Як був влаштований середньовічний університет

Средневековый университет

Прервав над логикой усердный труд,
Студент Оксфордский с нами рядом плелся.
Едва ль беднее нищий бы нашелся… Выносить
Нужду и голод приучился стойко.
Полено клал он в изголовье койки.
Ему милее двадцать книг иметь,
Чем платье дорогое, лютню, снедь.
(Джефрі Чосер)

Цей вірш, написаний середньовічним англійським поетом Джефрі Чосером чудово передає сам дух середньовічного студентства, дух не простого шляху до знань, який загалом то в усі часи був не простий, а у середньовічні часи особливо. Середньовічний університет, як він утворився, чи важко було там вчитись, як жилось середньовічним студентам та викладачам, про все це читайте далі.

З дедалі більшим розвитком міст, ремесел, та зростаючою міццю середньовічних держав відчувалась все більша і більша потреба в освічених людях. Потрібні були лікарі, судді, державні чиновники та вчителі. Середньовічні школи в їхньому колишньому вигляді вже ніяк не могли задовольнити цієї потреби та насити суспільство дійсно грамотними людьми, тож прийшла черга до утворення чогось більшого.

Прообразом університету, так би мовити його мамою (і татом) стали так звані кафедральні школи влаштовані єпископських кафедрах. В них навчання давалось значно ґрунтовніше ніж у звичайних середньовічних школах (це вже були неначе напівуніверситети), частково вони увібрали в себе давньоримські навчальні традиції, вивчаючи так звані «сім вільних мистецтв» (граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію та музику). Система вільних мистецтв складалась з двох рівнів: початкового (сюди входили граматика, риторика та діалектика) та вищого (тут були всі решта). Найважчою з усіх була граматика, її ще іноді зображали у вигляді цариці з ножем для чистки помилок у правій руці та батогом у лівій.

В риториці (мистецтві красномовності) проходили правила стилістики, синтаксису, вправлялись у складанні листів, проповідей, ділових паперів та грамот. Діалектика (яку пізніше стали іменувати логікою) власне вчила учнів мислити логічно, розмірковувати, робити висновки, також сперечатись (себто вести дискусію), логічно обґрунтовувати та доводити свою точку зору та знаходити у промовах супротивників положення, що суперечать вченню церкви та вміти їх спростовувати. На уроках арифметики учні вирішували задачі розраховуючи час релігійних свят чи вік того чи іншого святого. За арифметикою йшла геометрія, яка лишень давала відповіді на загальні питання (наприклад, що таке трикутник) без жодних доведень. У курсі геометрії іноді давались і різноманітні географічні відомості, частенько фантастичні та безглузді (наприклад, що Земля плоска та лежить на трьох слонах). Звісно хто зі словами вчителя не погоджувався, міг цілком розділити участь не в міру допитливого студента, згодом вченого Джордано Бруно…

Вивчали там і астрономію, тільки зовсім не правильно, адже всі слухняні середньовічні студенти твердо знали – Земля лежить в центрі Всесвіту, а Сонце та всі інші планети крутяться навколо неї, поки якийсь там Микола Коперник з Галілео Галілеєм не посміли стверджувати інакше.

Поступово кафедральні єпископські школи в яких були здібні та відомі вчителі почали гуртувати навколо себе все більше і більше учнів, деякі з них заради навчання в того чи іншого вчителя навіть переїздили до іншого міста. З часом утворювались справжні учнівські спільноти до яких долучались і вчителі, разом з ними вони і утворили те, що нині називається словом «університет» (з латині – союз, корпорація). Так, наприклад з гуртка послідовників знаменитого знавця римського права Ірнерія утворився Болонський університет – центр юридичної науки, а з кафедральної школи, що існувала при соборі Паризької Богоматері ще у ХІІ столітті виник Паризький університет. В нас на Україні, та й загалом у всій східній Європі першим університетом стала Острозька Академія, заснована у 1576 році князем Костянтином Острозьким.

середньовічний університет

Середньовічні університети на протязі довгого часу з перемінним успіхом вели боротьбу з місцевою владою за право автономії та власного самоврядування, нерідкі були й конфлікти між місцевими жителями та приїзжими студентами. Бувало й таке, коли викладачі та студенти покидали ненависне місто та переселялись в інше місце. Зокрема так утворився знаменитий в Британії Кембриджський університет, коли у 1209 році через конфлікти з місцевими мешканцями значна частина викладачів та студентів була змушена переселитись з Оксфорду до Кембриджу.

Врешті університети вибороли собі право на самоуправління, вони мали свого вибраного керівника – ректора і власний незалежний суд. Першим незалежність від світської влади отримав Паризький університет в спеціальній грамоті короля Філіпа ІІ Августа у 1200 році.

Не легким було життя середньовічних студентів, які часто були вимушені жити у важких умовах, бідності та нужді, навіть якщо вони були дітьми багатих батьків, часто всі їхні статки йшли на купівлю необхідних книжок, які в ті часи були дуже дорогими. Існували і так звані «бродячі студенти» – ватанги, вони мандрували з міста до міста, з університету до університету в пошуках знаючих викладачів, які могли б їх навчити. А оскільки навчання в середньовічному університеті велось виключно латинською мовою, то студент англієць міг запросто розуміти викладача француза чи італійця. Латинь була справжньою міжнародною мовою середньовічного студентства.

Викладачі університетів поступово стали утворювати об’єднання по предметам – факультети, на чолі яких (втім, як і в наш час) стояли декани. Загалом середньовічний університет мав лишень три факультети: юридичний, філософський (він же богословський) та медичний. І якщо навчання на юридичному та медичному факультетах тривало 5-6 років, до на філософсько-богословському цілих 15. Але перш ніж поступити на один з трьох факультетів середньовічний студент мав завершити підготовчий, «артистичний» факультет. Артистичний, бо на ньому якраз і вивчались «сім вільних мистецтв» про які ми писали вище. На заняттях середньовічні студенти, як і їхні сучасні колеги слухали та записували лекції викладачів, вченість останніх проявлялась у їх вмінні пояснювати прочитане, пов’язувати терміни і сутність наукових понять, проводити паралелі з іншими книгами та науками.

Окрім лекцій проходили також публічні диспути – суперечки по різноманітним (найчастіше філософським та богословським) питанням. Така собі інтелектуальна дуель, втім, диспути іноді були настільки запеклими, що бувало переходили у справжні бійки між учасниками (а що, хук під дих, чим не вагомий науковий аргумент?).

У XIV-XV століттях вперше з’являються так звані колегії (звідси йде назва «коледжі»). Спочатку так називали гуртожитки студентів. Але поступово і в них почали проводитись лекції та диспути. Колегія, яку у 1250 році заснував Роберт де Сорбон, духівник французького короля Людовика IX згодом дала назва всьому Паризькому університету – Сорбона.

На початку XV у Європі нараховувалось вже 65 університетів, найгучнішою славою з яких користувались вже згадувані Паризький університет, Болонський, Кембріджський, Оксфордський, у східній Європі – Празький та Краківський університети. Всі вони існують і до тепер та заслужено пишаються своєю багатою історію, бережно оберігаючи старовинні традиції. У моєму рідному місті Львові перший університет був заснований при єзуїтській колегії у 1661 році, зараз же цей храм знань відомий як Університет Івана Франка, по імені найвидатнішого українського студента, який навчався в його нетрях.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще интересно, можно ли было, обучаясь в средневековом университете вот так себе взять и купить диплом на заказ дешево (как это можно сделать сегодня на сайте http://iqdiplom.ru). Как знать, может уже в те времена умелые ученный деятели делали на этом бизнес.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *