Інформаційна війна та історичні суперечки

Информационная война

Не секрет, що війна Росії проти України розпочалась далеко не 1 березня 2014 року, коли Дума Російської Федерації прийняла офіційне рішення про введення російських військ на територію України, а куди раніше. Так, мова йде про інформаційну війну, бо мабуть люба нормальна тверезо мисляча людина переглядаючи російські ЗМІ задасться питанням – «що за нах?!!!» (даруйте за ненормативну лексику). Виявляється в нас тут всі поголовно фашисти і бендерівці (агресивні послідовники культу Остапа Бендера 🙂 ходять з натівськими гвинтівками (купленими на гроші ЦРУ) та вішають москалів і розпинають на хрестах бідний беркут (і роблять все це певно, що під гасла Хайль Гітлер, Алах Акбар і Слава Україні). Нема на то ради, інформаційна війна набирає все більшого значення у сучасному світі, а останнім часом масова істерія з приводу страшних бендерівців (помилка у слові «бендерівців» зроблена навмисно) перекинулась і в інтернет, зокрема в соціальні мережі. І знаєте, на жаль чимало росіян дійсно виявились зазомбованими цією маячнею, адже російська пропаганда працює в кращих традиціях третього рейху, «брехня повторена 100 разів стає правдою», – казав свого часу Йозеф Геббельс, бачимо Кисельов його більш ніж достойний учень.

Але повернімося до інформаційної війни, на відміну від війни звичайної (коли гудять літаки, стріляють кулемети та палають танки) інформаційна війна куди гуманніше, і більше того, будь-яка твереза мисляча людина може взяти в ній посильну участь, навіть не піднімаючи дупи з улюбленого крісла за комп’ютерним монітором. От і я вирішив взяти в ній участь, шляхом спроби переконати «братніх» росіян у групі в контактах «За великую Россию», що ми, українці зовсім не фашисти-бандерівці, серед нас багато російськомовних людей, ми не вішаємо москалі і навіть запросити в гості до найбендерівскього міста Львова.

Вийшов досить цікавий діалог, правда в самому його кінці агресивний модератор групи не знайшовши жодних логічних та конструктивних аргументів на захист політики «Рассєї» не придумав нічого кращого як просто назвати мене галицьким рагулем і забанити в тій групі (так, що я навіть «Слава Україні!» не встиг дописати). Але таки маю надію, що нашу переписку прочитали й адекватні російські люди і зробили правильні висновки.

Чому я вирішив написати про це сюди? Бо наша дискусія торкнулася і деяких історичних питань, які б і хотів описати на цьому історичному сайті. Так росіяни серед всього іншого стверджували, зокрема те, що Крим це історично російська територія, подарована Україні товаришем Хрушовим у 1954 році. Це звісно так, але то нічого, що з цього моменту пройшло вже добрих півстоліття, а раз цілих півстоліття для росіян – то неначе вчора було, то чому б не поскупитись і не відмотати стрілки годинника історії ще трохи далі, скажімо у 1783 рік, коли Крим в ході російсько-турецької війни був відібраний росіянами у татарів, та проголошений «російською землею». Тож чи російський Крим? Ні, Крим на протязі багатьох віків був татарською землею, там їхня батьківщина, їхній дух, і саме кримські татари є справжніми корінними мешканцями Криму. А тепер знову повернімося до сучасності, і спитаємо, чи хочуть кримські татари (особливо постраждалі від росіян у Радянський час при товариші Сталіні) знову повернутись до Росії? Відповідь на це питання очевидна.

Але мова йде навіть не про це, якщо вже звертатись до історії і згадувати де була чия земля у минулому, тоді б самі росіяни слідуючи власній логіці мали б віддати цілу Сибір Сибірському ханству – (Сибір була завойована у 1530-х роках донським козаком Ермаком), віддати місто Казань – Казаньскому ханству (завойоване у 1552 році військами московського царя Івана Грозного), надати незалежність Новгороду і Пскову (Псковська боярська республіка була ліквідована у 1510 році, Новгородська республіка припинила існування у 1478 році, згодом новгородці дуже жорстоко розплатились за своє волелюбство – опричники Івана Грозного вирізали та закатували кращих людей міста) Вже не говорячи про дальні райони Російської федерації, Чукотку, Якутію, Бурятію, де, до слова, живе багато етнічних китайців (Може б то Китай теж занепокоївся утисками етнічних китайців на території Росії?).

І знову повертаючись до історії, оглядаючи її ми можемо побачити, що на протязі багатьох віків наш північний сусід виступав агресором, цю його політику чудово ілюструє гарний вірш: «хотят ли русские войны»

Хотят ли русские войны?
Не спрашивай у тишины,
Не спрашивай у тех солдат,
В мемориалах, что лежат.

Спроси у цинковых гробов,
В которых молодых сынов
С земель соседских привозили
Старухам, чтоб те слезы лили.

Спроси у бравых тех ребят
В Кремле которые сидят,
К погонам звезды пришивая,
Дубиной «мирною» махая.

Спроси у Польши и Литвы-
Им о России снятся сны.
Спроси у пражской у весны, –
Хотят ли русские войны?

Спроси у венгров, как когда-то
На танках русские солдаты,
По Будапешту рассекали,
Вугорцев к миру «приучали».

Тебе ответит старый финн,
Проживший много – до седин,
Как «мирно» русские войска
Рвались сквозь зиму и снега.

Есть что сказать и белорусу,
Тому, чьи предки из литвин,
Какою жуткою ценою
Им братство подарил москвин.

Когда Суворова орда
Палила села, города…
Спроси, спроси у Куропат-
Там непокорные лежат.

Спроси – что Украине братской,
Заверенной в любви славянской,
Из цепких рук большого брата,
Зачем защит искать у НАТО?

Спроси всех западных славян, –
Как миру их учил Иван…

Миролюбив солдат-Иван
Бомбил Кабул, Афганистан.
В их кишлаки и города
Не мир пришел – пришла беда.

Спроси у вдов, детей Чечни, –
Хотят ли русские войны?
Кто он, русский «миротворец»,
Тебе ответит гордый горец.

Грузин, улыбчивый всегда,
Сквозь слезы просто промолчит.
От миролюбия соседа
Сейчас его земля горит.

ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ?

И от Китая до Литвы
Найдется ль хоть один сосед,
Который твердо скажет, – «НЕТ!»?

І на завершення гарне фото зроблене у Чехії під час Пражської весни

водки нет

У нас теж «Водки нет», росіяни (чи все таки москалі?) йдіть геть з України, геть з Криму, це наша земля, наша Україна!

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

6 Responses to Інформаційна війна та історичні суперечки

  1. vrubli пише:

    Хочеться подякувати – стаття надзвичайно цікава і вельми пізнавальна, прочитала із задоволенням і на одному диханні.

    Павле, не сприйміть за критику, просто “впало” в око – “на жаль” пишеться окремо. (Щоб це запам’ятати варто собі згадувати “на превеликий жаль” – себто слова, між яких можна поставити інше пишемо окремо). Сподіваюсь Ви не образитись, що звернула Вам на це увагу, жодним чином не хотіла Вам дорікнути, всі ми робимо помилки. 🙂

  2. Pavlo пише:

    І вам дякую Ольго за конструктивну критику. Вже виправив свою помилку. Буває, що я роблю граматичні помилки і завжди навпаки радий, коли мені на них вказують, та жодним чином на це не ображаюсь 🙂

  3. Тарас пише:

    Я вже звісно всім цим надоїв, але на війні всі засоби підходящі, тому:

    Війна проти українського народу розв’язана давно. І триває вона в інформаційній сфері — в теле і радіо-етері, на шпальтах газет і сторінках книжок, вебсайтах. Небезпека інформаційного поневолення в тому, що переможені навіть не підозрюють що вони завойовані і переможені. Тому такі величезні кошти витрачаються на інформаційні війні державами – колонізаторами.

    І тому кожен редактор української Вікіпедії може сміливо розглядати себе в якості бійця інформаційного фронту. Слово — зброя. Знання, які має народ — неважливо — вільні вони чи не вільні, — визначають майбутнє народу. Якщо ми не напишемо для себе Вікіпедії — за нас це зроблять інші народи, але цим самим запрограмують рух народу у вигідному їм напрямку. Тому — завзяття нам, енергії і здоров’я для руху до перемоги!

    Роль Вікіпедії в цій війні дуже велика — недавно навіть офіційний орган Кабміну, газета «Урядовий кур’єр» подала список загиблих Героїв Майдану з посиланням на сторінку у Вікіпедії.

  4. Pavlo пише:

    Тарасе мені ви ще цим не надоїли. Вважаю редагування української Вікіпедії надзвичайно важливою справою. Колись історія народів зберігалася у манускриптах та літописах, у глиняних табличках, дерев’яних та кам’яних написах, на пожовклому пергаменті і папірусі, тепер же вона зберігається у вигляді байтів інформації на сторінках вікіпедії 🙂

  5. MrVigner пише:

    Маю декілька знайомих однолітків з Росії, – ніхто проти України нічого немає. Більше того, вони розуміють, що в них життя далеко не найкраще. Але на питання “чому ж нічого не робите” відповідь однакова – бо всі бояться…

    Мав я справу і з росіянами, яких інакше як тупими москалями не назвеш. Так вони до останнього вважають, що Путлєр “царь-бог” і правильно робить, що в Україну війська вводить. Бо ж “там у вас бандер куча і американських найманців, і взагалі в країні страшні безпорядки через радикалів”.

    Можу сказати одне, в кого голова на місці і думати він нею вміє, той розуміє що до чого. А кого природа розумом обділила, тому давно промили мізки тамтешнім телебаченням і їм аби “рассєя вперьод!”. От вам і інформаційна війна…

  6. Pavlo пише:

    Теж маю знайомих росіян, які адекватно реагують на наші українські події і навіть по доброму нам заздрять, бо теж би хотіли скинути свого царя-диктатора. Але на жаль більшість російського населення пасивна. Та ми їм показали гарний приклад, мабуть майдан на червоній площі сниться путіну у страшних снах.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *