З історії географічних назв

географія

Людина дала ім’я містам та селам; вона назвала гори і річки, моря і хребти на планеті. Більше того: люди придумали назви планет і зірок і «охрестили» неживий місячний пейзаж. І чи не з тих пір, як вперше люди стали давати імена оточуючим їх річкам і горам, виникло питання: чому так названо? Що означає те чи інше ім’я? Звідки пішли ці назви, чому так назвали, що означає слово Амур? Або Алтай? Або місто Париж? Або річка Ебро в Іспанії, чи наше українське Дніпро?

Відповідь на це питання дає наука – топоніміка, яка вивчає географічні назви, їх походження, значення, правильне написання, вивчає тисячі і сотні тисяч назв на десятках і сотнях різних мовах світу. Географічні назви – це слова; нехай зі своїми особливостями, хай не несучі такого чіткого смислового навантаження, як звичайні слова мови. А закони утворення і зміни слів вивчаються лінгвістикою.

Але вивчення географічних назв настільки ж «кровна справа» географів, як і мовознавців. Хоча матеріалом, «цеглинами» назв і є слова, але ці слова несуть особливу службу, головне їх призначення – дати ім’я географічному об’єкту, будь-то гора, річка, місто. А тому за допомогою одного мовознавства завдання топоніміки вирішити не можна.

Дуже часто і річка і місто на річці мають одну і ту ж назву. Лінгвіст не може визначити, яке ж ім’я було першим: чи то місто названо по річці, чи то річка – по місту, що стоїть на ній. А географ відповісти на це питання може. Як правило, міста і селища отримують імена річок, на берегах яких вони розташовані, наприклад Москва, Воронеж, Омськ, Томськ, Уфа, Волгоград. Але в Центральній Азії, навпаки, річки отримують імена міст: річка Аму-Дар’я названа по місту Амуль; річка Яркенд-Дар’я по місту Яркенд і т. п.

Але, ні лінгвіст, ні географ не можуть пояснити, чому колишній Санкт-Петербург став С.-Петербургом, потім Петроградом, а потім Ленінградом; потім знову С-Петербургом, чому місцевість «Самотня могила» стає «Долиною нафти», чому в Смоленській губернії було село Сибір, чому в середні віки народжувалось безліч назв міст і сіл, утворених від слів міст (Замостя, Мости, Понтуаз, Брюге, Оснабрюк, Алькантар і цілий ряд інших), а в наш час, коли і мости, і нові міста з’являються частіше, ніж в середньовіччі, назви міст з основою «міст» не з’являються, чому одна і та ж річка називалася в різні часи Ра-Ітіль і Волга, чому в далекій Канаді є село з назвою Вишенька.

На ці та багато інших питань топоніміки може дати відповідь не географія або лінгвістика, а тільки історія – історія суспільства, переселення народів, археологічні розкопки, архівні матеріали, літописи і писцові книги.

Отже, історія, географія, лінгвістика – всі вони необхідні топоніміці; географічні назви не можна вивчати без їхньої допомоги. Але – тільки допомоги. Топоніміка є самостійною науковою дисципліною, у неї свої методи, свій об’єкт вивчення. У наше століття найцікавіші проблеми, самі захоплюючі галузі знання народжуються на стику наук. Кібернетика і теорія знаків, біохімія та астрофізика, математична лінгвістика і геофізика, психологія та релігія … До числа таких комплексних наук відноситься і наука про географічні назви – топоніміка – суміш географії, історії та лінгвістики.

На території нашої країни жили скіфи, про яких оповідали давньогрецькі історики. Археологи розкопали численні скіфські могильники-кургани, тим самим підтвердивши слова античних вчених. Але про скіфів говорять не тільки розкопки. І донині в нашому житті залишились сліди скіфів. Ці сліди – географічні назви. Дон, Донець, Дніпро, Дністер – назви цих річок сягають до мови скіфів і позначають «вода» і «ріка».

Ельба – так називається одна з головних німецьких річок. Але слово Ельба не німецьке, це перероблене слов’янське Лаба – так називали річку древні мешканці Північної Німеччини – слов’яни. А в горах Чехії, де бере початок ця річка, вона й донині називається своїм споконвічним і древнім ім’ям – Лаба.

Назва столиці Франції – Париж говорить про те, що на цьому місці багато століть тому було селище племені паризів. Річка Ебро в східній Іспанії донесла до нас найдавнішу назву всієї країни – Іберія, утворена від імені корінних жителів Піренейського півострова, іберів.

Слово Шотландія утворено від кельтського племені скоттів. А назва племені в буквальному перекладі означає «кочівники». «Незрозумілі» для російської назви приток Оки – Цна і Смедва, припливу Волги – Жукона, припливу Москви-ріки Лусянка говорять про те, що на цих територіях колись жили предки сучасних литовців. Назви міста Томська і річки Томь сходять до мови кетів і підтверджують припущення вчених, що кети, які живуть нині у верхів’ях Єнісею, жили раніше на півдні Західного Сибіру.

Географічні назви не тільки безпристрасно говорять нам про найдавніші часи. Назви можуть і звинувачувати. Невільничий берег, річка Невільницька, озеро Невільницьке … Ці назви воскрешають страшне минуле Африки, яку білі колонізатори перетворили на «заповідне поле полювання на чорношкірих». «Багата пристань» – Пуерто-Ріко; «Срібна» – Аргентина. Ці назви дали завойовники – конкістадори знову відкритим землям Нового Світу … І от як довелось розплачуватись індіанцям за багатства рідної землі. У «багатій» Коста-Ріці вони становлять менше п’ятнадцяти сотих відсотка населення. А на острові Пуерто-Ріко не залишилось жодного індіанця – вже в XVI столітті вони були нелюдяно винищені іспанськими колонізаторами.

Центр Нью-Йорка, чи не найбільшого міста світу, розташований на острові Манхеттен. Це індіанське слово перекладається «Там, де нас обдурили», бо острів був за безцінь придбаний голландськими ділками у вождів племені ірокезів.

Географічні назви переживають століття і тисячоліття. Вони переживають тих, хто вперше придумав їх, переживають мову, на якій вони були висловлені. Падали величні палаци та храми, зникали народи й мови, міста і держави … І тільки крихке слово, невагоме слово залишилось жити, виявившись міцніше кріпосних стін і колись могутніх імперій.

По крихтах збирають вчені цей безцінний матеріал, ретельно аналізуючи його, відшукуючи в географічних назвах сліди далекого минулого. І воскресити його буває часом ще важче, ніж дешифрувати найскладніше письмо: адже часом географічні назви і зовсім не утворюють пов’язаного тексту. І все ж неухильно і терпляче роблять свою роботу дослідники, відновлюючи події та справи давно минулих днів з географічних назв.

Автор А. Кондратов.