Історія календарів

календар

Ребятня и взрослые пропадают зря, на проклятом острове нет календаря. (З пісні)

Отож вітаю всіх вас із сьогоднішнім днем, який здається, ніби звичайний собі день, – неділя 11 листопада 2012 року. О стоп, а звідки ми знаємо що сьогодні саме неділя, 11 листопада 2012 року, звідки йде цей підрахунок, хто це все придумав? Адже можливо сьогодні якийсь зовсім інший день (там по якомусь далекому космічному ритму). І чому взагалі рік має 12 місяців, місяць 30-31 день, чому ми маємо 7 днів у тиждень (а скажімо не 5, 10, 12), чому, чому? Бо так говорить нам його величність – календар, по якому ми (люди) живемо ось вже багато століть, з яким погоджуємо та звіряємо наші життєві ритми, особливо роботу: у понеділок розпочинаємо робочий день, у п’ятницю (п’ятніцооо – чи не улюблений день всіх офісних планктончиків) завершуємо робочий тиждень, у суботу-неділю активно (чи хто як?) відпочиваємо і таке інше. Але чи завжди ми жили по цьому календарю, якому живемо зараз, хто придумав календар та яка історія календарів, про це все читайте далі.

Якщо вірити Святому Письму то першим творцем календаря був сам Бог, який протягом 6 днів створював наш всесвіт, а на сьомий день відпочивав після проробленої роботи. Так появився тиждень і найважливіший винахід – вихідний день (як же без вихідного). У багатьох релігіях правило вихідного дня було скріплено на рівні релігійної догми, і будь-яка робота в цей день рахувалась (зрештою, і далі рахується) гріхом. Скажімо, у євреїв це субота (шабат), у християн – неділя, у мусульман – п’ятниця. І це дуже важливо, адже бодай один день у тиждень має бути присвячений відпочинку від всілякої матеріальної суєти, це день для Бога, (саме тому у неділю християнам прийнято йти до церкви, мусульманам у п’ятницю до мечеті, євреям до синагоги у суботу). Але для того, щоб достеменно знати коли припадає цей вихідний день (чи то день для Бога) вже ніяк не обійтись без календаря, а то були ми б як ті аборигени з острову Невезіння (та однойменної радянської пісні), в яких таки не було календаря.

Ще з давніх давен люди інтуїтивно (навіть інстинктивно) відчували зміни природних циклів, бачили, що в одну пору року тепло, в іншу холодну, в одну дощик падає, а іншу сонечко світить. Ще з самого початку існування людства у людей з’явилась потреба якось це все систематизувати, порахувати, назвати – скільки днів тепло, скільки холодно, ага значить теплі дні будуть в нас називатись літом, а холодні – зимою. У північних народів взагалі по зимам вели облік великих природних циклів (які пізніше стали називатись роками), скажімо, такий-то вікінг вже прожив 30 зим, ех довгожитель! (по міркам того часу, звісно). У місцях дещо південніших (там, де що зима, що літо – все однаково) трошки по іншому роки рахували, наприклад, по сезонам дощів. (А скільки вам сезонів дощів вже виповнилось?). Так потихеньку зароджувались календарі, одні народи їх рахували по руху сонця, інші по руху місяця, ще інші і по тому і по тому. Тож відповідно були сонячні календарі, місячні, сонячно-місячні.

Саме слово «календар» давньоримського походження, походить від латинських слів «caleo» – проголошувати та «calendarium» – боргова книга. Діло в тім, що у давніх римлян існував звичай на початку кожного місяця платити по своїм рахунками. (І цей звичай в дещо зміненій формі протримався по наші дні, адже саме на початку нового місяця ми отримаємо зарплати, потім самі платимо по своїм рахункам, чи не так?).

А от що цікаво – така важлива одиниця нашого календаря як тиждень далеко не завжди і не всюди складався із звичних у наш час семи днів. Скажімо, у давній Греції та Римі спершу тиждень мав аж вісім днів, з яких сім днів були робочими, а восьмий день – базарним. (очевидно римські та грецькі матрони в цей день активно займались улюбленою жіночою справою всіх часів та народів – щопінгом). А от у давньому Єгипті тиждень і зовсім складався з десяти днів.

календар

Єгипетський календар на папірусі, який ніби то дав єгиптянам серед всього іншого улюблений єгипетський бог Осіріс.

Походженню семиденного тижня ми мусімо завдячити видатному єврейському пророку – пану Мойсею, а може і самому Господу Богу, який дав Мойсею заповідь «шанувати день сьомий». Євреї свято дотримувались цієї заповіді (ортодоксальні євреї аж до фанатизму), і згодом вона передалась на інші народи та релігії, адже перші християни теж були євреями, і разом з розповсюдженням християнства розповсюдилось дотримування бодай одного вихідного дня. Правда сьомий святковий день у християн перекинувся із суботи на неділю – адже, як знаємо саме в цей день відбулось чудесне Воскресіння Ісуса із мертвих, Його перемога над смертю. З цього і сформувався семиденний тиждень – шість днів працюємо, сьомий відпочиваємо.

За іншою історичною теорією походження семиденного тижня також пов’язане із давнім Вавилоном. Кажуть, вавилонські жерці – халдеї, були ще й просунутими астрономами та спостерігаючи за зоряним небом помітили «сім мандруючих світил», які згодом отримали назву – «планети» (з давньогрецького слово «планета» перекладається як «мандруючий»). Рахувалось, що ці мандруючі світила – планети, обертаються навколо землі та мають не аби який вплив на життя окремих людей, а то й цілих народів. Аналізуючи різні події в житті людей, та співставляючи їх з положенням планет, халдеї прийшли до висновку, що кожний день перебуває під впливом якоїсь з планет, а оскільки відомих планет на той час було лише сім, то й звідси само собою напросилась поява семиденного тижня – по кількості планет. Греки та римляни, які згодом перейняли у вавилонян їхні знання, планети назвали іменами своїх богів, а вже від назви планет і пішли загальноприйняті і по сьогодні назви днів тижня. Початок тижня спершу йшов з суботи, яка знаходилась під впливом Сатурну, потім йшла неділя під впливом Сонця, третім був Місяць, четвертим Марс, п’ятим Меркурій, шостим Юпітер, та сьомою Венера. Ось вам і сучасні англійські назви днів тижня (які насправді пішли ще від римських латинських назв):

Понеділок – Dies Lunae – день Місяця – Monday
Вівторок – Dies Martis – день Марсу – Tuesday
Середа – Dies Mercurii – день Меркурія – Wednesday
Четвер – Dies Jovis – день Юпітера – Thursday
П’ятниця – Dies Veneris – день Венери – Friday
Субота – Dies Saturni – день Сатурна – Saturday
Неділя – Dies Solis – день Сонця – Sunday

календар

Давньоримський календар.

Але найбільша реформа в сфері календарів та літочислення була зроблена у 46 році до н. е. видатним римським полководцем, письменником, науковцем, а згодом і першим імператором паном Юлієм Цезарем. Взагалі Цезар був всебічно освіченою людиною, і окрім всього досить серйозно цікавився астрономією, та навіть написав кілька наукових трактатів з цієї науки (які, однак, не збереглись до наших днів). Розробку нового календаря за особистим дорученням Цезаря здійснила група вчених астрономів з міста Олександрії, під керівництвом грека Созігена. Розроблений ними календар отримав назву Юліанського та довший час був загальноприйнятим не тільки на теренах Римської імперії, але й дотичних до неї варварських племен. За ним рік став становити 365 днів, та був поділений на 12 місяців, один з яких – липень (по рос. Июль, англ. – July), зокрема було й названо на честь ідейного натхненника календаря – Юлія Цезаря. Однак справжня тривалість року становить 365 днів та 6 годин, щоб кудись діти ці вредні шість годин (які за чотири роки набігають у цілий день) паном Созігеном був придуманий високосний рік, на один день довший за всі інші.

Щодо самого літочислення, то давні римляни спершу його вели від дати заснування Риму (753 рік до н. е.), але з приходом християнства, на вселенському Нікейському соборі (325 рік) було прийнято рішення про встановлення нового літочислення, яке тепер рахувалось від гіпотетичного дня народження Ісуса Христа (адже точна дата Його народження невідома). Однак, Юліанський календар виявився не таким вже й точним, як того хотілось, оскільки виявилось – по проходженню 125 років, у літочисленні Юліанського календаря збирається помилка – у цілий день. Святкування Пасхи, яке було пов’язане із днем весняного рівнодення (21 березня, коли тривалість дня та ночі рівні), як і сам день весняного рівнодення по закінченню 125 років, зсувалось на один день, через 250 років – аж на 2 дні!, і так далі, та вже не відповідало реальному астрономічному положенню. (Тобто формальне 21 березня по Юліанському календарю по закінченню 250 років відповідало б астрономічному 23 березня).

Щоб покласти край цьому календарному неподобству за ініціативи папи римського Григорія XIII та за участю італійського математика Луіджо Ліло у 1582 році було проведено ще одну календарну реформу, яка отримала назву Григоріанської, а сам календар відтепер називався Григоріанським. Перш за все, папа повернув день весняного рівнодення – 21 березня на його законне місце, та ліквідував помилку в 10 днів, які назбирались з моменту введення нового літочислення по Юліанському календарю. Головна ж відмінність між Григоріанським та Юліанським календарем у тому, що у Григоріанському календарі прийнято кожні 400 років викидати «зайві» три дні, які набігають на астрономічну помилку. Ось так ми і живемо й досі по Григоріанському календарю. На завершення гарна пісенька про Острів Невезіння та що б з нами було, якби не було у нас календаря.


Автор: Павло Чайка, головний редактор історичного сайту Мандрівки часом

При написанні статті намагався зробити її максимально цікавою, корисною та якісною. Буду вдячний за будь-який зворотний зв'язок та конструктивну критику у вигляді коментарів до статті. Також Ваше побажання/питання/пропозицію можете написати на мою пошту pavelchaika1983@gmail.com або у Фейсбук.