В гостях у древніх майя. Частина перша.

Бонампак

У нетрях тропічної Мексики, між витоками річок Усумасинта і Лаканха, біля самого кордону з Гватемалою, є місце, яке останні кілька років привертає увагу вчених і художників. Тут розташований храм стародавніх майя – Бонампак. Кілька експедицій фахівців описали збережені будівлі та настінний розпис, зробили муляжі будов і кольорові копії фресок. Ряди фігур в химерних шатах і головних уборах – жерці під час ритуальних церемоній, воїни з прив’язаними до ноги поваленими бранцями, оркестр «народних інструментів» майя – все це виконано в яскравих фарбах – жовтих, зелених, синіх, червоних. Оглядаючи копії фресок, не можна не захоплюватися майстерністю стародавніх художників, широтою їх кругозору (на ті часи), знанням народних звичаїв та історії свого народу.

Про фрески Бонампака (відкритого випадково в 1946 році заблукалим в цих краях американцем Карлосом Фреєм) розповідалося багато разів. Ця тема вже не є новою. Однак про людей, які зберегли ці незвичайні розписи, про нащадків тих, хто їх створював і хто понині охороняє руїни Бонампака, – про плем’я лакандонів, правнуків майя, – мало хто знає.

Багато століть тому на території півдня і південного сходу Мексики простягалася так звана «Давня імперія майя». Розквіт її вчені відносять до V-VIII століття нашої ери і визначають як «класичний період» культури майя. Саме тоді створювалися в незайманих лісах – сельві – прекрасні міста. Вони будувалися з біло-жовтого туфу – широко поширеної породи півдня Мексики. Це красивий і легко оброблюваний матеріал. З туфу будувалися храми і адміністративні будівлі, фасади їх прикрашалися різьбленими барельєфами. З подрібненого каменю прокладалися в лісі дороги, деякі з них збереглися і до наших днів. На гладких, невідомим способом обпиляних плитах і колонах, встановлених біля храмів, майстри вирізали фігури жерців і воїнів, розфарбовуючи їх у яскраві кольори. У містах жила тільки знать, простий же люд селився навколо, вириваючи у Сельви шматки землі для посівів. Все життя їх залежало від води і маїсу. Тому головними богами майя були бог дощу Чакмооль і зерно маїсу, яке до сих пір в буквальному перекладі з мови майя звучить як зерно життя. Уособленням бога дощу був червоний тигр.

Бонампак

У якийсь певний період, чи то у зв’язку з міжусобними чварами, чи то відступаючи від войовничих прибульців з півночі країни, а вірніше за все, в силу розкладання релігійно-теократичного ладу, частина майя пішла з цих районів. У покинутих центрах культури залишилися тільки невеликі групи – вартувати повалених ідолів. Мабуть, варто погодитися з думкою окремих мексиканських вчених, які вважають, що доля племені лакандонів-майя склалася саме так Ця група отримала свою етнічну назву від лагуни річки Лакан-тун – «Великі скелі». У центрі лагуни на скелястому острівці більше десяти століть тому височіло місто Лакандон. Ще в донесеннях перших іспанських колонізаторів цього краю повідомлялося, що майя-лакандони при першій спробі навернути їх у християнство пішли в сельву, і виявити їх було неможливо. Прекрасне біле місто на острові, як і багато інших, було зруйноване, і замість нього іспанці заснували на березі поселення, яке охрестили ім’ям чергового святого – Долорес. Спроби іноземних і мексиканських вчених зустрітися з цим загадковим народом не увінчалися успіхом.

І тільки щаслива випадковість – відкриття храму Бонампак, який знаходиться недалеко від стародавнього Лакандона, – допомогла встановити контакт з лакандонами і дізнатися дещо про їх побут і культуру. Лише в 1949 році була організована перша урядова експедиція до руїн Бонампака; правда, і вона ставила своєю метою вивчити стародавній пам’ятник, а не древній народ. До того часу найбільш повними відомостями про лакандон мали лише сезонні робітники – «чіклерос», які збирають «чіклес» – смолу дерева чикос поті.

У 1949 році біля храму Бонампак побувало вже кілька експедицій, про лакандон написали дві-три книги, і уряд, щоб продемонструвати свою турботу про забутий народ, навіть прислав декрет про те, що один з них, Обрегон, визнаний усіма лакандонами старійшиною, призначається «державним зберігачем руїн Бонампака». Одним словом, коли нам вдалося познайомитися з лакандонами, вони вже були досить «освіченими». Заради історичної правди слід зазначити, що «цивілізації» піддалися всього лише п’ять сімей, житла яких виявилися на шляху до руїн. Інші ж лакандони так і залишилися невидимими і невловимими для ока і пера вчених і цікавих. Знайти ж лакандонів в нетрях тропіків практично неможливо, якщо врахувати, що територія, на якій вони мешкають, охоплює більше 25 тисяч квадратних кілометрів, а плем’я в даний час налічує всього лише близько 400 осіб.

Автор: Л. Новикова.

P. S. Старинные летописи рассказывают: Все-таки остается еще очень много загадочного в жизни древних майя. Например, мы не знаем, каким образом они строили свои великолепные храмы, какие технологии использовали, откуда брали строительные материалы, ведь это сегодня запросто можно зайти на сайт ДСК4 – dbk4.kiev.ua, заказать бетон, кирпичи, цемент, песок, а тогда же этого всего не было. Не было тогда и той строительной техники, которую мы имеем в наше время. А храмы прекрасно сохранились до наших времен. Разве это не чудо? Может когда-нибудь, историки проникнут и в эту загадку таинственных и древних майя.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *