В гості до спартанців. Частина перша.

Спарта

Саме так, сьогодні ми з вами відправимось у цікаву уявно-віртуальну мандрівку, в гості до хоробрих та жорстоких спартанців, у Спарту, ту саму легендарну давню-грецьку країну-поліс, яка довгий час тримала в страху ледь не усю Грецію та успішно суперничала за політичне лідерство серед грецьких міст-полісів навіть з самими Афінами. Мабуть тільки лінивий не чув про мужній подвиг 300 спартанських прикордонників, які одного разу не пропустили через свою гірську заставу у Фермопілах багатотисячний натовп перських «руссо-турісто». (А де ваші митні декларації панове перси, га?!). О так, якихось 300 спартанців на чолі з відважним царем Леонідом кілька днів успішно тримали оборону та стримували багатотисячне перське військо царя Дарія, який тільки спав і думав, якби то поневолити неньку Грецію. Та оскільки спартанці вдало засіли у вузькій гірській щілині, персам годі було і думати, щоб використати свою чисельну перевагу. Ну про цей подвиг вже багато було оспівано, зокрема і Голівудом (хоча може з часом йому буде присвячено окрему стаття на цьому сайті) а ми поки знов увімкнемо машину часу і полетимо вперед (тобто назад) – у давню Спарту!

Отож, ми з вами на півдні півострова Пелепонес, на дворі 483 рік, але ще до н. е. літо і доволі жарко, прогулюємось по невеличкому спартанському містечку, хоча особливо цікавого в ньому нічого не має, кругом однакові одноповерхові будинки, неначе казарми. О так, якщо пригледітись, то фактично все спартанське місто (та і взагалі вся Спарта) являє собою одну велику солдатську казарму.

На вуличках міста зовсім тихо і практично не має людей, лишень де-не-де марширують строєм у повному воєнному обладунку браві спартанські юнаки. Бідаки, мабуть їм спекотно так марширувати на сонці, але нічого не вдієш, вони вже певно давно звикли до тягот воєнного життя, яке у спартанців не припинялось навіть у мирні часи. Як скаже через багато віків російський генерал Суворов: «Важко у навчанні, легко в бою». Так, кому-кому, а спартанцям точно було легко в бою, всі вони були першокласними професійними вояками, і нічого не знали та не вміли, тільки мечем/списом махати, але вже як махали, то махали! (Перси знають) Взагалі будь-яка праця (звісно, окрім воїнської справи) серед чоловіків спартанців вважалася ганебною. Для цього в них були раби-ілоти, які робили за них всю «брудну» роботу.

Спарта

Руїни спартанського міста.

Якось на одному сайті (не скажу якому) натрапив на статтю про спартанців, у якій їм співались всілякі хвалебні оди, та висловлювалось величезне захоплення їхньою мужністю, відвагою та волею до перемоги. Яке невігластво! Який жах! З таким же успіхом можна захоплюватись Адольфом Гітлером (до речі, свого часу він дещо запозичив у спартанців). Я ж навпаки не збираюсь їх ідеалізовувати (та взагалі не можна нікого ідеалізовувати, тим більше спартанців) і розповім про спартанців, таких якими вони були насправді, без тих всіх рожевих окуляр. Так вони були відважними, хоробрими, але і не менш жорстокими, викидали зі скелі кволих дітей, могли ради забави вбивати своїх рабів-ілотів. Так, якось 300 спартанців героїчно склали свої життя за Грецію, про це зняли фільм (і не один), який посіяв у сучасних обиватель образ спартанців, як хоробрих та відважних воїнів. А от мало хто знає, що вже кількома десятиліттями пізніше спартанці ганебно зрадили Грецію, ставши союзниками тих самих персів, виступивши разом з ними у Пелепонеській війні проти Афін.

Але повернімося до нашої мандрівки стежками спартанського царства, яке вже у давні часи було окутане ореолом міфів та легенд. Для їхніх сучасників з інших грецьких міст спартанці видавались якимось незрозумілими диваками, людьми з іншої планети. Про грізну Спарту знали в усіх куточках давньої Греції, але мало хто з греків міг похвалитись тим, що особисто побував у Спарті і знає звичаї цієї країни. Річ в тім, що спартанське суспільство було надзвичайно замкнуте та закрите, спартанські правителі – ефори, не дозволяли чужоземцям відвідувати свої землі, а власним громадянам – покидати Спарту. Свого роду справжнісінька залізна завіса, так знайома недавнім мешканцям совка.

Своє суспільство ж спартанці з гордістю називали «общиною рівних». І як не дивно, але це правда, вони були рівними і жили свого роду у комунізмі (чур мене), серед спартанців не було а ні бідних, а ні багатих, і навіть спартанським царям-ефорам приписувалось ніяк не виділятись поміж інших спартанців, спартанські царі жили у таких же будинках, носили такий же одяг, їли таку саму їжу, як і решта рядових спартанців.

Але як же появилась ця «община рівних», хто був її ідеологом та засновником, на багато віків випередивши Леніна з Марксом та Енгельсом разом із їхніми химерним соціалістичними ідеями. Пізніші античні грецькі історики приписують цю роль міфічному спартанському правителю та законодавцю Лікургу.

Лікург

Оце ніби то він, хоча невідомо чи Лікург конкретна історична постать, деякі історики вважають, що він придуманий образ і ніякого Лікурга насправді то і не було. Але все таки як не крути, але хтось, чиясь буйна голова мала придумати ті більш ніж суворі закони, по яким жило спартанське суспільство на протязі кількох століть. Отож, саме Лікург (ото було б файно взяти в нього інтерв’ю) вважається засновником Спарти та автором її законів, які і перетворили Спарту на цікавий історичний феномен, чи не єдину в своєму роді закриту державу воїнів із строгою субординацією, регламентом та контролем повного особистого життя її мешканців.

Далі буде.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *