Відкриття Америки – сплав тріумфу і трагедій

відкриття Америки

Саме так характеризують історичні результати подвигу Колумба через 500 років після його звершення автори книги, що вийшла в США – «Колумб і епоха відкриттів». Ця оцінка, по суті, повторюється в багатьох інших публікаціях, присвячених ювілею. Хоча одні автори акцентують увагу на тріумфі, інші – на трагедії. Про тріумф говорити легко і приємно. Досягнення США, Канади, мабуть, нікого не залишають нині байдужими. Та й успіхи латиноамериканської цивілізації сьогодні багатьма з нас сприймаються як один з рубежів майбутнього. Словом, для тріумфу у жителів материка, відкритого Христофором Колумбом, є всі підстави. Втім, не менше підстав і для оцінки півтисячоліття як найбільшої трагедії – трагедії корінних жителів Америки, носіїв унікальної культури. Якщо розглядати історичні наслідки відкриття Колумба як результат зустрічі двох культур, то треба прямо сказати: для однієї з культур вона закінчилася катастрофою.

І в цьому сенсі людство понесло величезну, непоправну втрату. Великі й прямі людські втрати. І тут красномовніше будь-яких слів говорять скупі цифри. Центральні райони Мексики. За період з 1532 по 1605 роки населення регіону зменшилося з 16 800 000 до 1 мільйона 75 тисяч осіб. Бразилія. З 6 мільйонів представників «бронзової раси», що жили до приходу європейців, залишилося 130-200 тисяч осіб.

Красномовні і збережені до нас описи тієї «історичної зустрічі двох культур»: захопивши володаря імперії інків Атауальпу, іспанський конкістадор Піссаро пообіцяв відпустити його на свободу, якщо він наповнить кімнату золотом і сріблом. «Ось до цієї висоти!» – сказав іспанець і торкнувся рукою стіни якомога вище від підлоги. Піддані імператора повірили і виконали всі умови, зібравши 6 тонн золота і 13 тонн срібла. Але Піссаро обдурив народ інків, стратив їх імператора і розграбував країну.

Які цінності були знищені під час цього погрому, можна судити за збереженим до нас описом одного з конкістадорів – Педро ле Сьєса де Леона. «У Саду Золота все було зроблено із золота і дорогоцінних каменів. З них були підлогові плити, раковини і ящірки, трава і рослини, дерева з їх плодами зі срібла та золота, метелики тонкої витонченої ювелірної роботи, зображення великого маїсового поля, у рослин були золоті листя, качани й вусики. Там знаходилося двадцять лам із золота в натуральну величину, а поруч – їх пастухи, теж з цього металу…». Це були унікальні художні цінності, секрети виготовлення яких і сьогодні не розгадані до кінця.

Кажуть: європейці врятували американських індіанців від дикості варварства. Чи не занадто велика ціна такого «порятунку»? Долучили до «християнської цивілізації»? Але що думають про це самі «долучені»?

«Неможливо собі уявити, – пише мексиканський історик Андреа Енестроса, – щоб Ісус Христос був би більш великим, ніж Уітцілопочтлі, бо обидва бога зрівнюються в нашій потребі шанувати їх. Кажуть, що індіанці були неписьменними, не знали абетку. Так, вони були такими ж, як араби, індуси, так як їх алфавіт не розпочинався з альфи і бети … Але у них була своя писемність, свої букви у вигляді ієрогліфів, ідеограм і фарб. Засуджують людські жертвопринесення. На цій підставі нас називають людоїдами, тими, хто вершить культ за допомогою вбивства. Однак на тій же підставі ми можемо вважати справжніми дикунами тих, хто у своїй садистській жорстокості спалює людину живцем тільки тому, що вона не вірить в релігію, яку їй нав’язують. А адже саме так і було за часів Святої інквізиції».

Взагалі тема євангелізації Америки, осмислення ролі католицької церкви набули останнім часом особливого звучання. В посланні папи Іоанна Павла II, підписаного 450 мексиканськими священиками, міститься пряме прохання не святкувати 500-річчя відкриття Америки як навернення індіанців у християнство. «… Бідні селяни і індіанці, – йдеться в цьому документі, – бажають, щоб церква взяла на себе сміливість засудити ту виправдну роль, яку вона грала … в ході конкісти, розграбування земель і майна. Вони хочуть бачити таку церкву, яка не посміла б і думати про конкісту як про такий собі божественний інструменті для євангелізації. Нехай не зображує у своїх проповідях Бога як конкістадора, який встановлює своє панування за допомогою євангелізації».

Католицька церква вельми лояльно ставилася і до насаджуваного в Америці рабовласництва. На думку одного сучасного автора-єзуїта, церква виховувала у рабів почуття постійної приниженості, природної неповноцінності. Якийсь священик на Кубі того часу навіть склав щось на зразок Катехизму для невільників. У ньому Ісус Христос виступав у ролі наглядача, який зображувався як терпляча жертва хитрих і невдячних рабів. «Якщо вас карають, ви самі винні, – повчав їх священик, – бо не всі виконують свої обов’язки. Вас багато, а наглядач, лише один. А що виходить? Сьогодні – один з вас не вийшов на роботу, завтра інший десь бовтається. А там третій валяє дурня, і там інші поводяться не так, як слід. І кожен день наглядач повинен все це терпіти. Скільки ж можна? Ось він і робиться лютим. Якщо ж віл не брикає, то і господар з ним в ладу. Вони йдуть нога в ногу. Наглядач може багато зносити. Але ж і терпінню є межа. Одного разу і у нього воно лопається, тому що більше вже виносити йому неможливо».

В околицях Мехіко, в Де-сьерто де Леонес, зберігся католицький монастир, оточений лісистими горами. Сьогодні тут розмістився музей, і допитливим відвідувачам розповідають, як в його глибоких сирих підвалах тримали тих, хто не хотів приймати нову релігію. Показують і місце, куди садили закутого в кайдани в’язня так, щоб із спеціального отвору на його голову безперервно капала вода. Найчастіше, перш ніж померти, він божеволів…

Індіанці Америки сьогодні згадують і про тих іспанських прелатів, які прагнули охолодити грабіжницький запал конкісти і відважно захищали права і життя «новонавернених», їх людську гідність. Серед них – місіонери Педро де Ганті, Тата Васко, монах Хуан де Сумаррага, монах Бернардіно де Саагун і, звичайно ж, монах Бартоломе де Лас Касас. Вони не тільки прагнули стримати насильство, а й багато зробили для того, щоб правдиво описати події, пов’язані з конкістою. Їх праці служать нам достовірними джерелами пізнання тієї суворої епохи, пізнання історії та звичаїв древніх індіанських народів.

«Потрібно терміново зайнятися проблемою індіанців, – каже парагвайський єпископ Маріо Мелані Медіна, – вони не тільки були позбавлені своїх земель, але в результаті цього їм загрожує і втрата свого етнічного обличчя. Нам доводиться вести тут боротьбу на два фронти: відновлювати їх природне місце існування і їх етнічну ідентичність як народу … Якщо індіанцям не вдасться повернути собі землі, свої звичаї, вони серйозно ризикують зникнути назавжди».

Автор: Юрій Гвоздьов.

P. S. Старинные летописи рассказывают: И все-таки открытие Америки Колумбом было огромным историческим событием, имеющим колоссальные последствия, как для Европы, так и Америки. Интересно, как бы о нем сообщали последние мировые новости (например, эти) если бы во времена Колумба существовали программы новостей в том виде, в каком они существуют в наше время.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *