Від чого помер Моцарт

Моцарт

Ім’я Моцарта, творця безсмертних симфоній і опер, дорого мільйонам людей. Передчасний відхід з життя геніального композитора вразив сучасників і викликав різні чутки. Нащадки привнесли в оповідання про Моцарта багато фантастичних вигадок, поетичних вольностей, перекручених уявлень. До сих пір ще в популярній літературі про Моцарта легенда затуляє правду і не знаходять належного відображення дійсні обставини трагічного фіналу життя великого композитора. У цій статті повідомляються новітні дані про хворобу, причину смерті і похорони Моцарта.

ДІАГНОЗ, ГІПОТЕЗИ, ЧУТКИ

Життя Вольфганга Амадея Моцарта обірвалося на тридцять шостому році… Що призвело до загибелі геніального композитора?

У протоколі медичного огляду зазначено, що Моцарт помер від гострої просоподібної лихоманки. Сучасна нам наука не користується таким терміном. Та й у XVIII сторіччі цей термін був вже пережитком. У працях віденської медичної школи немає опису хвороби під такою назвою. Очевидно, в протокол огляду діагноз «просоподібна лихоманка» потрапила тому, що назва ця побутувала і була зрозуміліша, ніж латинське найменування хвороби.

Відразу ж після смерті Моцарта поширилися різні суперечливі чутки про характер його захворювання. Говорили про водянку, нервову гарячку, нервову сухоту, спинну сухоту, туберкульоз і про отруєння. Відомо, що легенда про отруєння увічнена в «маленькій трагедії» Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» і однойменній опері Римського-Корсакова.

Моцартознавці – історики музики, що займаються вивченням життя Моцарта, – одностайно заперечують версію про отруєння. Неспроможність чуток про насильницьку смерть творця «Чарівної флейти» підтвердила наукова сесія Центрального інституту моцартознавства в Зальцбурзі (1964 рік), де заслухали спеціальну доповідь на тему «Легенда про отруєння Моцарта». Як же протікала хвороба Моцарта? Хто його лікував і чи можна з довірою поставитися до діагнозу?

ЛІКАРІ МОЦАРТА

Останні два роки Вольфганг перебував під наглядом доктора медицини Томаса Франца Клоссета. Учень, асистент і наступник прославленого клініциста Максиміліана Штоллем, Клоссет керував кафедрою у віденській Загальній лікарні. Серед його праць – книга про гнилу лихоманку. У віденському медичному щорічнику 1814 року сказано про нього: «Від природи допитливий спостерігач і глибокий мислитель, він володів рідкісною практичною майстерністю».

На консиліум до Моцарта був запрошений Матіас фон Саллаба, також учень Штоллем, лікар Загальної лікарні, який користувався популярністю в австрійській столиці як практикуючий лікар і завоював вже в молоді роки визнання як вчений. Книга Саллаби «Природна історія хвороб», де багато уваги приділено різного роду лихоманкам і особливо ревматичного-запальній лихоманці, вийшла в світ у рік смерті Моцарта.

Відомий віденський патолог Едуард Гульденер фон Лобесил в листах 1824 року повідомляв, що обидва ці лікаря, з якими він особисто зустрічався, встановили у Моцарта ревматичного-запальну лихоманку. Гульденер перебував у Відні в ті скорботні дні (Моцарт помер у грудні 1791 року). У літературі була зроблена спроба зганьбити важливі свідчення патолога посиланням на те, що він приїхав до Відня нібито через одинадцять років після смерті Моцарта. Однак документально встановлено, що це не так.

В одній з книг, що вийшли в 1794 році, описаний консиліум, що відбувався на початку 1790 року у Відні. У числі учасників цього консиліуму згадується Гульденер. Документи свідчать також, що в червні 1793 року Гульденер підписувався як «практикуючий лікар Відня». З 1800 року Гульденер – головний лікар столиці Австрії. Немає жодних підстав сумніватися в правдивості і значущості показань цього висококваліфікованого фахівця.

Далі буде.

Автор: Б. Штейнпресс.