Чжан Цянь – китайський Марко Поло. Частина перша.

Чжан Цянь

Коли вимовляються імена Колумба або Магеллана, у кожного з нас спливають у пам’яті знайомі картини. Ми бачимо вітрила кастільських каравел і сині далі Атлантики; пальми на берегах тропічних морів і похмурі, ледь помітні в щільній завісі туману стрімчаки Вогненної Землі. Перед нами розкриваються захоплюючі сторінки багатовікового літопису географічних відкриттів.

На піщану мілину невеликого острівця в жовтневий ранок 1492 року сходить сивий генуезький мореплавець. Відлив. Хвилі змивають у море бурі джгути водоростей, шарудить мокра галька. На вологому, щільному піску лягає чіткий слід. Цей пісок, на який ще ніколи не ступала нога європейця, – перша земля Нового Світу. Пошарпаний бурями корабель входить в гавань Сан-Лукар. Один за одним сходять на іспанський берег худі, виснажені, чорні від тропічного сонця обшарпанці. Їх вісімнадцять. Вісімнадцять супутників великого Магеллана, двадцята частина екіпажу великої флотилії, яка чотири з гаком роки тому пішла на захід у пошуках нового шляху до островів Прянощів. Вони відкрили не тільки шлях до жаданих островів, а й обійшли кругом всю земну кулю.

Так, ці сторінки літопису відкриттів нам добре відомі. Ми знову і знову перечитуємо їх, нас надихає спокійна мужність, залізна стійкість, безмежна відвага великих шукачів нових шляхів і нових земель. Але в цьому літописі є імена, незаслужено забуті. Ми не зустрічаємо їх ні в шкільних підручниках, ні в дослідженнях, ні в поемах, нарисах, романах, присвячених землепроходцам і мореплавцям минулих століть.

Коли рідко, мимохіть, скоромовкою називають ці імена, наша пам’ять мовчить. Ми не знаємо, під якими зірками жили ці люди, які подвиги вони скоювали. До числа таких імен належить і ім’я Чжан Цяня – найбільшого китайського землепрохідця, який 2100 років тому проклав шлях в далекі, до тієї пори невідомі Китаю країни Середньої Азії, дійшов до воріт Індії і відкрив для своєї батьківщини світ великих і давніх культур азіатського Заходу.

Ім’я Чжан Цяня відомо далеко не в міру його справді грандіозних відкриттів. І це тим більше прикро, що для нас давно вже доступні праці стародавніх китайських істориків, в яких описано чудову подорож Чжан Цяня в західні країни. Більше ста років тому уривки з цих праць, – присвячені Чжан Цяню, переклав видатний російський китаїст Яків Бичурин, і зовсім недавно переклади ці були вдруге перевидано. А між тим небагато знайдеться в історії географічних відкриттів діянь, які за своєю величчю могли б зрівнятися з походом Чжана.

Це було більш ніж двадцять століть тому – в II столітті до нашої ери. У Європі в цей час відбувалось швидке піднесення Риму. Римляни захоплюють Афіни і Коринф, дотла руйнують Карфаген, твердо пускають коріння в Іспанії, в Африці і на Балканському півострові.

В Азії близько 150 року до н. е.. картина була така: на сході, в басейні багатоводних річок Хуанхе і Янцзи, за потужним обводом Великої Стіни – лінії укріплень, лише незадовго перед тим зведених для захисту від кочівників, лежали землі Китаю, країни з багатовіковою культурою, квітучими містами, густою мережею зрошувальних каналів, багатомільйонним працьовитим населенням. На протилежному краю азіатського материка, в його південно-західній частині, між Середземним морем і могутніми гірськими вузлами Гіндукушу і Паміру, простягнувся пояс великих і малих держав – уламків недовговічної імперії Олександра Македонського. Завойовники-греки жили пліч-о-пліч з корінними мешканцями цих країн: сирійцями, арабами, іудеями – в землях на захід від Тигра, з персами і парфянами – в Ірані, з бактрійцямі (пращурами нинішніх афганців) і согдійців (предками сучасних таджиків і узбеків) – у благодатних долинах Кабула, Вахша, Зеравшану, і Сирдар’ї.

На східному краї цього пояса, в схрещенні великих торгових доріг, лежали осередки давніх культур, багаті міста Бактрії, Мараканда (Самарканд), Олександрія Крайня (Ходжент), звідки йшли каравани до Індії і Вавилону, Малої Азії і Закавказзя. Согдійські і Бактрійські царства, де у влади стояли грецькі вихідці, підтримували жваві стосунки з Сирією, Єгиптом, землями Римської держави. На північ від квітучої Согдіани, в низов’ях Аму-Дар’ї розташовувалося Хорезмійське царство, величезний оазис в сухих Приаральських степах, країна, біля кордонів якої колись зупинились війська Олександра Македонського.

На південь від перевалів Паміру і Гіндукушу лежала Індія, ціле сузір’я країн, культура яких сходила до часів глибокої давнини. У той час, у середині II століття до н. е.., рубежі Бактрійського царства глибоко врізувались в індійську землю і доходили до середньої течії Гангу.

Карта

Отже, на карті Азії II століття до н.е. чітко виділялися контури двох областей стародавніх цивілізацій – Китаю та Західної Азії, причому ця західноазіатська область являла в ту пору надзвичайно строкату і складну картину, і в її межах химерно перепліталися елементи грецької, вавилонської, перської, середньоазіатської та індійської культур. Але ці області не стикалися одно з одною, і між ними не було прямого і постійного контакту. П’ять тисяч кілометрів пустель і гір відокремлювали Согдіану і Бактрію від Китаю. То був великий центрально-азіатський бар’єр.

На півдні кам’яний хаос Тибету і Куень-Луня, на півночі піски Ордоса, Гобі, Джунгарії, сухі монгольські степи. Між Монголією і Тибетом – мертва Цайдамска западина, перевали Алтин-Тага, води блукаючого озера Лобнор, велетенська Кашгарска улоговина, де струмки, що стікають з кам’янистих схилів Тянь-Шаню і Куень-Луня, губилися в сипучих пісках і солончакових болотах, де ліниво котив свої каламутні, жовті води Тарим – дивна річка, що впадає в непролазні трясовини. Здавалося, сама природа чимало потрудилася, щоб ізолювати Китай від країн, що лежать по той бік Тянь-Шаню і Гімалаїв. На сотні днів шляху розкинулись безкрайні землі, де влітку від палючої спеки камені покривались бурою кіркою засмаги, де взимку дули, здіймаючи сухий морозний пил, люті бурани.

Безрадісна була ця країна, важкий був шлях через пустелі, солончакові болота і високі перевали. Однак небезпеки, куди більш грізні, ніж брак кормів, хурделиця і спека підстерігали в цих землях всякого, хто вступав у їх межі.

На перший погляд пустелі, степи і гори здавалися безлюдними. Але досвідчений слідопит легко знаходив ознаки життя навіть у найвіддаленіших і суворих куточках Ордоса і Цайдама. Звірячі стежки вели до джерел, ключів з солонуватою водою, і на цих стежках нерідко вовчі і лисячі сліди перекривалися глибокими відбитками кінських копит. У джерел купки холодної золи, кістки, ганчірки, обривки шкіри, затоптані в жовту землю, відзначали місця недавніх кочовищ. Часом за кам’янистого гребеня вилітала стрімка зграйка вершників. Вони проносилися широким, рівним наметом, залишаючи за собою гострий запах кінського поту і збруї.

Сюн-ну – так називали в Китаї цих неприборканих і швидких кочівників, істинних господарів центрально-азіатських земель. І китайці не знали ворога сильнішого, підступнішого і жорстокішого. Подібно спустошливому урагану, вривалися сюн-ну в прикордонні області Китаю. Все плюндруючи і випалюючи на своєму шляху, вони проникали на сотні чи (чи – 0,6 кілометра) вглиб країни і забирали в далекі монгольські степи десятки тисяч полонених. Десь між річкою Керулену і Хангайскими горами лежала бродяча столиця цієї могутньої держави степових варварів, і на заклики шаньюя – верховного вождя сюн-ну – миттєво відгукувалися всі кочовища цього народу на всьому просторі від Саян до Тибету. (Певне війна була єдиною гідною забавою для цих суворих чоловіків).

Додамо, що через шість століть нащадки сюн-ну – монголи, обрушились на Європу і пройшли її з кінця в кінець від Карпат до полів Шампані. У Європі ці воїни-кочівники придбали сумну популярність під ім’ям гунів, і гунами ми будемо називати надалі їх центрально-азіатських предків – сюн-ну.

Гуни

Гуни тримали в страху велику китайську державу. Вони щільно обклали західні рубежі Китаю. Торгівельні дороги, що ведуть з Китаю на Захід, обривалися відразу ж за Великою Стіною в країні кочівників. У землі, що лежать по той бік кочової імперії гунів, шляхи китайцям були замовлені. Таким чином, подвійна перепона наглухо відділяла Китай від Заходу: природний бар’єр з пустель, боліт і гір і ворожа сила кочівників.

Зрозуміло, деякі відомості про західні країни проникали в Китай і через цю подвійну перешкоду. Самі гуни охоче перепродували китайським купцям товари з середньоазіатських країн, і через їх руки йшли на захід різні китайські вироби. В результаті деякі смутні і невизначені уявлення про землі, що лежать десь далеко в краю сонячного заходу, китайці мали. А в середині II століття до н. е.. до двору китайського імператора дійшла звістка про дуже знаменну подію. Стало відомо, що ворожі гунам кочові племена «великих юеч-жи», двічі розбиті гунами в степах, що лежать на захід від Великої Стіни, влаштувалися десь за далекими горами. І в 140 або 139 році до н. е.. імператор У-ді вирішив направити до цих юеч-жи посольство, щоб укласти з ними союз проти гунів і потім нанести споконвічним ворогам Китаю нищівного удару зі сходу і заходу.

У 138 році до н. е.. до великих юеч-жи було відправлено посольство. Важке й делікатне завдання належало йому вирішити. По-перше, від західних рубежів Китаю до земель великих Юе-чжі шлях проходив через невідомі і мертві простори. Шлях цей був неміряний і неходжений; ніхто достеменно не знав, наскільки далека країна Юе-чжі. Відомо тільки було, що від західних кордонів Китаю пройти доведеться не менше восьми тисяч лі – відстань фантастично величезна.

По-друге, йти треба було через володіння гунів, а у їхнього вождя було багато очей і багато вух і довгі, чіпкі руки. Посли прямували до старих ворогів гунів, і, природно, що на сприяння гунів їм жодним чином розраховувати було не можна. Навпаки. Заздалегідь можна було передбачити, що з боку гунів буде зроблено все можливе, щоб не пропустити посольство через свої землі. Природно, що на чолі такого посольства слід було поставити чоловіка досвідченого, фізично витривалого, мужнього і добре знайомого із звичаями та звичками гунів. Вибір припав на Чжан Цяня.

А про те що було далі, читайте в наступній нашій статті.

Автор: Я. Свет.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers