Олександр Невський – князь-чернець

Олександр Невський

Раннім липневим ранком 1240 старійшина іжорян Пелгуй був в дозорі на березі Фінської затоки. Він першим побачив шведські кораблі – однощоглові шнеки, що ходили на веслах і під вітрилом. Флотилія човнів, пройшовши по Неві, зупинилась біля Іжори – одні човни увійшли в її гирло, інші причалили до берега Неви, вздовж якого належало їм плисти далі. Але, видно, вирішили шведи зробити тут зупинку: з причалами кораблів по містках в багатих шатах зійшли лицарі, єпископи; слуги почали ладити велике, шите золотом шатро.

Пелгуй заспішив до Новгорода, щоб повідомити про місце висадки шведів. Золотий гостроверхий намет призначався воєначальникам. Розміщувалися шведи із зручністю. Видно було, що новгородців вони не боялися, час для походу вибрали сприятливий: допомоги князю Олександру Ярославовичу чекати нізвідки, сусідні землі після монголо-татарських набігів всі в руїнах. Можна було б і не слати новгородцям послів з грамотою, але як приємно повідомити, що вони вже тут, на руській землі, і опір марний. Але подальші події прийняли несподіваний оборот …

Слухаючи у Софійському соборі благословення на похід владики Спиридона, князь Олександр іншими очима побачив у храмі «Сігтунські врата»: в 1187 році, спорядивши похід-відповідь на шведську столицю Сігтуну, новгородці і карели тоді зруйнували місто. У числі трофеїв переможці привезли і «Сігтунські врата». А тепер шведи на Неві і від нього, князя, залежать долі тисяч людей.

Після короткої його промови дружина покинула Новгород. Дорога йшла вздовж Волхова до Ладоги. Тут примкнув до них загін ладожан – от і всі сили. А шведів куди більше – навіть швидкий огляд ворожого табору не залишав у цьому сумнівів. Одна частина війська залишалась на човнах, інша розташувалась на березі. Це розділення і підказало Олександру план операції, вдарити в центр розташування шведів, відрізати лицарям шлях до кораблів, затиснути їх в кут між берегами Неви і Іжори. Починає кіннота, в ході бою з нею з’єднується «пешь» і разом вони скидають ворогів у воду.

Кінну рать повів сам Олександр. Їх не чекали. Вискакуючи з наметів, шведські воїни кинулися хто до коней, хто до човнів. Воєвода з дружиною прикривав їх відхід. Прорвавшись до шведів, Олександр ударом списа звалив воєводу. Це було хорошим початком і щасливим знаком.

Невська битва

Під стать князю були його сподвижники, мужні новгородці і ладожани. Січа кипіла, двадцятирічний Олександр Ярославич впевнено направляв її сили. Уцілілі шведські човни поспішно відійшли від берега на безпечну відстань, де їх не наздоганяли руські стріли. Короткої літньої ночі вони пішли геть, залишивши «безліч багато» мертвих і поранених.

Дзвоном, урочистим подячним молебнем зустрів переможців суворий Новгород. Але вже через місяць над містом нависла нова загроза – німецькі хрестоносці, зібрані з фортець Лівонії. Вся псковська земля потрапила у ворожі руки, однак новгородське боярство не поспішало розщедритись на нову війну. І тоді князь з сім’єю і двором поїхав до батька в Переяславль.

Не всякому це дано – приймати круті рішення. Одна справа керуватися при цьому миттєвим інтересом, інше – поступитися їм заради перспективи, заради майбутнього. Багато разів за коротке життя Олександру Невському випадала доля робити вибір – меч або переговори? Чим платити – життями або гривнями? Своєю обачною політикою він вберіг Русь від остаточного розорення.

Але що знаємо ми про життя Олександра Невського? Вже у вісім років батько, Ярослав Всеволодович, призначив його княжичем-намісником у Новгород. Батько готував сина до того, що випробував сам, рано ставши відважним воїном і діяльним політиком. У шістнадцять років Олександр почав вершити суд і управління в Новгороді. Все тут було, не як у Переяславі Заліському, і монети, і особисті печатки, і навіть календар, за яким новий рік починався не з першого вересня, а з першого березня. А вже вечева площа в цій боярській республіці, вимощена коров’ячими щелепами з обрубаними виступами, взагалі жила своїм життям, закони її юному правителю довелося осягати, набиваючи собі гулі, а то і рятуючись втечею.

У нього було мало помічників, мало однодумців. князівські спілки міцністю не відрізнялися, сусіди то й діло порушували клятви вірності. Йому довелося ходити з дружиною проти рідних братів, проти свого старшого сина – первістка і передбачуваного наступника, який княжив у Новгороді. І це в той час, коли Русь зазнала монголо-татарську навалу, потрапила в залежність від Золотої Орди, коли їй погрожували вторгнення німецьких, скандинавських, литовських феодалів, спрямованих папським престолом.

Олександр Невський – переможець шведів, два роки по тому – переможець німецьких лицарів на льоду Чудського озера. Своєю політикою, своїм авторитетом володимирського князя він визначив долю Русі на цілих двісті років: поступаючись миттєвим в русько-ординських відносинах, він вигравав для Русі час, можливість прийти в себе після страшного розорення.

Помічено, герої довго не живуть. Ось і Олександр помер рано, в сорок три роки. Викликавши його до себе, хан Берке вирішив утримати великого князя в якості заручника. Зимуючи «в Татарех», Олександр сильно занедужав. Помирати його відпустили додому. У передчутті кінця він прийняв постриг у схиму під ім’ям Олексія. Незабаром, 14 листопада 1263 року, князь-чернець помер. Князя інока поховали в монастирі Різдва Богородиці.

Автор: І. Жерневська.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers