Загибель фортеці Тейшебаіні. Частина третя.

фортеця Тейшебаіні

Гострий запах прілого очерету, вогкості і вина висів у повітрі. У річковому світлі, тонкими смугами струменіючими з десятиметрової висоти з невеликих, розташованих у самої стелі вікон, ледве помітні були величезні сірі стовпи, що йдуть уздовж комори. З обох боків від них в два ряди розміщувались вкопані в підлогу величезні карасі, приготовані для вина нового врожаю. Зараз вони стояли порожні. Було тихо. Ні найменшого шуму не долинало крізь товсті двометрові стіни, складені з сирцевих цеглин. Підлога була усіяна очеретяною потертю; вона сипалася зі стелі, де шар очерету був вкладений прямо на дерев’яну решітку зводу. У центрі комори, в одного з стовпів, розмістився жертовник – низький довгастий кам’яний виступ, заставлений глиняними фігурками богів.

Ось за одним з карасів пролунало важке шльопання – це велика жаба розгулювала по коморі. То там, то тут по підлозі з писком пробігали маленькі сірі звірки – це були миші. Майнула тінь побільше, пролунав розпачливий писк – великий кіт, весело мугикаючи, з хрускотом поїдав здобич. Ось він скінчив обід, облизався і знову вирушив на полювання, повільно обходячи караси. Несподівано біля одного з них він зупинився, чуйно прислухався і вловив на дні судини якийсь рух. М’яко схопившись на край караса і переконавшись, що по дну його мечеться миша, кіт бездумно стрибнув униз і вчепився зубами в свою здобич. Але назад вискочити вже не міг: для цього потрібно було зробити вертикальний стрибок мало не в два метри заввишки. Незабаром з карасів понеслися відчайдушні крики тварини. Але господарі комори більше не з’явилися: скіфи почали штурм, і скоро охоплені полум’ям стельові перекриття звалилися вниз, за ними обвалилися стіни, і комора разом з карасями виявилася похованою під руїнами.

Незадовго перед цим тут з’явились на мить розпалені боєм скіфські воїни. Вони вщент розбили фігурки богів, схопили дещо з начиння, яке валялося на підлозі, і, переконавшись, що караси порожні, вискочили геть із комори …

Всі найдрібніші подробиці описаної картини були підтверджені знахідками археологів. Архітектура коморі була вивчена за аналогією з іншими, більш збереженими приміщеннями того ж типу. Були відриті всі, 82 караси, виявлений жертовник і осколки розбитих глиняних божків колом. Остання обставина, а також дивно мала кількість металевих предметів, виявлених в коморі, свідчать про те, що скіфи встигли пограбувати її. Навіть історія з необачним котом, і та була відкрита після знахідки на дні одного з караса скелетів його і миші. В іншому місці на підлозі був виявлений скелет великої жаби.

НЕЗВИЧАЙНА ЗНАХІДКА

Але розкопками величезної комори не обмежилися успіхи археологічної експедиції. Минулим літом вченим пощастило зробити ще одну незвичайну знахідку.
Очищаючи караси від землі, що налетіла протягом віків, робітники виявили в одному з них, сильно зруйнованому, щільний шар вугілля. Під ним виявилися дошки; коли і їх прибрали, очам археологів представилася купа металевих плоских чаш. Вони були покриті зеленим шаром окислів і солей. Коли ж почали виймати їх, під чашами раптом блиснуло золото.

фортеця Тейшебаіні

Люди стовпилися навколо караса, з хвилюванням чекаючи появи нової знахідки. Але знову пішли чаші. Однак як вони відрізнялися від перших! Виблискуючі на сонці, абсолютно цілі, з рівними краями, клинописними написами і невеликими малюнками посередині, вони приголомшили археологів своєю схоронністю, тонким мелодійним дзвоном, а головне – матеріалом: це було не золото!

Щоб зрозуміти всю важливість останнього відкриття, слід мати на увазі, що зазвичай тільки золото зберігалося в землі тисячоліттями, не руйнуючись. Жоден інший метал не витримував такого терміну і розсипався. І ось тепер звичайний сплав з срібла, міді та олова пролежав у землі, абсолютно зберігшись, дві з половиною тисячі років. Все нові й нові чаші з’являлися між тим з карасів. Піотровський не встигав читати стародавні клинописні написи на їхньому дні: «власність царя Сардурі», «з палацу царя Аргишті». Вже імена чотирьох урартських царів промайнули в цих написах. А чаші все з’являлися … 50 … 60 … 70! У Бориса Борисовича вже рябить в очах від клинопису, від блискання чаш, від хвилювання … 80 … 90 … 97. Все! Дев’яносто сім чудових унікальних чаш.

Одночасно з основними розкопками велася підготовка наступного приміщення до майбутнього року: тут знімались верхні шари землі, де знахідки зазвичай не зустрічалися. Але на цей раз і тут знайшли цінну річ – великий уламок клинописної глиняної таблички. Цей уламок є найбільш великим з чотирьох, знайдених на Кармір-Блур. Перші три були виявлені в 1946 році в купах древнього сміття на підлозі однієї з комор. Один з уламків є, мабуть, «нарядом на роботу», а два інших – юридичними документами з іменами свідків, які скріпили якусь торговельну угоду.

фортеця Тейшебаіні

Знахідки ці представляють виняткову цінність не лише тому, що досі на території Вірменії клинописні таблички не були виявлені і що взагалі науці були відомі до цих пір лише дві цілих таблички і чотири уламка, що відносяться до урартському періоду. Головним чином цінність нових знахідок полягає в тому, що вони свідчать про наявність в Тейшебаіні великого кріпосного архіву. Це – безцінне джерело відомостей про життя фортеці і всієї стародавньої держави Урарту.

Автор: Аркадій Адамов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *