Історія золотої орди та її падіння

золота орда

Близько двохсот років — з сорокових років XIII століття до початку XV століття — на величезних територіях Середньої Азії і Східної Європи існувала могутня феодальна держава – Золота Орда. Це було державне утворення, що склалося шляхом захоплення чужих земель, а не на основі природного розвитку будь-якого народу. Західна частина Орди, яку в середині XIV ст. підпорядкував собі Мамай, займала всі причорноморські та приазовські степи.

В часи свого розквіту Орда була могутнім державним об’єднанням. І хоча русичі неодноразово повставали проти золотоординського ярма, до кінця XIV століття мови бути не могло ні про яке звільнення від нього, тим більше що Русь була роздроблена, розірвана на безліч здебільшого слабосильних князівств.

Розвиток феодалізму призводить до децентралізації влади. Це природний процес. В Орді ж він посилювався у сто крат тим, що Орда включала в себе і кочовий степ, і міста з постійним населенням, тим, що держава займала величезну територію, заселену різними народами з абсолютно різними рівнями культури. Орда не була монолітним об’єднанням — відцентрові сили підривали її, проте знадобилося багато десятиліть, щоб ці сили дали про себе знати.

З історії Золотої Орди до нас дійшли лише розрізнені відомості з перських і арабських джерел, завдяки яким можна намагатися її відтворити. Є дані археології. І ще — записи в руських літописах.

Невірно уявляти собі життя при Орді як час безперервних ординських набігів. Навіщо грабувати тих, хто платить податки? Тому набіги, каральні експедиції відбувалися відносно рідко, засвідчуючи про неполадки, розвал в механізмі управління Орди. Насильство над руським народом здійснювалося через самих руських князів, і це положення справді було безвихідним. Над руськими князями тяжіла влада ординського хана. Орда підтримувала чвари серед князів. Але поступово визрівають сили, які починають згуртовувати Русь для боротьби з Ордою.

Треба віддати належне руським князям, купцям, літописцям — всім тим, хто з найбільшою увагою стежили за положенням справ в Орді: як тільки там траплялося «зминання», смута, цій події відразу ж присвячувалися цілі розділи літописів. Велика смута в Орді була ще в XIII столітті, коли відбувся розкол Орди при темнику Ногаї. Міжусобиці спалахували і в кінці XIII — першій половині XIV століття. З особливою силою смута захопила Орду в 60-х роках XIV століття. Усобиці і боротьба аристократичних угруповань призводять до занедбання багатьох феодальних садиб в містах Золотої Орди. Археологія як раз і дає можливість це простежити. Наприклад, у Новому Сараї лінія укріплень, яка в цей час створювалася, проходить прямо по одній із садиб, стираючи її з лиця землі. Внутрішня боротьба, розбрат, послаблювали державу, і в кінці кінців смута виливається в розпад Орди на дві частини — західну, на чолі якої встав Мамай (хоча він, як відомо, ханом не був), і східну.

Сараєм — містом на Волзі, історичним центром Золотої Орди, — Мамай всіляко прагнув опанувати, але йому не вдалося надовго підкорити це місто, як не вдалося і з’єднати обидві частини Орди під своїм початком, і східна частина Орди в Куликовській битві участі не брала.

Про політичні устремління Мамая відомо дуже мало. Можливо, з його приходом в західній Орді спалахнув з новою силою рецидив кочівництва. Після розгрому на Куликовому полі Мамай був розбитий військом Тохтамиша в битві на річці Калці, втік у Крим, де невдовзі був убитий. (Політика східної Орди, здійснювана Тохтамишем, була більш далекоглядною. Тохтамишу вдалося тимчасово знову відновити єдність Орди, в 1382 році захопити Москву і не дозволити Московському князівству остаточно скинути ординське ярмо.

Князі московські — скористалися смутою, що почалася в Орді в середині XIV століття. Першим, хто заговорив про повне звільнення від влади Орди, був Дмитро, московський князь.

Боротьба з Ордою була, перш за все, боротьбою за створення самостійної, сильного централізованої держави — без цього не могло бути незалежності. Незважаючи на все, що було сказано про смути в Орді, її розкол, не варто думати, ніби Орда так ослабла, що нічого не варто було її розбити. Це не так. Орда залишалася сильною світовою державою з величезними, невичерпними ресурсами і матеріальними і людськими. І недарма, незважаючи на успіх у Куликовської битви, ординське ярмо остаточно було скинуто лише через сто років після неї — в 1480 році.

І, високо оцінюючи проникливість, з якою Дмитро і його радники вибрали такий вдалий момент для збройного виступу проти розколотої надвоє Орди, не можна не бачити і того, що силу для цього виступу вони могли отримати від централізованої держави.

Проте така держава могла розвиватися лише за умови існування не тільки єдиних політичних завдань і прагнень, але і загального економічного, торговельного життя. Насправді ж економічні і торговельні зв’язки між руськими князівствами перед Куликівською битвою були слабкими, і це, безумовно, сильно ускладнювало і гальмувало процес об’єднання. Єдиний ринок ще не склався, існувала економічна відособленість руських земель. В таких умовах боротьба з Ордою стала справою неймовірно важкою. І тим не менш об’єднане військо було створено, і на Куликовому полі воно здобуло блискучу перемогу, відкрило шлях до визволення.

Цікаво, що монети, які вперше з’явилися в Московському князівстві саме за Дмитра і саме після Куликовської битви, дають можливість простежити ці два процеси — зусилля московського князя звільнитися від влади Орди і прагнення створити єдину централізовану державу. Перш за все, сам факт друкування монет говорив багато про що. Це було одним із завоювань московського князя, одним з результатів його перемоги в Куликовській битві, так як самостійне карбування монет була ознакою суверенітету і якщо не повного, то хоча б часткового.

Дозволивши Дмитру карбування, Тохтамиш зажадав, щоб у «легенді» на одній із сторін монети стояло його ім’я. І далі до кінця XIV століття все карбування грошей являє собою етапи звільнення від ординської залежності. Спочатку ім’я Тохтамиша друкується ясно і повністю арабськими літерами, потім в цей напис вплітаються російські елементи, наприклад іноді поміщається зображення голови — чисто російський образотворчий елемент, він як би знижує, нейтралізує значення «легенди» Тохтамиша. Росіяни всіляко намагалися принизити символи влади Орди, так як залежність від неї була нестерпна і принизлива. Потім замість персоніфікованого виразу влади від золотоординського хана на московських грошах поміщають тільки наслідування золотоординської монеті — більш слабке, як би приглушене, вираз ординської залежності. У ці наслідування російські монетчики вставляють іноді російські букви, щоб ще більше «нейтралізувати» ці ординські символи. Все це говорить про нове послаблення залежності від Орди. І нарешті, коли Тохтамиш був вигнаний з Орди, втік до литовського князя Вітовта і вони вдвох були розбиті в 1399 році на Ворсклі, — після цього з московських монет зникають всі ординські символи.

Автор: Р. Федоров-Давидов.