Єрмак і підкорення Сибіру. Продовження.

Єрмак

Поки в ханстві серед кераїтів розповідали легенди про врятованого від Кучума Тайбугіда – Ер-Маре Темучина, той став зватися «Єрмак Тимофіїв син». Так зрозуміли ім’я тубільця-християнина росіяни, до яких він прийшов на службу. Знавець земель, лісових угідь, річок і озер, Єрмак став знахідкою для переписувачів оброчних душ. За три роки служби він так полюбився дякові Третьяку Чебукову, що під час Мегметкулового набігу на Пермську землю він переправив Тайбугіда на Русь одним з перших. Чи не за це насамперед головний збирач данини «поплатився животом своїм» – був вбитий?

За вказівкою з Москви Єрмак Тимофіїв син був призначений на державну службу в канцелярію пермського воєводи. Мале це воєводство насправді було досить важливим для Москви. Чини і стрільці тутешні були царевими очима і над сусідом немирним, і над Строгановими жадібними, і над перм’яками. І для приміського воєводи біглий кераїт став сущим скарбом. Мало того що Єрмак Тимофіїв син розумів мову «татарську», так ще лазутчиків і доглядачів за Кам’яним Поясом мав серед одновірців стільки, скільки воєвода не мав у своїй вотчині.

І здолала гординя Тайбугіда! І подумав втікач про себе, як про рівню боярину. Заслав сватів до воєводи з проханням руки дочки боярської. Висміяв зло правитель простодушного інородця, а той, не довго думаючи, вкрав бажану наречену, згадавши степові звичаї…

Від суду суворого та колодок кованих врятував родовитого кераїта сам князь Ромоданівський, головний організатор справ посольських в Московській державі. У відповідь на чолобитну пермського воєводи про злодійство Єрмака Тимофійового сина з Білокам’яної надійшло суворе веління про визначення інородця хрещеного на слуги в роботу у володіннях купців Строганових.

На новому місці свого неспокійного житія Ер-Мар зустрів чоловіка з Голландії – якогось фахівця, що вельми цікавиться Сибіром, – Олів’є Брюнеля. Досвідчений голландець цілком міг, придивившись до Єрмака, видати себе за його «єдиновірця». На батьківщині Алфьорова, так звали московити чужинця, утвердилася протестантська церква з її спрощеним обрядом та ієрархією, через що Брюнель міг переконати Єрмака у подібності їх вір, а той – повідати свій родовід. І показати святиню Тайбугідів.

У відповідь на довіру голландець запропонував Єрмаку йти з ним на легкому човні в Індію та Китай по річках Обі і Іртишу, з півночі на південь, до витоків. Строганови і Москва були зацікавлені в цьому, а в Сибіру небезпеки експедиції міг попередити нащадок Пресвітера Іоанна.

У шлях рушили в 1575 році і повернулися до Строганових з докладною картою річкового водного шляху з півночі на південь. Вірні несторіани надавали ханські почесті мандрівникам, догоджаючи у всьому, і не один раз рятували від аркана Кучумових посіпак.

Алфьоров перейнявся думкою зробити зі свого супутника нового сибірського хана, пособника голландської торгівлі. Він обіцяв дістати гроші на військо і потім надавати допомогу. Але де шукають найманців, як не на великій війні? І де самому Єрмаку опанувати премудростями вогневого бою з гармат і пищалей, як не на війні? Лук і стріли, шабля і аркан татарські – це не зброя нині! Така – велика – війна приспіла: в 1579 році польський король Стефан Баторій почав похід на Москву. Іван Грозний спішно збирав ополчення, куди нарівні з государевими стрільцями увійшли ратні дружини губних воєвод, ватаги з донських гулевщиків і вершники з союзних орд. Від Строганових в числі ополченців був і нащадок Пресвітера Іоанна. Польський комендант Могильова пан Стравінський доносив королю Стефану про російські полки і воєвод, що стояли під стінами обложеного міста. У самому кінці його довгого переліку значаться: «Василь Янов – воєвода козаків донських і Єрмак Тимофіїв – козацький отаман».

ХТО ПОСЛАВ ЄРМАКА У СИБІР?

1581 року отаман Єрмак Тимофіїв син з ватагою вельми дивного складу – татари, литва, німці з полонених і ландскнехтів – почав свій знаменитий похід. І мало не всі минулі чотири сторіччя історики сперечаються: хто послав Єрмака в Сибір?

Вказівки на російського царя як на головного замовника походу відпадають відразу ж. У Івана Грозного не вистачало людей і грошей на оборону від військ Стефана Баторія. Під загрозою Псков! А з низовій Волги пішла в набіг Ногайська орда!..

Іван Грозний сам дізнався про Сибірський похід з доносу пермського воєводи, володіння якого піддалися розорення в 1581 році від зграї пелимського князька, – після того, як всі люди із зброєю пішли з Нижнього Чусового містечка з раттю Єрмака за Кам’яний Пояс. Государ розгнівався на своїх колишніх улюбленців Строганових, обізвав їх зрадниками та повелів повернути отаманів з непотрібного походу. Ця гнівлива царська грамота породила версію про Строганових як натхненників «підкорення Сибіру». Але й вона не витримує критики. Тут, у фортеці Кергедан, ратники були набагато потрібніше, ніж за Кам’яним Поясом: вогульскі та остяцькі князьки осміліли. А паче всього Строганови побоювалися царя Івана Васильовича, швидкого на розправу за свавілля.

Не годяться і припущення про самостійний похід козаків «за зипунами»! За легкою та багатою здобиччю слід було б йти в Югорську землю: там і хутр є більше, і князьки поступливіші, тому що зазнали силу російської зброї ще в 1499 році. Ан ні, рать Єрмака вперто пливе на стругах по річках Чусова, Тура, Тобол і Іртиш. По дорозі захопили чимало стійбищ, поживи в них вистачало з лишком на весь майдан. До-до-му! Але Єрмак Тимофійович наказує плисти і плисти вглиб тайги, до стольного граду татарського. Так веде війська не козак, а претендент на трон, спадкоємець!

І якщо все було так (або приблизно так), як ми припустили, то вже не дивно, що козацький отаман не чинить спроб замирився з Кучумом навіть після того, як той визнав себе переможеним, поклявся не воювати надалі з переможцем та справно платити йому ясак. А адже ті ж донські і волзькі гулевщики на зиму йшли з Дикого Поля додому, до рідних куренів. А в Єрмакової дружини особливо чудернацькі воїни зібралися: і смерті не бояться, і додому не ходять – одну зиму, іншу і третю. Відповідь одна: в край прийшли найманці – воюють, поки їм платять, а багатий отаман призводить до шерті (присяги) колишніх підданих Кучума.

Родовитістю Єрмака пояснюються і загадки з посольством підкорювача Сибіру до Москви – з пожалуванням отаману титулу «князя Сибірського» і підпорядкуванням йому п’яти сотень царських стрільців на чолі з воєводою князем Семеном Волховським і сотником стрілецьким Іваном Глуховим при ньому. Все встає на свої місця, якщо мати на увазі, що не хто-небудь, а новий хан Ер-Мар бив чолом Івану Грозному новою земелькою і підданими йому людиськами. Що легітимний правитель Сибірський відправив на Русь дружнє посольство на чолі з військовим візиром Іваном Кільце. І Строганови не посміли затримати посла могутнього сусіда, хоча сили у них для того були, а сам посол числився в «злодіях», тобто його повинно було закувати в залізо і чекати суду…

А що ж голландець Алфьоров? У лютому 1581 року він гостював у старого друга «математикуса» в прибалтійському місті Аренсбурзі. Казав, що він вже найняв на верфях Антверпена «охочих людей» для будівництва двох морських кораблів у гирлі Північної Двіни і що в травні побудовані ним кораблі підуть до гирла Обі. А там по тайгових річках попрямують в Китай та Індію. (Розповідь про бесіду з Олів’є Брюнелем прибалтіець записав і переслав звітом у Антверпен відомому вченому Герхарду Меркатору, щоб той повідомив про це своїх друзів-картографів в Англії. Одержувачі ж надрукували цей лист в науковій книзі, таким ось шляхом він зберігся до наших днів.)

Плани Алфьорова, видно, були заздалегідь обговорені з Єрмаком на місяцях, бо недарма наймана рать нащадка Пресвітера Іоанна затрималася восени 1581 року на шляху до Кашлика на цілих шість тижнів. Не дочекавшись кораблів з Архангельська, козацький отаман змушений був почати війну з Кучумом лише силами своєї дружини. Голландський вітрильник був ще в гирлі Обі, коли Єрмак вже вийшов на береги Іртиша. Гармати, порох, рушниці та інші військові припаси на кораблі були захоплені… проклятим Мегметкулом! Але його люди не були знайомі «з вогневим боєм» і потопили цінний вантаж разом з нещасними корабельниками. Інакше б зброя союзників могла обернутися проти Єрмака.

Про корабель він провідав лише навесні 1583 року, коли запопадливий племінник Кучумов потрапив-таки в полон до росіян. Зубожіння дружини в бойовому запасі змусило Тайбеї-гіда послати на пошуки вантажу свого довіреного отамана Богдана Брязга. А для приховування причини походу на Північ навіть від своїх була пущена легенда про Золоту Бабу – Остяцкий язичницький ідол. Після загибелі Брязга в поході Єрмак відправився по його слідах сам і дійшов з невеликим загоном до Кимиза, але нічого не знайшов.

Невдача ця стала однією з головних причин його загибелі. Продовжувалася важка війна.
Єрмак потрапив у засідку…

Чудове свідчення про отамана-князя Єрмака отримав вже в наступному столітті тобольський «звіздар і чаклун» Улян Моїсеєв син Ремізов. Крім інших своїх достоїнств, цей служивий чоловік розумів мову татар та інших «інородців», користувався їх великою довірою. Знавцеві благоволив воєвода тобольський, боярин Петро Годунов. У 1650 році він доручив Уляну Ремізову посольську службу за вельми дивної нагоди. Дружній Росії калмицький князь Аблай-тайша звернувся до намісника російського царя в Сибіру з проханням обдарувати його, тайшу, залізним панциром Єрмака Тимофійовича! Виявилося, що у володіннях Аблая перед пам’яттю Єрмака схиляються всі кераїти і калмики і називають його не інакше, як Бахадур (богатирем). Шуканий панцир зберігався на складах після смерті татарського мурзи Кандаула і не шанувався московитами дорогоцінною реліквією. Під час посольської поїздки до тайши «звіздар і чаклун» тобольський записав зі слів калмиків всі обставини загибелі та поховання Єрмака.

5 серпня 1585 року цей нащадок Пресвітера Іоанна потонув, і тільки 13 серпня онук князя Бегішева Яніш, який рибалив на Іртиші, витягнув тіло петлею з води на берег за багато верст нижче за течією від місця загибелі отамана-князя. Мурза Кандаул при великому скупченні народу піддавав останки потопельника особливим випробуванням, щоб переконатися в заступництві язичницьких богів тілу героя. Через шість тижнів випробувань татари поховали Єрмака Тимофійовича на Бегішевському кладовищі. Поблизу мазару Хакіма-ати, першого з проповідників ісламу в Сибіру. На язичницькій тризні по обранцеві богів татари з’їли тридцять кобил, а чудодійні обладунки розділили між собою так: верхній панцир взяли шамани відомого Білогірського ідола, нижній панцир взяв мурза Кандаул, каптан – новий хан сибірський Сейдек, син Бек-Булата, а шаблю з поясом військовим – його радник. Ну не дивні діла Твої, Господи, коли Твій раб вірний не випустив шаблі з руки, загинувши в холодних водах?..

Улян Моїсеєв син Ремізов представив свою запис розповіді про Єрмака воєводі Годунову і єпископу Тобольському Симеону, сильно здивувавши сих стовпів російської державності в Сибіру. Повідомлення засекретили. Знати, несила було владиці Тобольському повідати своєму кліру про те, що в сибірських храмах прославляють інородця і єретика! Сказання ж калмицькі про кровоточачи тіло потопельника Єрмака і про хижих птахів, що бояться сісти на чудодійний труп, пішли гуляти по Русі православній, хоча ці знаки святості мерця – суто язичницькі і тюркські!..

Була надовго загублена і забута святиня кераїтів – срібне суцільнолите блюдо-дискос. У центрі дискоса – несторіанський хрест, а навколо нього – євангельські сцени. Малюнок і написи – сирійські. Фон і окремі частини фігур позолочені. У трьох переплетених медальйонах навколо хреста зображені сцени: «Вознесіння», «Дружини біля Гробу» і «Розп’яття». У проміжках між медальйонами – «Данило в рові лева», «Зречення Петра» і «Варта біля Гробу Господнього».

Святиня зберігається нині в Державному Ермітажі в колекції «Східне срібло» під назвою «Григорівське блюдо», бо було викопане з землі в кінці XIX століття біля села Григорівське Пермської губернії. Але з особистістю Єрмака, як і з нащадками Пресвітера Іоанна, з несторіанами, які прийшли до Сибіру, його ніхто не пов’язував.

Автор: Муса Валієв.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *