Походження олімпійських ігор. Продовження.
Після змагань по боротьбі пропонуються змагання з бігу. У них беруть участь Одіссей, Аякс і Антілох. Антілох не є серйозним конкурентом для своїх іменитих супротивників, і біг виливається в єдиноборство двох спортсменів. В дію знову втручаються боги. Аякс біжить попереду, але Одіссей слід за ним по п’ятах: «… безперестанку слідом в сліди вдаряв він, перш ніж прах з них зсипався». Нарешті Одіссей волає по допомогу до своєї покровительки богині Афіні: «прискорюй, милосердна, ноги!» Афіна не тільки «члени йому сотворила легкими», але майже перед самим фінішем вона змусила його суперника спіткнутись, та так, що він впав обличчям вниз прямо в «вологий … послід, з волів вбиєних розлитий». Одіссей перемагає і отримує в нагороду срібну чашу.
Пізніше греки створили спеціальне спорудження для бігу – стадіон. Ця назва походить від грецького «стадій», що означає міру довжини. Стадіон мав форму витягнутого паралелограма довжиною приблизно 180 метрів. Найкраще зберігся до наших днів стадіон розташований на кам’яному виступі над храмом у Дельфах. Дистанція бігу визначалась довжиною стадіону: спринтерські – стадій (в один кінець) і два стадія (повний круг), інші дистанції становили 7, 12, 20 або 24 стадія.
На жаль, як вже говорилося, ми не можемо порівняти результати грецьких бігунів з сьогоднішніми, однак ми можемо скласти деяке уявлення про манеру їх бігу по зображеннях бігунів на стародавніх вазах та інших предметах. Для спринтерів характерні різкі, бурхливі рухи, для стаєрів, навпаки, – розтягнуті, великі кроки. За малюнками, якщо перенести їх на кіноплівку, цілком можливо відтворити справжню картину бігу давньогрецьких спортсменів.
Ігри, організовані Ахіллесом в Трої, закінчились лицарським поєдинком двох прославлених воїнів. Списи схрестили Аякс і Діомед. Переможцем повинен стати той, хто першим завдасть противнику рану. «Тричі кидались і в рукопашну тричі зброєю зітнулись» герої. Аякс «спис супротивника в щит круговідного вбив, але тіла не торкнув». Блискаючий спис Діомеда безперестанку загрожував Аяксу. Бачачи все зростаюче напруження боротьби, глядачі, щоб врятувати своїх героїв, зупиняють бій. Греки поступово відмовились від битв подібного роду, і вони вже не входили в програму більш пізніх панеллінських ігор. Однак ще пізніше подібні поєдинки стали предметом особливої насолоди натовпу, який заповнював амфітеатри Древнього Риму.
Панеллінські ігри, на які з’їжджалися атлети і глядачі з самих різних міст Стародавньої Греції, влаштовувались в місцях розташування головних храмів: в Дельфах на Корінфському перешийку, біля храму Немезіди в Аргосі і особливо часто на берегах річки Алфей, недалеко від західного узбережжя Грецького півострова. Ігри проводились на честь Зевса і Гери, головних богів Олімпу. Відкриття та закриття ігор завжди супроводжувались релігійними церемоніями. У програму святкувань входили театральні вистави, виступи поетів і ораторів, але головною подією були атлетичні ігри. Для греків, які не були єдиною нацією, а являли собою вільне братерство міст-полісів, об’єднаних лише спільною мовою і релігійними традиціями, ігри стали засобом для здійснення мирних і дружніх зв’язків. Про їх наближення сповіщали вісники, які несли новину від міста до міста. Після цього відразу ж припинялися всякі ворожі дії, і народ з усієї Греції з’їжджався до місця ігор. Будь-який чоловік, вільний чи раб, грек чи варвар, міг відвідати ігри у якості глядача. Цікаво, що заборона накладалась тільки на заміжніх жінок.
У змаганнях могли взяти участь особи будь-якого віку: у програму входили навіть спеціальні змагання для дітей. Дорослі атлети змагались з кількох видів спорту: перегони на колісницях і скачки проводились на іподромі, на стадіоні мірялись силою бігуни, боксери, борці та п’ятиборці. У п’ятиборство тих часів входили біг, стрибок у довжину, боротьба, метання диска і списа. Цікаво, що хоча греки почували себе на воді як вдома і славились майстерними мореплавцями, в програму ігор не входили ні плавання, ні веслування.
Диск і спис були, можна сказати, родзинкою програми грецьких Олімпійських ігор і знайшли настільки яскраве відображення в мистецтві Греції, що досі вважаються символом древніх ігор. Диск дещо більш важкий, ніж той, яким користуються сьогодні, метали через лінії, а не з кола. Стиль кидка досить відрізнявся від сучасного. Нинішній метальник диска перед кидком обертається навколо себе; грецький дискобол піднімав диск над головою обома руками, швидко нахилявся вправо, переносив диск в праву руку й кидав його, різко повертаючись вперед. Сила кидка залежала від енергії півобернення корпусу тіла. В результаті метальник диска – це можна бачити в античній скульптурі – мав м’язи черевного преса розвинені так сильно, як це не завжди буває навіть у штангістів сьогоднішнього дня.
Метання списа було випробуванням не стільки сили, скільки майстерності та точності. Завдання полягало не в тому, щоб кинути спис далі своїх суперників, а в тому, щоб з дальньої відстані влучити в ціль на землі. Тонкий – в палець – спис, довжиною приблизно з людський зріст, був дуже легким. Навколо древка списа намотувався шкіряний ремінь (довжина – 0,3 – 0,5 метра), на кінці якого робилася петля. Метальник вкладав пальці в петлю і спускав її так, щоб надати спису в польоті обертання. Це забезпечувало і дальність і точність польоту. Тому списометатель, перш за все, повинен був мати довгі і дуже сильні пальці. (Ахіллес, між іншим, не включив метання списа в програму Троянських ігор, незважаючи на величезну популярність цього виду спорту. Причина крилась в тому, що він не хотів дати прославитись своєму суперникові Агамемнону, неперевершеному метальнику списа.)
Єдиним видом стрибків, які входили в програму древніх Олімпійських ігор, був стрибок у довжину – один з видів п’ятиборства. Техніка виконання цього стрибка не зовсім ясна. Відомо, що стрибун зазвичай тримав у обох руках вантажі. Це було щось на зразок гантелей, зроблених з каменя або бронзи, важили вони від одного до п’яти кілограмів. Щоб збільшити довжину стрибка, спортсмен робив різкі рухи гантелями вперед і назад. Стрибок здійснювався з місця чи з розбігу. Повідомлення про те, що спортсмени стрибали на відстань 15 метрів і більше, залишаються загадкою: це можливо тільки в тому випадку, якщо стрибун робив п’ять послідовних стрибків з місця.
Особливим видом програми грецьких Олімпійських ігор був своєрідний бій панкратіон – грубе поєднання кулачної битви і боротьби. Допускався будь-який удар кулаками або ногами в будь-яку частину тіла. Заборонялося лише тикати пальцями в очі суперника. Спортсмени починали бій стоячи, продовжували на землі і закінчували лише тоді, коли один з учасників був доведений до повної знемоги і був змушений здатися. Слід сказати, що хоча вагові обмеження для спортсменів і були відсутні, борці легкої ваги шансів на перемогу в цьому виді спорту практично не мали.
Починаючи з 776 року до н. е. Олімпійські ігри проводились раз на чотири роки протягом майже 12 століть (до 393 року н. е.). В епоху розквіту Давньої Греції вони були чисто аматорськими. Спортсмени користувались величезною повагою і високо шанувались. Переможець в кожному виді спорту увінчувався гілками священного оливкового дерева, яке, згідно з переказами, було доставлено в Олімпію Гераклом з країни гіпербореїв. Повернення переможця на батьківщину було справжнім тріумфом. За переказами, одного разу атлет-переможець входив в місто через спеціально для нього влаштований пролом у стіні, щоб жителі міста могли вітати його на землі, де ще не ступала нога людини. В Олімпії, в священному гаю, де стояли храми, переможець міг поставити собі статую, в їх честь поети складали оди. Найбільш відомим творцем таких од був Піндар.
Грецькі Олімпійські ігри тривали в Етрурії і дожили до Стародавнього Риму. У міру того як мерхнула слава класичної Греції, тьмяніла і пишність Олімпійських ігор. У Римі вони перетворились в звичайні циркові вистави, а в 393 році нової ери припинились зовсім. Олімпійські ігри були відроджені завдяки діяльності француза барона П’єра де Кубертена і після перерви в півтори тисячі років відбулись в 1896 році в Афінах.
Автор: Раймонд Блох.