Середньовічна Андалузія та шляхи пізнання

Середньовічна Андалузія

Вчені раннього Середньовіччя мали доступ до повного зібрання наукових знань свого часу, написаного арабською та грецькою мовами, мовою іврит і латиною лише в арабській Андалузії. Ось приклад того, як передавали знання у мусульманській Іспанії: візантійські посланці взяли туди с собою примірник відомого трактату грецького лікаря І століття Діоскорида “Materia Medica”. Порівнюючи його з арабським варіантом, можна було уточнити багато незрозумілих місць, особливо, коли йшлося про точне визначення видів лікарських рослин. Це завдання виконано з допомогою ченця Ніколаса, який спеціально для цього приїхав зі Сходу.

У колі таких вчених були єврейський священик і лікар Хаздай бен-Шапрут, історик медицини і фармакології Ібн Джульджуль, а може, й великий хірург Абу аль-Касім аль-Захраві, відомий християнам як Албукасіс, чию працю невдовзі перекладено латиною. Він написав огляд всіх тогочасних медичних знань, де навів описи таких хвороб, як гемофілія та короста, різних хірургічних інструментів і навіть розповів, як використовувати певний різновид мурашок для лікування ран.

До кола таких вчених належав і Маслама аль-Магріті. Праці цього мадридського астронома та алхіміка поширювались у стислій формі по Західній Європі майже відразу після їхнього написання, завдяки перекладам латиною іспанських християнських ченців монастиря Ріполл (Каталонія). Звідти їх надсилали до монастирів у рейнській долині, зокрема до швейцарського монастиря Сент-Галл та до німецького монастиря Райхену.

У десятому столітті природний шлях із Центральної Європи до Іспанії, яким ще й нині користуються туристи, був єдиним, що сполучав Іберійський півострів із рештою Європи. Шлях через Центральні та Західні Піренеї був закритий ще з часів поразки Карла Великого у битві під Ронсево 778 року.

Каталонії надавали великої ваги: найдавніша з астролябій, що збереглися дотепер, цей спільний витвір арабської та візантійської культур, пристосована для роботи на широті Барселони. Саме до Каталонських земель їздив опановувати науки молодий Герберт Оріллякський, що згодом став папою Сильвестром другим. Перед поверненням у Францію він знав вже стільки, що спершу його вважали за чародія чи мага. Це було задовго до того, як нові знання, що їх він допоміг донести до Європи — знання десяткових дробів, рахівниці, конструювання астролябій, сонячних годинників, армілярних сфер та інших приладів, стали широко відомими.

Коли Герберт покидав Іберійський півострів, він знав, що полишає не тільки край, де наукова культура значно перевершувала християнську, а й край, чиї дослідники (якщо можна вжити це слово щодо вчених десятого сторіччя) постійно просувались вперед у всіх галузях. Аби триматись на їхньому рівні, Герберт листувався із знайомим у Барселоні — якимось Люпитусом (нещодавно з’ясовано, що це архідиякон Суніфред), якого він просив надіслати йому останні праці з мусульманської Андалузії.

ПЛІДНЕ ПАРТНЕРСТВО

Так само християнські посланці до Кордови, такі, як Гомар, майбутній єпископ Херони, використовували перебування у мусульманській Андалузії для співпраці з мусульманськими партнерами. Гомар написав хроніку франкських королівств на прохання майбутнього халіфа аль-Хакама II аль-Мустансіра. Відредагований варіант цієї праці незабаром став поширюватися на Сході й дійшов до нас у книзі “Murudji al-Dhahah” великого арабського мандрівника й енциклопедиста аль-Масуді.

Той таки володар наказав поповнити бібліотеку палацу, де згодом зібралося 400 тисяч книжок, із яких збереглася лише одна. Він так кохався у книжках, що міг викласти будь-які гроші за твір, який його зацікавив. Ось чому перший примірник “Книги пісень” Абу аль-Фараджа Алі аль-Ісфагані, збірки віршів, покладених на музику, що містить багато свідчень про суспільне та культурне життя ісламського світу в перші його століття, став відомий у Кордові раніше, ніж на Сході.

Із покажчика років, коли привезено деякі книги, які збереглися до наших днів, видно, що книги мандрували зі Сходу до Кордови й далі у християнський світ менше, як два роки. Відносно швидку передачу знань можна пояснити тісною співпрацею між вченими різних культур і вірувань. Наприклад, чернець Ресемундо, автор відомого літургічного календаря, був спочатку посланцем Андалузії у Священній Римській імперії, потім у Константинополі, а згодом у Єрусалимі. Його праця, включена до “Книги недуг” Аріба бен Саада, лікаря й державного службовця, сучасника Ресемундо, містить популярні основи індійської та іранської астрономії, а також згадку про великого астронома аль-Баттані.

Книга християнського автора Оросія “Сім книжок історій проти язичників” перекладена арабською мовою двома тлумачами, мусульманським каді (суддею) Касімом бен Азбагом та християнином Валідом бен Хайсураном. Можливо, такого самого походження й трактат, відомий під заголовком «Mathematica Alhandrej». Ця низка коротких текстів латиною, що містять більш-менш точні дані про арабські назви багатьох зірок, серед яких Рігель, Бетель-гейзе, Альтаїр, Вега та Альдебаран збереглися дотепер.

За кордоном поширювались також інші, складніші знання. Астролог при Омейядському дворі Маслама з Мадрида адаптував для меридіану Кордови таблиці великого багдадського математика аль-Хорезмі. Він написав також нотатки про конструювання астролябій і провадив астрономічні спостереження. Його праця, хоча й під іншим іменем, невдовзі стала відомою в Європі. Завдяки перекладам латиною багато арабських слів, зокрема азимут (аль-зимут), увійшли до європейських мов.

Нові знання приносили в Європу також арабські полонені, утримувані на християнських територіях. Великий історик мусульманської Андалузії Ібн Хайян особливо відзначав їхню роль. Деякі бранці були дуже освіченими людьми, і ті, хто тримав їх у полоні, знали, як скористатися їхніми знаннями.

Автор: Хуан Верне.