Історія та палеоантропологія

Антропологія

Палеоантропологія – така область антропології, яка вивчає фізичний тип древніх людей. Метод палеоантропології, як і при вивченні сучасного населення, – вимір, але складність роботи палеоантрополога полягає насамперед в тому, що багато що з тих важливих ознак, за якими виділяються расові типи, – колір волосся, очей і шкіри, будова м’яких частин обличчя, – на черепі не можна визначити. Проте, на підставі черепних і скелетних розмірів вдається встановлювати спорідненість давніх етнічних груп.

У 1954 році на палеолітичній стоянці Костенки XIV, яка інакше називається Маркіною Горою (стоянка розташована у Воронезькій області), було виявлено поховання, що відноситься до початкової пори пізнього палеоліту. Знайдений в цьому похованні скелет характеризувався надзвичайно своєрідними рисами, що змушували згадати про негроїдну расу. Ніякі археологічні дані не показують, що в епоху, про яку йде мова, на території південних районів Східної Європи існували якісь культурні та етнічні зв’язки з Африкою та Передньою Азією. Таким чином, якби не було проведено антропологічне дослідження скелета з стоянки Маркіна Гора, цей факт не був би встановлений. Ми ще не знаємо, багато чи мало людей прийшло у південно-руські степи з півдня, для цього необхідні подальші розкопки, які зараз тривають, і нові знахідки скелетів викопних людей. Але, у всякому разі, вже зараз можна сказати, що ми читаємо нову сторінку історії найдавнішого населення.

Іноді палеоантропологічні дані дають більш цінні відомості про родинні зв’язки стародавніх племен і народів, ніж дані археологічні. Це пов’язано з тим, що схожість в археологічному інвентарі може бути наслідком культурної спільності і торгових відносин, але не обов’язково має супроводжуватися появою великих мас нового населення.

В епоху пізнього неоліту в східних районах Прибалтики була поширена культура так званої ямочно-гребінцевої кераміки. Для пам’яток цієї культури характерна деяка схожість синхронних за часом пам’ятників Приуралля і Західного Сибіру. Подібність ця виражена дуже непевною, тому в руках археологів немає вирішальних доказів східного походження населення, яке залишило цю культуру. Такі докази дає антропологія. Дослідження показали, що в складі племен так званої культури ямочно-гребінцевої кераміки є невелика, але чітко виражена домішка монголоїдних елементів. Відомо, що саме неолітичне населення Приуралля і Західного Сибіру відносилося до монголоїдної раси. Таким чином, антропологія і в даному випадку сказала вагоме слово, після якого можна впевнено стверджувати, що в епоху неоліту на східних берегах Балтійського моря жили люди, які прийшли туди із Західного Сибіру.

Але цим не вичерпується її внесок в реконструкцію історичного минулого. Значним є він у відновленні чисельності стародавніх колективів, тривалості життя стародавніх людей, відсотків дитячої смертності у різних племен і народів, що стоять на різних рівнях суспільного розвитку, – одним словом, всіх тих проблем, які об’єднуються палеодемографією. Навіть в тих випадках, коли мова йде про періоди письмової історії, часто буває важко отримати будь-які демографічні відомості з письмових джерел. Для епох безписьменної історії і для народів, які не мали своєї писемності, палеоантропологічний матеріал є єдиним джерелом демографічної інформації.

В даний час розроблені точні методи визначення статі та віку людини по її скелету. Тому будь-який могильник, якщо він повністю розкопаний і якщо при його розкопках ретельно зібрані як дорослі, так і дитячі скелети, може відповісти на цілий ряд питань, що стосуються древнього населення. А саме: яка була середня тривалість життя в колективі у чоловіків і жінок, який відсоток складали чоловіки і жінки, скільки чоловіків і жінок доживало до певних вікових груп, яка була дитяча смертність, на які роки падав найбільший відсоток дитячих смертей і т. д.

Порівняння цих показників в різних суспільних групах і у різних народів, що стоять на неоднаковому рівні суспільного розвитку і відокремлених один від одного часто тисячоліттями, допомагає вловити загальну тенденцію розвитку людства і його чисельності у зв’язку з розвитком цивілізації. Ця тенденція полягає в безперервному і дуже різкому збільшенні тривалості життя, причому найбільший прогрес падає на останнє тисячоліття. Так, середній вік населення трипільської культури Молдавії (III тис. до н, е.) дорівнює 20 рокам, середньовічного населення Угорщини приблизно – 30 років, сучасного населення Угорщини – 70 років. Величезне значення тут належить соціальним умовам. Так, порівняно у зовсім недавній час – у дореволюційній Росії середня тривалість життя була всього 32 роки. Помічено, що збільшення загальної чисельності людства, особливо його інтенсивне наростання падає на епохи великих досягнень у розвитку продуктивних сил. З введенням землеробства, наприклад, чисельність людства протягом 3000-4000 років зросла з кількох мільйонів до декількох десятків мільйонів людей.

Антропологія – наука, за своєю суттю займає проміжне положення між біологією і історією. Людина – основний предмет її вивчення – досліджується нею як біологічний вид. Але так як цей вид представляє собою принципово інше утворення в порівнянні з видами тварин, так як людина – явище суспільне, суспільні явища також входять у сферу антропології. Може бути, саме тому антропологія займає одне з провідних місць в області вивчення далекого минулого людства, залишаючись разом з археологією і нарівні з нею єдиним засобом проникнення в цей віддалений відрізок часу.

Автор: В. Алексєєв.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers