Давня Фракія
У кожного з нас є, принаймні, один старий знайомий серед древніх фракійців. Це Спартак – славний вождь найбільшого в древній історії повстання рабів проти римського панування. А для болгар стародавні фракійці, як і стародавні слов’яни – їх власні предки.
Зовнішність сьогоднішніх болгар, те, що звуть вчені антропологічним типом, – живе свідчення їх спадкового зв’язку з древніми фракійцями. Як і форма народного болгарського глиняного посуду, як і язичницькі свята древніх фракійців, що стали в середні віки церковними. Фракійська земля була частиною, нехай окраїнною, тієї великої зони, де сформувалася могутня антична культура.
Фракійський цар в оповіді про аргонавтів розтлумачував грекам шлях до Колхіди, цар з Фракії був під стінами Трої, щоб захистити Пріамове місто від шалених ахейців. І з таких давніх пір славилися фракійські землі своїм виноградом і своїм вином, що «бог в короні виноградній», Діоніс, був для древніх греків вихідцем саме з Фракії. Уродженцями цих місць називають грецькі міфи і перших великих співаків, починаючи з Орфея, музиці якого корилися люди, звірі та каміння.
Але не одна лише велика еллінська культура відчувала себе пов’язаною з цими територіями. Надзвичайно давні зв’язки склалися у далеких балканських предків болгар з народами, що жили тисячі років тому на території нашої країни. Фракійський світ був не тільки близьким сусідом скіфського світу, між ними підтримувалися постійні контакти. Доля нерідко і в ту пору посилала жителям Західного і Північного Причорномор’я спільних ворогів – через Фракію рухалися на скіфів перські царі-завойовники, і шлях їм доводилося прокладати собі зі зброєю в руках. Справа ця була нелегка – недарма ж давньогрецький «батько історії» Геродот вважав, що фракійці за чисельністю найбільший в світі народ після індійців. З дуже давніх пір пов’язані в один вузол історичні долі болгар і їх предків з долями народів нашої країни.
Загальне давнє коріння культури, споріднені сьогоднішні слов’янські мови, і кирилицею на честь болгарського просвітителя зветься алфавіт, загальний в основі сьогодні не тільки для болгар, українців, білорусів, а й для азербайджанців, узбеків, башкирів і багатьох інших народів. А крім того, Східні Балкани протягом найдовшого ряду століть грали ще й роль ланки, що з’єднує культури Середземномор’я і Передньої Азії, тобто перш за все Греції, Риму, Візантії, з одного боку, і культури Східної Європи.
…Стільки тисяч років живуть тут люди, так давно вони тут не тільки орють землю, а й споруджують будинки, театри, храми, що це часом доводить до відчаю сучасних будівельників. У багатьох місцях, варто лише почати копати котлован для фундаменту, як земля відкриває палаци, давним-давно поховані в ній, розкішні лазні, язичницькі храми або церкви перших століть християнства. Ось і доводиться, скажімо, враховувати ці «перешкоди» при будівництві в наші дні, міняти часом адреси запланованих підприємств і житлових районів…
Але ж не можна ж зробити всі або майже всі старі селища Болгарії містами-музеями! Тільки мертве місто може не змінюватися, і тоді все в ньому стане лише експонатами для цікавих гостей. А Болгарія – жива, весела, країна, що розвивається. І вона піклується про те, щоб зберегти минуле, дати йому своє законне місце в новому житті, не просто зберегти предмети старовини, але зробити їх частиною життєвого середовища міст і сіл.
У стінах підземних переходів під вулицями Софії і Пловдиву за склом вітрин або просто біля стін відкриті очам проходять найцікавіші з знахідок, зроблених під час прокладання таких підземних переходів.
У підвалі одного з софійських універмагів, неподалік від прилавків зі спортивними товарами, простягнуті мотузки відмежовують легким бар’єром залишки середньовічної трикутної вежі – бар’єром, який йде не стільки через простір, скільки через час. Ось такі несподівані зустрічі з минулим – несподівані, зрозуміло, для нас, але звичні для місцевих жителів – відбувалися в багатьох місцях.
Автор: Р. Подольний.