Махатма Ганді і завзятість в істині. Частина третя.

Під безпосереднім керівництвом Саваркара в 1942 році була сформована напіввійськова організація індуської молоді Хинду Раштрія дал (Загін борців за індуську націю). Складалася вона всього з 150 осіб, які дали клятву особистої відданості Саваркару, ця організація ставила своєю метою протидію політиці ІНК і активно боротися за створення лише індуської державності. Членом її був і Натхурам Годзе. Слід зазначити, що антиімперіалістичний пафос Саваркара з кінця 30-х років помітно слабшає; він повністю переключився на боротьбу з мусульманами і, відповідно, з ІНК, що нібито ущемляв «законні права індусів». Заперечувався принцип ненасильства, будь-які дії проти мусульман оголошувалися правомірними. Це і послужило виправданням жорстокої індусько-мусульманської різанини, що супроводжувала розділ Індії в 1947 році.

Масові вбивства, руйнування цілих сіл, грабежі, насильства стали звичайним, щоденним явищем. Багато індусів сприймали все це як здійснення пророцтв про прийдешню відплату, про кінець світу. Прихильники Саваркара відкривали в різних місцях свого роду центри самооборони. Індуси беззахисні перед мусульманами, запевняли екстремісти. Але їх доля не стала б такою трагічною, якби вони не слухали проповідей Ганді про дружбу, співпрацю, братерство, єднання, а могли мстити, воювати, боротися.

Покінчити з братовбивчою війною було надзвичайно складною справою. Хлинулі в Делі індуси з тих частин країни, що мали відійти до Пакистану, сподівалися, що в столиці Індії вони знайдуть притулок і роботу. Але Ганді наполягав на тому, щоб біженці не займали будинки тих мусульман, які залишили столицю, щоб вони звільнили мечеті, в яких влаштували собі тимчасові притулки. Частина індуського населення з озлобленням сприймала ці жести доброї волі і прагнення до взаєморозуміння.

Ганді робив все можливе, щоб зупинити братовбивчу війну, що охопила багато районів Індії. Він ходив з села в село, роз’яснював співвітчизникам принципи «істинної релігії». У січні 1948 року – тоді йому було 78 років – він оголосив голодування. З умовою, що закінчить його тільки тоді, коли встановиться общинний мир. І Ганді домігся успіху – опівдні 18 січня, через шість днів після початку голодування, представники всіх громад підписали біля його ліжка угоду про перемир’я.

Пізніше Натхурам Годзе скаже, що «всяка умова, яку висував Ганді, була проти індусів». Махатма оголосив голодування і тоді, коли хотів чинити тиск на уряд в Делі, який вирішив не виплачувати Пакистану 550 мільйонів рупій, обіцяних при розділі Індії. Індійський уряд виконав обіцянку. Пізніше Натхурам Годзе заявить, що, коли він дізнався про це, твердо вирішив: Ганді не повинен померти своєю смертю.

На життя Ганді робили замах кілька разів. 20 січня 1948 року в Делі молодий чоловік на ім’я Маданлал підірвав саморобну бомбу в саду, де Ганді публічно здійснював молитву. Наступного дня на щовечірній молитві Ганді сказав, що «юнак і ті, хто його послав, зрозуміють свою помилку». Ганді нагадав присутнім рядки з «Бгагавад-Гіти» про те, що всякий раз, коли на землі встановлюється беззаконня, коли руйнуються норми, коли кругом розлад і розпад, тоді Бог спускається на землю і відновлює царство справедливості.

Ці ж рядки згадає на судовому засіданні і Натхурам Годзе, 37-річний брахман, який буде стверджувати, що перед тим, як підняти пістолет, він відчував себе немов відважний Арджуна з «Бгагавад-Гіти», який впав у сум’яття перед початком братовбивчої битви, але сам бог Крішна розсіяв його сумніви.

Поліція хотіла посилити охорону Ганді, але Махатма не пішов на це. Він жив у будинку, практично відкритому з усіх боків. Ті, що йдуть повз часто бачили силует Ганді, схиленого над книгою. І вхід на щовечірню молитву був вільним для кожного. У той день він встав як завжди, о 3 годині 30 хвилин; після молитви займався протягом трьох годин справами, потім знову заснув. Піднявся у вісім ранку, переглянув газети. Сніданок, як звичайно, складався з козячого молока, сирих овочів і фруктів. До другої години дня прийшли відвідувачі. Свою останню годину – з 16.00 до 17.00 – Ганді провів у бесіді з видатним діячем ІНК Сардаром Пателем. Бесіда затягувалася, до Махатми підійшли і вказали на час. Він піднявся, спустився з веранди, спираючись на плечі двох дівчат, і повільно пішов по галявині до маленького молитовного майданчику. Натовп в цей день був більше звичайного – зібралися приблизно п’ятсот чоловік, серед них загубилися і троє людей зі зброєю. Натхурам Годзе дочекався, коли перетинаючий галявину Ганді підняв у привітальному жесті праву руку…

Судовий розгляд почався через вісім місяців. Суть виступу Годзе зводилася тільки до одного, він діяв абсолютно свідомо і не просить помилування.

Журналісти писали, що Годзе у своїй гранично ірраціональній промові вибудовував міфологічних героїв «Махабхарати». Імена Крішни, Арджуни, Бхіми, борців праведних і неправедних оживали у двадцятому сторіччі. Годзе нагадав слова бога Крішни з «Бгагавад-Гіти» про те, що бог час від часу бере людську подобу й сходить до людей для порятунку справедливості. Безсумнівно, вбивця мав на увазі самого себе. Про 30 січня 1948 року написано безліч книг. І все ж…

Саваркар сидів один на останній з трьох лав для підсудних. Зовнішність його була вражаючою. Виснажене обличчя обтягала жовта шкіра, він був неймовірно худий, блищали очі за скельцями окулярів з тонкими сталевими дужками, стиснуті в тонку лінію губи стягувалися саркастичною посмішкою. Говорили, що він схожий на шуліки. На суді згадували минулі вбивства, невіддільні від його імені, на пам’ять приходили трагічні долі юнаків, що входили до терористичних гуртків його молодості. Саваркару, послідовному політичному супротивникові гандизму, ставилася в провину загальна організація змови. Довести це не вдалося.

Саваркар був звільнений за недостатністю доказів. Він жив довго, помер в 1966 році у віці 83 років. Але політична кар’єра «шаленого Саваркара», який пройшов довгий шлях від активного борця з імперіалізмом до теоретика індуського ізоляціонізму, закінчилася в 1948 році, в той січневий день, коли обірвалося життя Махатми Ганді.

Отже, домогтися індусько-мусульманської єдності в той період, коли релігійні проблеми, що відображали цілий комплекс протиріч між класами і верствами багатоконфесійного суспільства, взяли особливо гострі форми, Ганді не зміг. Як відомо, релігійна сторона політичного вчення небайдужа для самого руху. Можна навіть стверджувати, що релігійне оформлення політичних ідей може бути ефективним у вельми короткий період. Наслідки ж цього в суспільно-політичному житті часом важко передбачити.

Автор: О. Мезенцева.