліни. По завершенню навчання юні греки ще два роки мали провести на військовій службі і тільки після цього відбувалась урочиста церемонія, на якій юнаки ставали повноправними громадянами грецького суспільства.