Історія фарфору
Слово «фарфор» походить від перського «фарфурі», що означає «цісарський»; так називалися кращі здавна відомі персам сорти порцеляни, що виготовлялися на імператорських китайських заводах. У самому Китаї і на Заході цього слова не знають. У Китаї фарфор називається «циці», у Німеччині – «порцелян», у Франції – «порслен», звідки пішло вживане в Росії на початку 18-го століття слово «порцелін», що застосовувалось нарівні зі словом «фарфор». Колиска найдавнішого фарфору – Китай. Виробництво порцеляни виникло там, згідно з переказами, близько двох тисяч років тому. Старовинний китайський фарфор відноситься до вершин світового мистецтва, і кращі його зразки досі цінуються на вагу золота.
Вищого розквіту китайський фарфор досяг в епоху Сун (960-1280 роки). Вироби цього часу вражають гармонійністю форм, простих і витончених. Дивовижна краса і різноманітність кольорових тонів виробів. Розписам відводилося в той час другорядне значення. На першому місці стояло витончене гравірування, ліплення, ретельність формовки, краса глазурі. У другій половині 10-го століття виготовлявся казково-прекрасний, оспіваний китайськими поетами фарфор «каі», «тонкий, як листок паперу, дзвінкий, як музичний інструмент, і синій, як небо між хмарами після дощу». Цікаво, що саме з такого виду фарфору і сьогодні провідні європейські компанії, як от, скажімо шведська gustavsberg роблять всілякі корисні вироби
Епоха Мін (1368-1644 роки) рясніє винятковою різноманітністю форм фарфорових виробів, їх орнаментації і стилів. З’являється розмальовування по білому тлу. Вводиться підглазурний синій розпис. Розвивається особливий смак до багатобарвного розпису, вводиться розпис поверх глазурі, що надає малюнку деяку рельєфність. В епоху Цин (1644-1912 роки) в Китаї виробляється надзвичайно багато цінних речей, але в орнаменті і у формах починає відчуватися занепад. Скорочується і обсяг порцелянового виробництва.
З Китаю виробництво фарфору дуже рано проникло в Корею. Досконалість порцеляни, що виготовлялась в 10-14 століттях в Кореї, дивувало навіть китайців. Особливо прекрасні речі 11 – 12 століть. Багато виробів мають втиснутий і опуклий малюнок. Але поступово фарфорове мистецтво в Кореї починає падати, особливо в 16-му столітті, після захоплення Кореї Японією.
У самій Японії фарфорове виробництво процвітало з давніх пір. Навіть поширена серед більшості народів легенда про потоп пов’язана в Японії з порцеляною: жителі одного острова розбагатіли на виробництві порцеляни й, потопаючи в розкоші, стали великими грішниками. Розгнівані боги затопили острів, пощадив тільки одне благочестиве сімейство.
За переказами, древній японський фарфор врятував від загибелі не одну сотню тисяч рабів. Близько двадцяти століть тому японський скульптор Номин-Сукуна почав робити з порцеляни людські фігурки. З тих пір супроводжувати багатих японців у «загробний світ» стали не раби, які вбивались для цієї мети, а порцелянові статуетки. Кращі зразки японської порцеляни за тонкощами, білизною, спокійним і витонченим формам, а головне – по стриманою і високохудожньому розпису, здавна стояли на одному з перших місць у світовому мистецтві, і вже в 17 столітті Японія успішно конкурувала з Китаєм на надзвичайно вимогливому європейському ринку. Зате робота на японських порцелянових заводах була настільки виснажлива, що викликала ходячу приказку: «До складу порцеляни входять людські кістки».
У давнину в Європі фарфор не вироблявся; сумнівно навіть, чи був він відомий древнім римлянам. Припускають, однак, що вази, що носили назву «Муррін», за які імператор Нерон платив шалені гроші, були порцеляновими.
Китайський фарфор мав проникнути в середземноморські країни у 8-му столітті, так як араби тоді вже вели жваву торгівлю з «Небесною імперією». Окремі фарфорові речі потрапляли до Європи під час хрестових походів. Дещо більше стало порцеляни після відкриття морського шляху в Китай та Індію. До середини 16-го століття ввезення фарфору до Європи вже значно пожвавилось.
У 16 і 17 століттях фарфор в Європі був великою розкішшю. Його, як коштовність, набували монархи і найбагатші люди. Зазвичай порцеляна не використовувалась для побутових цілей, і тільки на бенкетних столах, упереміш з посудом з дорогоцінних металів, зустрічалися порцелянові страви, глечики і т. п.
Але східна сервіровка (типи і розміри окремих видів посуду) відрізняється від європейської. Тому, починаючи з кінця 17-го і протягом всього 18-го століття, в Китай і Японію посилалися замовлення на столові і чайні сервізи, вази і т. д. Замовлення виконувалися по надісланим малюнкам. Коли присланий з Європи малюнок, який треба було перенести на східний фарфор, був гарним, чудовою була і китайська і японська репродукція. Можна дивуватись тонкощі і художності відтворення майже небачених на Далекому Сході в 17 і 18 століттях європейських людських типів і орнаментики.
Далі буде.
Автор: Ю. Лебедєв.