Передусім, наш історичний сайт «Мандрівки часом» вітає найпрекраснішу половину людства із 8-м березнем, який прийнято відзначати як міжнародний жіночий день. Побажати всім-всім жінкам, дівчатам, бабусям, мамам, дочкам та сестрам від нас – чоловіків кохання, поваги, підтримки, розуміння. А далі в цей день просто гріх не написати щось цікавеньке на таку більш ніж актуальну тему як «жінки в історії», а також зробити маленьке оголошення.
Чомусь при поверхневому погляді на історію складається враження, що її (історію) вершили в основному чоловіки. Всілякі війни, політична боротьба, навіть різні науково-матеріальні здобутки – кругом самі чоловіки, жінок, які вписали свої імена в історію в рази менше. Отака гендерна несправедливість, але не все так просто, і не все так, як здається на перший погляд. Я більше ніж впевнений, що за кожним великим чоловіком, який залишив сліди в історії, обов’язково стояла жінка, яка частенько залишалась в тіні, так би мовити за кулісами історичної сцени. Хоча часом і визирала через неї, тому ми знаємо про Жозефіну, дружину Наполеона, про мудру гетеру Аспазію, коханку видатного афінського стратега Перикла, про неперевершену маркізу де Помпадур. А скільки жінок так і залишились невідомі історії! Скільки жінок, які так і не визирнули з під куліс та залишились в тіні! Але, тим не менше, вони лишили свій величезний вплив, може часом непомітний, але від цього він не стає меншим. Та й взагалі багато всього ми (чоловіки), робимо через жінок та задля жінок, чи не так?
А тепер маленьке оголошення: від сьогодні, на честь 8-го березня, та взагалі приходу весни (адже весна теж жінка) на нашому сайті розпочинається цикл статей на тему «жінки в історії». Хоча чому розпочинається? Продовжується, адже багато цікавих жіночих постатей у історії вже були висвітлені, ми вже розповідали про національну героїню французького народу, орлеанську діву Жанну Д’арк, про хоробру дружину борця за італійську незалежність – Аніту Гарібальді, про самих справжнім хлопців у спідниці (чи скоріше дівчат у штанах) безстрашних жінок-піраток (абордажних дівиць) Мері Рід та Енн Бонн, про величну австрійську імператрицю Марію Терезію. Попереду ще чимало цікавих статей: про видатних українських жінок – доньку Ярослава Мудрого та дружину французького короля Анну Ярославівну, про доньку просто священика з Рогатина – Настю Лісовську, яка волею долі стала улюбленою дружиною турецького султана та увійшла в історію під ім’ям Роксоляни, про войовничу та жорстку княгиню Ольгу а також про жінок відомих історії, але не так яскраво, як вище згадані пані. Але то все з часом.
Також ми продовжимо цикл статей про становище жінки у різні історичні епохи. Перші статті з цього циклу були опубліковані ще осіню – про французьку жінку 18-го століття, далі буде. І всім гарних святкувань.
P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще все женщины, даже знаменитые и великие, оставившие след в истории, так или иначе, но любили комплименты, любили, когда мужчины дарили им цветы, оказывали знаки внимание. Ведь, несмотря на социальное положение, они были, прежде всего, женщинами.
Скажіть, будь ласка, як правильно РоксолЯна чи РоксолАна?
Думаю що таки правильніше Роксолана, хоча до кінця не певен, бо ж мова – річ нестала. Якщо подивитись як говорили українці хоча б на початку 20-го століття (довелося потримати в руках Львівські журнали столітньої давнини) то мова їхня дуже різниться (тоді б правильно було саме Роксоляна), зараз так говорять хіба що канадійці з української діаспори (і то не так само). А як говорили сучасники самої Росколани/Роксоляни? Точно ще інакше. Тож як на мене не варто шукати єдино правильне написання, і до речі якось треба буде дослідити історію мовлення.