Еразм Роттердамський – його думки живі і сьогодні. Частина друга.

Еразм Роттердамський

Сьогодні, коли старі методи виховання і системи університетської освіти всюди піддаються рішучому перегляду; коли Другий Ватиканський собор викликав до життя – всередині католицької церкви і за її межами – хвилю лібералізації і потужний рух до нового екуменізму; коли люди всюди – за посередництвом незліченних приватних і громадських організацій – рішуче наполягають на тому, щоб принципи прав людини застосовувалися неухильно у всіх країнах, і вимагають конструктивних дій, які позбавили б людство від паралізуючих наслідків жадібності і вузьколобого егоїзму, взаємних страхів, підозрілості і безнадійного відчаю, – ми не можемо пройти повз уроків, даних нам Еразмом, навіть якщо проблеми його часу істотно відмінні від тих, з якими ми стикаємося в наш час.

Цей глава гуманістів, якого заслужено можна було б назвати «Наставником Європи» (як його друга Меланхтона називали «Наставником Німеччини»), виявився більше радником з питань освіти, ніж вчителем. І темперамент його і нахили не сприяли педагогічній діяльності. Але в своїх педагогічних творах, серед яких головним було «Про гідне виховання дітей», він виступав прихильником активного методу навчання, заснованого на емоційних реакціях дитини і її інтелектуальної допитливості.

У цьому методі діалог між вчителем та учнем і повна повага до свободи і природним нахилам кожної дитини становили досконалу протилежність «старомодній» педагогіці, заснованій на механічному зубрінні незрозумілих формул і страху перед тілесним покаранням. Еразм пропонував вчителям і молодим людям, до яких звернуто більшість його педагогічних трактатів і праць з риторики, такий план занять (ratio studiorum), в якому розвиток розуму невіддільний від морального і релігійного виховання.

Який би матеріал для читання не рекомендував Еразм учням – будь то грецькі або римські тексти, уривки з Євангелія, писань отців церкви або ж (для учнів старших класів) з давньоєврейських книг і Старого завіту, – метою його було виховати широкий, вільний від догматизму погляд на світ. Він вибирав тексти з творів кращих авторів і пропонував їх для вивчення; він вселяв учням, що рабське слідування ідеям або стилю будь-якого письменника минулого, навіть Цицерона, завжди гідно осуду.

Він прагнув до того, щоб цей критичний дух пронизав його писання, попереджаючи про небезпеку, прихованих як у випадковому і нецілеспрямовані виборі авторів, так і в сліпому наслідуванні їм, що може привести лише до безпліддя духу. Твір Еразма «Про кращий рід красномовства» ( «Ciceronianus») виявляє не тільки гостроту і саркастичну глузливість розуму, в яких він не знав собі рівних, але і те, в які нетрі дурості може завести нестримне прославляння якоїсь людини, якої-небудь книги або цивілізації.

Саме тут виявляється оригінальність Еразма-гуманіста як вихователя і його універсальність як людини: гуманізм безпосередньо пов’язаний із загальною концепцією людини в світі. Проголошуючи основну для його способу мислення тезу: «Людина не народжується людиною, але навчається бути нею», Еразм стверджує, що тваринна природа перетворюється в людську завдяки процесу виховання, втіленому в педагога, який навчає, і учневі, який бере активну участь в навчанні.

Жоден гуманіст не довів саме поняття «культура» до настільки високого ступеня практичної застосовності, як Еразм, бо для нього поняття «humanitas» – що в точному перекладі з латини означає науки, що роблять людину більш людяною, – не призначене служити лише прикрасою розуму. У суспільстві, в церкві, в управлінні державою ця культура повинна знайти своє справжнє застосування, тому що «людина живе не тільки для себе». «Природа, – пише Еразм, – велика сила, але ще більш великий розум».

Ми не повинні забувати: він вірив, що людський розум створений Богом як невід’ємна частина великого божественного промислу і що суперечності в самій Еразмовій концепції природи – природа у нього то добра, то схильна до зла, а частіше байдужа – дозволяються в плані філософсько-богословської діалектики природи, головні лінії якої простежуються в трактаті «Про свободу волі», опублікованому в 1524 році.

Проти твердження про сучасність та універсальність педагогічних методів Еразма може бути висунуто кілька заперечень. Одне з них, зокрема, відноситься до вживання латини – єдиної мови, яка, на думку голландського гуманіста, гідна вивчення і на якій слід писати (виняток може бути зроблено лише для грецької, хоча в якості універсальної мови вона ніколи всерйоз не розглядалася). Насправді ж латину розуміло і говорило на ній незначна меншість сучасників Еразма – ті, хто від народження володів соціальними та економічними привілеями. І хіба не для дітей з багатих класів суспільства призначав Еразм свій ідеальний метод домашнього виховання і індивідуального навчання?

Коли він говорив про «гідне» виховання дітей (цим виразом Еразм користується і обігрує його постійно), що інше мав він на увазі, як не виховання християнських государів або дітей аристократів, або верхівки «середнього класу»? Хто говорив по-латині поза університетами, вищих державних установ, судів або церкви? Хто міг читати Еразма в оригіналі і хто, з тієї ж причини, може читати його сьогодні? Воістину мізерна кількість, хоча сьогодні в багатьох країнах вивчення латині не є винятковим привілеєм багатих.

На це заперечення я б хотів відповісти так: кожне століття і кожна цивілізація створюють свою особливу форму універсальності. Були вони і в епохи Відродження, і за часів європейського гуманізму. Найефективнішою зброєю проти ворожих гуманізму рухів – політичного націоналізму і релігійного сектантства – була знову відкрита культура античності, і природно, що в першу чергу цією зброєю володіли шкільний вчитель та університетський професор.

Переписка відомих гуманістів тієї епохи, найзнаменитішим серед яких був Еразм, відправляла тисячі своїх листів в усі кінці Європи, вона відкриває нам значення цієї «третьої сили» – культури, що стояла між двома великими протиборчими силами середньовіччя, кожна з яких прагнула сформувати і взяти під свій контроль Європейський континент, що помилково ототожнювався тоді з людством в цілому.

Латинь, універсальне і культурне значення якої піддається зараз серйозним сумнівам – з причин, мабуть, виправданих соціальними, політичними та економічними умовами сучасного світу, – була в епоху Відродження і навіть пізніше засобом для передачі знань і віри, у всякому разі в їх римській та католицькій формах вираження.

У XVIII столітті Ривароль міг міркувати про «універсальність французької мови» – універсальність, яку навряд чи спростували XIX і перші роки XX століття. Сьогодні проблема культури ставиться по-іншому, і національна мова нерідко здається народу одним з найдієвіших засобів для затвердження або захисту його політичних прав – прав, які більш універсальна мова, що використовується більш широко в різних країнах світу, може принизити.

Еразм писав, говорив і навчав по-латині. Разом з тим він сподівався, що прості люди – ткачі і селяни – дізнаються його переклад «Нового завіту». Однак очевидно, що це могло статися лише за посередництвом рідної мови. Так, наприклад, «Похвала глупоті», сама славнозвісна книга Еразма, з якою він занадто легко ототожнюється в громадській думці, відразу ж після опублікування була перекладена на французьку та чеську мови і ось вже майже п’ятсот років перекладається на багато європейських і неєвропейських мов, всюди продовжуючи служити джерелом натхнення і освіти.

Далі буде.

Автор: Жан Клод Марголіт.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers