Загибель принцеси

фреска

Древній Самарканд здавна приваблює туристів красою своїх середньовічних палаців. Можна без кінця захоплюватися мистецтвом безіменних зодчих. Але мало хто пам’ятає, що ще за тисячу років до нашої ери тут, на берегах Зеравшану, розкинулася Согдіана – одна з найдавніших держав землеробської та міської культури. Согдіана проіснувала майже дві тисячі років, залишивши після себе дивовижні пам’ятки матеріальної культури та живопису. Але зразків настінного живопису дійшло до нас не так вже й багато, і до того ж час безжально розправляється з живими фарбами фресок.

Проте, узбецькі археологи знали, що поблизу Самарканду, на глибині кількох метрів зачаїлися руїни Афросіаб – колишньої столиці Согдіани, і тому вони запропонували оголосити територію Афросіаб – площею близько сотні гектарів – археологічним заповідником і заборонити тут всяке будівництво.

Однак коли мова зайшла про прокладання дороги через Афросіаб, будівельники не послухалися археологів. Роботи почалися. І буквально з перших же кроків оголилися унікальні розписи. Гірше того – скрепера, наповнюючи ківш, зрізав верхню частину стінного розпису, що зображує согдійську принцесу на біжучому слоні. Найцінніша пам’ятка була покалічена. Тоді будівельники відступили перед переконаннями археологів.

А потім почалися розкопки. Були відкриті чотири зали зі стінним розписом. По збереженим написам на согдійській мові (яку, до речі, знають лише дві людини в нашій країні), археологи встановили, що фрески розповідають про приїзд чаганіанських послів із сусідньої країни до царя Согдіани.

фреска

Фрагмент розпису.

Дана фотографія дає наочне уявлення про збереглися фрески. Втім, цю стінну розпису називати фрескою можна лише умовно. Адже фрески наносяться на штукатурку, а согдійський розпис виконувався клейовою фарбою на глиняній стіні з підбілкою з алебастру. А бідна принцеса, знищена будівельниками-невігласами! На жаль, від цієї фрески залишився лише скажений слон.

Принцеса загинула двічі: перший раз разом з руйнуванням міста, а другий – вже остаточно – від неповаги до дорогоцінної старовини.

Автор: Л. Ліфшиц.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Все-таки это очень грустная история, ведь погибшая в Самарканде старинная роспись вполне могла бы оказать честь лучшим художественным школам в Киеве, Питере или даже Вене или Флоренции. Таки многим современным людям нужно научиться почтительному уважению к старинному искусству.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *