Історія писанки
Ще трішечки і настане одне з найбільших християнських свят – Пасха. Думаю, ні для кого не секрет, що це свято йде своїм корінням ще від прадавніх язичницьких часів, коли наші далекі предки святкували прихід весни та розквіт життя, природи. А одним з головних втілень життя, його образом в їхньому уявлені було яйце. У найдавніших казках та міфах багатьох народів фігурують яйця: в чималій кількості міфів самих різних народів світу розповідається про те, як всесвіт виник з яйця. І звісно, щоб віддати належну шану першопричині всього живого – одвічному яйцю, з якого ніби то все і повстало, в далекі при далекі язичницькі часи появилось сакральне мистецтво писанкарства – художній розпис яєць різними кольоровими візерунками та орнаментами, які несуть під собою таємний глибинний зміст. Про символізм писанок більше можна почитати у журналі «Пробудження», а тут ми трошки дослідимо їхню історію.
Писанки з Греції.
Точно не відомо де і коли зародилось мистецтво писанкарства, але воно не могло не зародитись, тим більше, коли писанка та взагалі яйця – один з найглибших атрибутів загальнолюдських вірувань про світ та природу. А раз так, то це мистецтво зародилось цілком інтуїтивно – коли зовсім незнайомі люди, в різних куточках світу, які ніколи не зустрічалися, не перетиналися (та і не могли перетнутись бо жили за тисячі кілометрів одне від одного, а жодними інтернетами ще й близько не пахло) раптом почали робити одну і ту ж саму справу – розмальовувати яйця, писати писанки.
І ось писанки вже розмальовують давні слов’яни, перси, кельти, греки, римляни. Останні вірили, що розбивши таке яйце можна прогнати злих духів.
Іранські фарбовані яйця до зороастрійського свята Наврез (зороастрійський аналог Пасхи).
З приходом християнства, давній язичницький символ життя – яйце, дуже плавно та гармонічно влилось у новий християнський світогляд і ось вже серед ранніх християн зачинається гарна традиція – на Пасху дарувати один одному фарбовані яйця. Є навіть давня легенда про те, як Марія Магдалина прийшла у Рим до самого римського імператора Тиберія (між іншим, дуже жорстокого імператора) з християнською проповіддю та подарувала йому звичайнісіньке яйце. Коли вона розповіла про чудесне Воскресіння Христове, Тиберій не повірив: «Як може хтось воскреснути з мертвих. Це так само не можливо, якби це яйце раптом стало червоним». І одразу на очах здивованого імператора сталося чудо, яйце зненацька почервоніло. Ця історія лишень легенда і не має під собою історичного ґрунту, але як би там не було, та чудеса трапляються, головне в них вірити…
В часи середньовіччя писанки символізували Воскресіння Христове і протягом століть на Пасху існував звичай вішати їх у соборах та церквах. Особливо великий розквіт писанкарства припав на правління французького короля Людовика чотирнадцятого, тоді при французькому дворі популярністю користувались фарбовані страусині яйця, які розписували золотом та сріблом найкращі придворні художники.
В багатьох країнах фарбовані яйця робили з дерева, кістки, порцеляни, кришталю. Їми займались як звичайні майстри, так і віртуозні ювеліри, а славнозвісні яйця фабереже зараз коштують мільйони доларів.
Яйця фаберже.
На теренах України традиція малювання писанок передавалась з покоління в покоління на протязі багатьох віків. Мати Лесі Українки у 1876 році навіть видала книжку «Український народний орнамент» в якій зокрема було подано чимало різних орнаментів та візерунків, які використовувались при малюванні писанок з самих давніх часів.
Волинські писанки.
Під час безбожного атеїстичного радянського періоду малювання писанок (як і взагалі святкування Пасхи) було заборонене, але люди все рівно продовжували підпільно їх малювати. І ось у наш час стародавнє мистецтво писанкарства розцвіло з новою силою, а традиція яка прийшла до нас з глибин віків продовжує жити і в наш стрімкий комп’ютерний час.
В українському місті Коломия було створено єдиний в світі музей писанки, це він на картинці.
А це найбільша в світі писанка, встановлена у Канадському місті Вегревілі, силами українських емігрантів у Канаді. Адже писанка – це не просто невід’ємний супутник будь-яких пасхальних святкувань, але й ще величезний пласт нашої рідної української культури, яку варто шанувати та підтримувати.
Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом
При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.