Історія єврейського народу. Авраам.
Раши – один з найзнаменитіших і шанованих єврейських коментаторів Біблії, задає собі питання, чому вона починається не з заповідей, тобто не з найбільш істотного для людського життя, а з створення світу? Адже не для того ж справді задає, щоб задовольнити цікавість. Раши відповідає на своє питання так: «Всевишній повідав Своєму народові історію створення світу для того, щоб євреї знали, як відповідати, якщо народи світу будуть оскаржувати право народу Ізраїлю на його країну, кажучи, мовляв ви захопили, привласнили собі чужу країну. Євреї їм дадуть відповідь: «Вся земля належить Всевишньому, Він її створив і віддав тим, кому побажав. А потім він забрав її у них, і – за бажанням Своїм – віддав нам. »
Раши жив в 11-12 століттях у північній Франції. Євреї до цього часу були вже давно вигнані з Ерец Ісраель – країни Ізраїлю – і розсіяні по всьому світу, у них не було ні держави, ні армії, вони були залежні від інших народів, в середовищі яких жили, і ніяких рішучих шансів повернутися назад у них не було. У всякому разі християни, і мусульмани в цьому були переконані, і сучасники Раши, і їх нащадки, які жили багато століть потому.
Повернення відбулося лише в 20-м столітті, причому противники євреїв звинувачували їх, майже дослівно цитуючи Раши (зрозуміло не здогадуючись про це): «Ви загарбники, привласнили собі чужу країну».
Раши в своїх роздумах звів воєдино Всевишнього, єврейський народ і країну Ізраїлю. Це зовсім не було якимось богословським відкриттям. Протягом тисячоліть ця думка була для євреїв основою розуміння світу. Просто вони серйозно ставилися до того, що написано в їх священних книгах.
Дійсно, а з чого починається єврейський сюжет в Біблії? Всевишній звертається до Авраама і вимагає від нього, щоб той, залишивши країну, де жив, йшов в невідому, якій тільки належало стати Країною Ізраїлю. Згода Авраама, власне, і робить його першим євреєм. Авраам в новій (єврейській) якості починає нове життя, повне ризику і небезпек. Всевишній вступає з ним в особливі відносини – відносини обраності – і обіцяє йому, а через нього і всьому народу, родоначальником якого він повинен стати, Країну Ізраїлю, – розповідає Біблія.
Історики датують життя Авраама приблизно XIX століттям до н. е.. Обіцянки, дані Всевишнім Аврааму, стали для нього величезним випробуванням. На землі, яку в нього були повна підстава розглядати як дар Всевишнього, жили інші, часто ворожі народи, та й дітей у Авраама не було. Тим часом його дружина увійшла вже в критичний для дітонародження вік. Не тільки ніщо не віщувало виконання пророцтва, але воно виглядало іронічним.
В Біблії наводиться драматична розповідь про народження сина Авраама Ісака, про вимогу Всевишнього принести його в жертву, про згоду Авраама і про скасування Всевишнім в самий останній момент жорстокого випробування. Цей сюжет надихнув багатьох художників і філософів. Про важливість його для єврейського свідомості говорить той факт, що історія жертвопринесення Ісаака читається кожен день в синагогах на ранковій молитві.
За переказами, жертвопринесення Ісаака повинно було відбутися, але не відбулося на горі, де згодом був побудований Храм.
Біблія розповідає, що Авраам і його нащадки зі своїми стадами кочували по Країні Ізраїлю і рили колодязі, приносили життя в пустелю. Тим часом сусіди, які намагались витіснити прибульців, засипали ці колодязі. Однак ті вперто відривали їх знову. Цей конфлікт в різних формах постійно відтворювався в історії. Євреї приносять до Країни Ізраїлю життя («риють криниці»). Коли євреї йдуть, життя згасає: Країна Ізраїлю не може жити без народу Ізраїлю. Метафора «засохнути від туги» набуває тут прямий і навіть натуралістичний зміст.
В кінці XIX століття після багатьох століть розлуки землі і народу, ця країна приходить в повний занепад і запустіння які здаються вже незворотнім». Все це дуже барвисто описано багатьма мандрівниками – варто погортати хоча б Івана Буніна. Нині, коли єврейський народ повернувся (і колодязі вкотре відриті), Країна Ізраїлю знову розцвіла.
… Коли дружина Авраама померла, він щоб поховати її, купив землю у одного хетта. Про що думав Авраам, здійснюючи необхідну для поховання угоду? Всевишній обіцяв йому всю цю землю – тепер йому довелося платити за клаптик для могили дружини. Згодом тут був похований і сам Авраам. Навколо цієї могили виросло місто Хеврон. Воно входить до складу нинішньої Палестинської автономії. На початку XX століття тут була єврейська громада, повністю знищена арабами під час погрому в 1929 році. У 70-ті роки в Хевроні знову виник єврейський квартал. Тут селилися релігійні євреї, які хотіли жити поруч з могилою Авраама і його дружини.
Араби так само, як і євреї, вважають себе нащадками Авраама. Однак спільність шанування його могили стала джерелом не взаєморозуміння, а гострої напруженості. Єврейський квартал в Хевроні перетворився зараз в одну з найважчих політичних проблем.
Далі буде.
Автор: Михайло Горелик.