Невідома Клеопатра

Клеопатра

Хто для нас Клеопатра? Остання цариця Єгипту, жриця кохання і влади – вона відмовилася від життя, втративши своїх кумирів… Цей стереотипний образ сходить до античних джерел, які можуть бути і упередженими. Тим не менш, ми їм віримо. Але тоді чому не довіряти ще одному джерелу, не менш стародавньому – алхімічній традиції? Вона називає Клеопатру адептом «священного мистецтва». Більше того, зберігся невеликий трактат, де цариця сама оповідає про таємниці златороблення, виступаючи в ролі мудрої наставниці.

Алхімічні трактати Єгипту написані олександрійськими вченими грецькою мовою в перші століття нашої ери. Зараз ці роботи зазвичай називають ремісничими керівництвами по золоченню металів – і вони дійсно можуть бути так прочитані. Однак лексика трактатів багатозначна, і їх можна інтерпретувати як богословські твори або описи долі людських душ. Так, згадка про метали (які перетворюються на золото) вказує на перетворення, трансмутацію будь-яких речей світу. Іноді асоціативні ходи незрозумілі; бути може, вони засновані на співзвуччях давньоєгипетської мови? Однозначний переклад олександрійських алхімічних трактатів на іншу мову неможливий, потрібні пояснення. Інакше багатошаровість образів зведеться до одного рівня розуміння.

Мабуть, джерело цих трактатів – єгипетська культура. Їй знайомі керівництва по златоробленню, але їх езотеричні тлумачення на єгипетській мові до нас не дійшли. Можливо, вони передавалися усно, від вчителя до учня, і були записані лише на заході Єгипту, коли усна передача знань ставала не завжди можливою.

Саме в цей час жила Клеопатра (69 – 30 до н. е.). Остання цариця з династії греків-Птолемеїв, вона, подібно своїм попередникам, добре знала не тільки еллінську, а й єгипетську культуру. Нам невідомо, де вона могла отримати посвячення в таємниці герметичного мистецтва (висхідного, за традицією, до бога Тоту-Гермеса). Можливо, це був храм бога Птаха в Мемфісі – алхіміки Єгипту називали його серед тих священних місць, де здійснювалось Велике Діяння. Під ім’ям Комарія, вчителя Клеопатри, міг ховатися верховний жрець мемфіського храму – Пшерніптах (90 – 41 до н. е.).

Це був неабиякий чоловік. Він народився в родині, де титул верховного жерця був спадковим, однак Пшерніптах отримав його надзвичайно рано – в 14-річному віці. Він досяг, таким чином, вершини жрецької ієрархії Єгипту: верховний жрець мемфіського храму практично був духовним главою країни. Пшерніптаха називали «пророком всіх богів і богинь Верхнього і Нижнього Єгипту», «жерцем, вустами якого говорить бог Тот» – засновник мистецтва алхімії. Пшерніптах спілкувався зі своєю царицею. Вона, мабуть, відвідала його в Мемфісі в 47 р. до н.е. Бував і Пшерніптах в Олександрії. Що ж стосується прізвиська «Комарій», воно, ймовірно, походить від алхімічного терміна, який тлумачили і як божественне, і як чоловіче начало, і як сам принцип трансмутації. Так що Комарій – це «божественний знавець священного мистецтва».

Не виключено, що Клеопатра мала уявлення і про даоську алхімію, про шаманські містерії Центральної Азії. Ці знання вона могла отримати через контакти з індійцями, які часто бували в Олександрії. Зазнавши поразки у війні з Римом, Клеопатра збиралася втікати саме в Індію. З Середземного моря в Червоне вже перетягували волоком її кораблі, але кочівники спалили їх…

Після загибелі Клеопатри Єгипет став римською провінцією. Алхімічна традиція жила в Олександрії до VI століття, залишаючись осередком деяких посвячених. В Олександрійській бібліотеці, безсумнівно, зберігалися твори алхіміків. Вони не зникли безслідно і після її спалення (наприкінці IV століття, в результаті зіткнення християн і язичників, і під час арабського завоювання). Освічені християнські ченці і мусульманські вчені переписували алхімічні праці, хоча вони були далекі від офіційного християнства та ісламу. У 1888 році французький вчений Марселів Бертло опублікував у Парижі весь відомий у той час звід творінь олександрійських алхіміків.

У трактаті Клеопатри є кілька різночасових частин. За вступом візантійського ченця-переписувача (кінець I тис.) слідує уривок, який оповідає про присвячення Клеопатри. Більшу частину займає виклад бесіди Клеопатри з її учнями. Всі збережені до нас варіанти тексту (відрізняються вони незначно) враховані в публікації Бертло.

Автор: Є. Лазарєв