Вони намагалися допомогти Наполеону. Продовження.

підводний човен

«Технічним керівником» підготовки втечі мав стати Том Джонсон, відомий англійський контрабандист і … винахідник. У 1820 році Джонсон будує підводний човен, озброєний міною з годинниковим механізмом. Він збирається підпірнати на човні під ворожий корабель, прикріплювати до днища за допомогою спеціального штопора міну, попередньо встановивши на годинниковому механізмі час вибуху. Підводний човен проходить успішні випробування, але Британське адміралтейство відмовилось від подальших випробувань, так як визнало цей метод ведення війни «занадто диявольським».

Якраз в цей час з Джонсоном зближується О’Міра. Він і ще один невідомий англієць знайомлять колишнього контрабандиста з планом звільнення Наполеона. За цим планом спеціально побудований підводний човен протягом 70 днів здійснює в надводному положенні, під вітрилами, перехід до острова Св. Єлени. Останню ділянку шляху, щоб уникнути виявлення англійськими крейсерами, човен долає в темний час доби. Поблизу острова човен занурюється і в підводному положенні наближається до заздалегідь обумовленого пункту узбережжя; там спливає і приймає на борт Наполеона. Потім знову занурюється і таким же способом іде за межі контрольованої англійцями зони, де знову спливає і під вітрилами слідує до Америки.

На початку 1821 року Джонсон приступив до спорудження підводного човна на одній з суднобудівних верфей Англії. Може здатися дивним, що спорудження йшло саме в Англії, де, здавалося б, легко було розкрити всю змову. Але це був тонкий психологічний маневр. По-перше, уряд Англії вважав свою країну не тим місцем, де можна було очікувати змови на користь Наполеона. По-друге, в той час багато англійських портів охоче переобладнували морські кораблі для перевезення контрабанди. Щоб приховати контрабандний чай, шовк, тютюн, французький коньяк і т. п., човен обладнували подвійним дном, фальшивими перебираннями та іншими схованками. Тому дуже легко було видати споруджуваний підводний човен за човен для перевезення контрабанди; цього було достатньо, щоб не викликати жодних підозр у робітників і виключити просочування відомостей про човен за межі верфі.

підводний човен

На цей раз підводний човен перевершував за розмірами попередні. Його довжина досягала 30 з гаком метрів. Зовні він мав виглядати як вітрильний корабель. Човен мав дві щогли. При необхідності щогли і вітрила швидко забиралися в спеціальні поглиблення в палубі. Зовнішній корпус, мало відрізнявся від звичайного корпусу парусника, виготовлявся з дерева. Всередині зовнішнього дерев’яного корпусу знаходився міцний сферичний корпус з міді. Внутрішній корпус міг витримувати зовнішній тиск води на глибинах до 20-25 метрів. Простір між зовнішнім і внутрішнім корпусами використовувався як баластні цистерни. Приймаючи в баластну цистерну забортну воду, човен занурювався. Варто було воду видалити, як човен спливав.

На відміну від сучасних підводних човнів глибина занурення регулювалась не горизонтально рулями, а спеціальним гребним гвинтом, що обертається у горизонтальній площині (як у вертольота). Для руху під водою служив інший гребний гвинт. Обидва гвинта приводилися в обертання вручну, екіпажем човна. Перископа, звичайно, не було. Він з’явився лише через 75 років.

Замість перископа на човні Джонсона була міцна рубка з товстостінними скляними ілюмінаторами. При спливанні над водою показувалась верхня частина рубки з ілюмінаторами через які можна було спостерігати навколишнє оточення.

У підводному положенні човен йшов наосліп, за компасом, шляхом розрахунків. Під водою він міг перебувати більше 12 годин. Враховуючи розміри внутрішнього об’єму човна, можна припустити, що таке довге перебування під водою могло бути забезпечено тільки за рахунок використання стисненого повітря. Стиснене повітря було необхідне і для продування баластної цистерни при спливанні. До травня 1821 року будівництво підводного човна було завершено, але смерть Наполеона зруйнувала і цей оригінальний план втечі.

О’Міра і Джонсон були не єдиними, кому прийшла думка використовувати для організації втечі Наполеона зі Св. Єлени підводний човен. 25 січня 1818 року адмірал Племпін, командувач ескадрою, яка охороняла острів Св. Єлени, доносив Адміралтейству, що одержав відомості про підготовку втечі імператора. За планом змовників вітрильний корабель повинен був взяти в Бразилії на борт залізний підводний човен з екіпажем з 6 чоловік, доставити його до острова, в декількох милях від берега спустити на воду і потім знову прийняти разом з Наполеоном. Відомостей про сам підводний човен – чи був він побудований і чи мав до нього якесь відношення Джонсон – не збереглось. Можливо, човен міг спроектувати один з французьких морських офіцерів, що бачив випробування «Наутілуса» на Сені або познайомився з кресленнями Фультона в архівах морського міністерства Франції.

«Наутілус»-Р.-Фултона.

Важко сказати, вдався б хоч один з планів втечі Наполеона, якби не його смерть в 1821 році. Гадати про це не варто, цікаво лише, що до планів втечі притягувалась «ультрасучасна» техніка тих часів, яка практично увійшла в життя набагато пізніше.

Автор: С. Новосьолов.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *