Звірі перед людським судом

суд над звірами

Хто читав Франкового Лиса Микиту, або „Коли ще звірі говорили”, знає, що народ часом уявляє собі звірів, як людей, та приписує їм усілякі людські прикмети та хиби. Так, як це зобразив Франко в своїх творах, опираючись на народних оповіданнях та переказах, представляють собі звірів всі ті племена, що стоять на низькому культурному ступені. Але й був час, коли й люди освічені, та навіть духовні та світські лідери, думали про звірів так само. Як переглянути старі французькі хроніки з років 1120 по 1740, то можна в них найти зі сотку таких випадків, де люди кликали до суду звірів й оголошували до них свої присуди. Стародавні закони таких культурних тепер народів, як французи, чи німці, підпорядковували приписам загального права як людей, так і звірів. Цих останніх трактували закони майже однаково з людьми, отже карали їх за їх провини, але рівночасно й опікувалися ними. Часом навіть мусіли люди ставати із звірами на так званий „божий суд”, щоб цим способом довести свою невинність. У цій статті хочу подати читачам кілька прикладів про те, як ставилися до звірів люди в середніх віках.

Французький хронікар Комбієр розповідає таке: Французький лицар Масер убив свого приятеля Мондідьє та закопав його тіло в лісі. Пес вбитого прибіг до королівської палати та так довго надокучував дворянам, що ті пішли за ним у ліс та відкопали труп. Вбивцю — очевидно — поки що не найшли. Але раз пес зустрів вбивцю й миттю кинувся на нього, хоч ніколи інших людей не зачіпав. Ця подія зацікавила короля, а що ці напади пса повторялися часто й то тільки супроти того лицаря, король наказав, щоб справу між лицарем і псом вирішив двобій. Лицареві дали в руки бук, а для пса дали для оборони бочку, з якої повиймали денця. В присутності короля та цілого двору почався двобій, а пес так завзято атакував лицаря, що врешті його переміг, і переможений зізнався у скоєному злочині, й його за те засудили до смерті.

Ще цікавіші історії оповідають французькі хроніки про процеси людей із різними тваринами.

В 1585 році появилися в Швейцарії безліч гусениць завбільшки мізинного пальця, білих із чорними головами. Вони робили великі шкоди рільникам. Ці боронилися, як могли, а як оборона нічого не допомагала, не придумали нічого кращого, як покликати гусениць перед міський суд, а він видав у цій справі аж три присуди. Перебіг цілої справи був такий: Як рільники подали судовий позов до гусениць, визначив суд гусеницям оборонця-адвоката, а крім того послав до гусениць свого гінця, щоб їх повідомити про день розправи та закликати до мирного залагодження справи тим способом, щоб гусениці до означеного терміну забралися з дотеперішнього місця свого перебування під загрозою судової кари.

суд над звірами

Гусениці — очевидно — виявилися геть несвідомими громадянками, та навіть не думали являтися до суду. Тоді суд почав розглядати справу, а від імені гусениць виступав адвокат.

По довгих засіданнях видав врешті суд свій присуд, в якому постановив, що гусениці, як божі творіння, мають право жити й тому годі їх вбивати, але зате засудив цих гусениці на переселення в дикі та лісисті околиці. (А самі гусениці, мабуть, були ні сном ні духом про людські судочинства над ними)

Про подібну подію говориться в хроніці міста Сан Жулієн де Марієн. У 1587 році безліч комах появилася в околиці цього міста та почала нищити тамтешні виноградники. Населення боронилося як могло, але це не помагало. Тоді міська рада скликала населення на збори, а збори ухвалили, що проти комах треба вести судовий процес. Призначений для оборони комах адвокат просив, щоб населення визначило комахам інше місце на прожиток, а суд одноголосно вирішив призначити комахам на оселю частину ґрунтів поза виноградниками, застерігаючи для людей тільки право переходу через ці ґрунти. На таке залагодження справи не погодився адвокат комах та передав міщанам, що від імені комах буде домагатися відшкодування, бо те місце, яке суд призначив комахам, є гірше від попереднього їх осідку, де вони мали безліч поживи. Супроти такого закиду суд визначив знавців, які мали сказати, чи визначене для комах судом місце добре, чи ні. Заприсяжені знавці вирішили, що місце добре, а тоді суд постановив, що комахи мають забратися з винниць під загрозою їх церковного викляття (анафеми).

В 1481 р. велася в швейцарському Берні перед церковним судом справа проти п’явок, які так розмножились в навколишніх водах, що люди не могли купатися. В цю справу втрутився аж сам єпископ із Лозанни, та наказав бернському священику закликати п’явок, щоб вони всі, або бодай їх представниці, явилися перед його судом.

Взагалі церковна влада тоді часто втручалась в такі суперечки. В XV столітті появилося в Бургундії в місті Брексі така купа саранчі, що населенню загрожував голод. Не було на це ради і населення звернулося до церковної влади із проханням про поміч. Церковна влада кинула на саранчу проклін, саранча вигинула від цього — як розповідається в хроніці — і це врятувало населення.

Про св. Бернарда в одній хроніці розповідається цікавий випадок: В костелі в Лудені появилося дуже багато мух, які своїм гудінням та літанням перешкоджали людям у молитві. Св. Бернард побачив це, кинув на мух проклін і — мухи вигинули. Ще одна французька хроніка розказує, що св. Гуго, єпископ із Греноблю, кинув проклін на гадюк, які дуже розмножилися в околиці Елє-Бен, а наслідком цього прокльону гадюка стала нешкідлива.

Інша хроніка оповідає про те, що свиню, яка пожерла людське немовлятко, суд засудив на смерть і свиню повісили, вбравши її перед тим у жіноче вбрання та натягнувши рукавиці на передні лапи.

суд над свинею

Та не тільки у Франції, чи Швейцарії діялося таке. Такі суди зустрічаємо й по інших країнах. Одна з польських хронік розказує, що коло 1540 року появилася в Польщі саранча завбільшки пальця. Вона так затроювала повітря, що навіть круки від цього гинули. Тоді церковна влада кинула на саранчу прокляття, а вона мала від цього вигинути.

Взагалі проти звірів та комах бували процеси аж до кінця XVII століття також у Іспанії та Америці. В Бразилії наприклад церковна влада викляла мурах, а в Канаді засуджено на прокляття птахів, які звемо туркавками.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *