Український рейд на Відень

Данило Галицький

Йшов рік 1252. Від смерті Фрідріха II Бойкого, останнього австрійського герцога, вже восьмий рік йшла завзята боротьба за його спадок: з одного боку свої претензії до Австрії висував німецький цісар, з другого — папа (той що римський) не хотів допустити його зміцнення. Поміж першим і другого впихалися й найбільш на той час ймовірні спадкоємці — сестра Фрідріха, Маргарита і братова Гертруда — та „добрі” сусіди: чеський король Оттокар III і мадярський король Бела IV, обоє, зрештою, запеклі між собою вороги. (ось така «весела компанія). Австрія переходила з рук до рук. Гертруді, що вже пережила двох чоловіків (з Володиславом Моравським жила всього 9 місяців, з Германом V Боденським щось більше, як два роки і з останнім сиділа навіть деякий час на австрійському престолі) не всміхалося вступитися й коли Оттокар III чеський підсилив свої домагання женячкою з Маргаритою (теж вдовою), вона з прихильним їй королем Мадярщини Белею IV, почала пошуки нового союзника. Хто-ж міг бути кращий, як не могутній приятель Бели, галицько-волинський князь і володар велетенських просторів, що ледь не спирались об Балтійське море — Данило, в якого, до речі, був ще й молодий, нежонатий престолонаслідник, князь Роман, а Гертруда скінчила ледве 26 років життя?

Данило прийняв пропозицію. Галицький князь і мадярський король підписали договір. Гертруда вийшла заміж за Романа Даниловича і вносила йому у придане „Ракуську і Штирську Землю” зі столицею Віднем. Весілля обох відбулося в Гімбурзі (наш літопис називає це місто Інсперк, історик Карамзін впевняє, що це Юденбург). На весну 1252 р., прихильна Гертруді партія при підтримці мадярської армії дозволила молодятам панувати поки що над частиною австрійської території. У самому Відні стояли німецькі війська, заслабі, щоб могли їх прогнати й надто сильні, щоб можна було відбити в них столицю, німецький цісар мав поки що повні руки клопотів з іншими князями.

Очевидно, Оттокару чеському трошки (а може і не трошки) не сподобався такий перебіг справ та ще на користь «якихось» галицьких Романовичів. Тож його військо рушило в похід. Слаба армія Гертруди й Романа розлетілася, мадярські корпуси відступили. Чехи обложили Гімбург, молодий володар Австрії Роман і його подруга опинились у небезпеці для життя. Гертруда закликала на поміч союзника Белу, але він сам злякався потуги Романовичів і не дав допомоги. Роман покликав батька. І отут дійшло до рейду української армії, єдиного у княжій добі нашої історії, про який літописець написав, що „передтим не було такого ні за Святослава, ні за Володимира”: Данило вирішив помогти синові й невістці — йти на Австрію.

Стратегічно були дві можливості допомоги: обійти Бескид нинішньою Словаччиною і направитись на Відень довгою дорогою серед чужої землі. І друга — вдарити Оттокара в найслабше місце, в запілля, йдучи коротшою дорогою на Опавський Шлеськ, через Польщу, що теж була на той час у союзі з Данилом та мала і свої власні рахунки з чехами з недавніх воєн.

Польські князі були не «не проти того, щоб трошки напакостити чехам». З Болеславом Данило зговорився швидко, Володислав Казимирович обіцяв теж помогти. В 1253 р. Данило вже зі своєю армією в Кракові. З ним є його молодший син Лев (на честь якого трошки пізніше було названо місто Львів, сучасну культурну столицю України, а взагалі ми львів’яни скромні), литовці під командою Тевтивила й Єдивида та помічні війська від брата Василька Волинського під командою тисяцького Юрія. В Кракові відбулася воєнна нарада. Війська подалися на Чехію, переправились через ріку Одру й пішли в напрямі міста Козлого. Тут їх наздогнав зі своєю піхотою й кіннотою Володислав Казимирович. Відбулася друга нарада, вже на чеській території й вирішила: Данило з тисяцьким Юрієм, Болеслав і Володислав йдуть на Опаву, Лев і литовці вбік, пустошити чеські землі за рікою Псиною. З’їхатись мали обидві армії під Опавою. Лев пішов визначеним на нараді маршрутом, але швидко переконався, що його направили на слабо заселенні околиці, повернув і пішов — каже літописець — у „лісисті гори”, де взяв багато здобичі.

Тимчасом князь Данило з тисяцьким Юрієм та Болеслав доходили до Опави. Польські розвідники йшли попереду, під містом наскочив їх чеський воєвода Андрій і розгромив: одних вбив, інших взяв у полон. „На військо, пише літописець, напав великий страх”, й аж Данило, що над’їхав, скартав їх:
— Чого лякаєтесь? Хіба не знаєте, що не має війни без загиблих? Не знаєте, що ви зустріли військо, а не бабів? Як вояка вб’ють на війні — то яке це диво? Інші й дома вмирають без слави, а ці вмерли зі славою. Отже вгору серця і піднесіть зброю на ворогів!

Битва

Але слова бойового князя не мали успіху. Союзники втратили духа. Данило, що мав тільки старих бояр і волиняків тисяцького Юрія, висунувся на чоло походу. З навколишніх сіл стало населення втікати до міста, Князь не мав чим переслідувати його, союзники стояли безчинно і він дорікав Володиславові.
— Ти поступив нечесно. Якби тут був Лев і мої люди, ми і шкоди наробили б і місто взяли.

Та й ці слова не помогли. Союзники не хотіли навіть під’їхати під Опаву, де мали з’їхатись з Львом — і встали подалік табором. Щойно, коли Данило заявив, що сам чекатиме в означенім місці „на моє військо”, підтягнулися за ним.

На вечір Лев з військом та багатою здобиччю прибув під місто; князь Данило вже журився, де він. З українським вояцтвом — прийшов воєнний дух. Того ж таки дня відбули союзники нову нараду. Вирішили: перейти ріку, обійти місто, попалити підгороддя, храми, загороди. Вранці так і зробили, але Болеслав стояв на недалеких горах та придивлявся; пішов тільки Володислав зі своїми. Коло перших воріт спалили передмістя легко; коло других вояків Володислава зустрів зі своїм відділом чеський воєвода Бенеш і трохи побив їх. Данило зі своїми вояками подався до третіх воріт і хоч тут зустрів теж чехів, розбив їх; втікали так, що й браму забули за собою замкнути і були б „русичі” ввійшли в місто, якби не помилка самого князя: хворий на очі, він не бачив, в чому річ і став завертати своїх вояків, що дерлися у ворота. Потім страшенно жалкував, що перешкодив у здобутті міста.

облога

В ночі князеві донесли, що в місті Насилі, горі рікою Одрою, є полонені „руські і ляхи” — можливо, якась з частин Льва. Вранці князь повів туди військо, руйнуючи зустрічні села. Місто Насиль, побачивши велике військо, піддалося, полонених визволили. „І поставив (Данило) на місті свою хоругву (залогу) і зазначив перемогу, а людей помилував” — пише літописець. По тім пішов князь на інші чеські села, але вчувши, що воєвода Бенеш поїхав зі своєю частиною з Опави до міста Глубичичі, подався туди. Болеслав ішов з ним, Володислав вирвався наперед і довкола Глубичич попалив усі села. Потім це виявилося фатальним: місто Глубичичі було з ялини, вітер віяв у його бік і військо даремне шукало дров та соломи, щоб підкласти вогонь. Довкола було тільки пожарище й попіл.

Вечірня нарада того дня вирішила йти ще проти чеського воєводи Герборта, але той завчасу прислав Данилові меч і свою піддачу. На тій же нараді вирішили Данило, Лев і Болеслав, що „ми вже поруйнували всю землю” і з огляду на важливі державні справи Данила, на якого чекали посли папи у Кракові, похід було закінчено. Переправою через ріку Одру, через Краків, у якому Данило зустрів послів і відіслав їх до Галича, кажучи: „не годиться мені бачитися з вами на чужій землі”, через Судомирську землю, прийшло обвантажене „руське” військо до Холму, де князь у храмі Пречистої „впав, поклонився і прославив Бога: бо жоден руський князь не воював досі на чеській землі”. Тут і прибув йому на зустріч брат Василько волинський.

Так виглядає в описі українського літописця похід, який ми назвали „рейдом на Відень”, бо мав він на меті відтягнути Оттокара з Австрії. Кілько тривав він — невідомо: з подробиць опису виходить, що недовго, хоч беручи під увагу віддаль від Холму до Опави й назад, можна припустити, що добрих кілька місяців. Та найцікавіше що інше: дух українського вояцтва в ньому, відвага, і самостійність діяння.

Чи похід мав успіх? Безперечно. Обложений Роман не знав про нього, але знав Оттокар і запропонував навіть Романові згоду та поділ Австрії. Вірний Белі Роман не погодився, а тимчасом Бела хитрував: сам послав послів до Оттокара і домовився з ним за спиною Романа. Голод у обложеному Гімбурзі дійшов до того, що люди їли коней, а Романа й Гертруду рятувала якась жінка, що переносила їм проміж війська Оттокара харчі з Відня. На прохання дружини Роман вибрався врешті потайки до батька по допомогу, але вже потім не повернувся ні до Гімбургу, ні до Гертруди. Облога потривала ще якийсь час, Оттокар і Бела врешті вирішили питання і з Гертрудою: її віддали Стирію і вона жила в тій землі, вродивши донечку від Романа, а згодом вийшла заміж за сина загребського пана Стефана IV. Сама Гертруда під кінець свого життя пішла у монастир, в якому і вмерла у 1289 році.

В „українському рейді на Відень”, що ми тут описали, слід відмітити кілька моментів, через які він набирає спеціального значення. Отже крім імператорсько-дипломатичного розмаху князя Данила, незвичайної його сміливості, стратегічній плановості, боєздатності його учасників і блискучий успіх. На жаль цього успіху не використав ні Роман, що не пішов на пропозицію Оттокара чеського поділитись Австрією, ні король Данило, що завернув війська заради папських послів, очікуючи собі від них допомоги у своїй боротьбі з татарською язвою. Словом — сталося те, що пізніше ще не раз буде повторюватись в нашій історії: геройський подвиг армії — і повна політично-дипломатична невдача через невикористання цього подвигу.

А проте сам похід — одна з кращих сторінок нашої історії. Галич і Опава! — Який розмах!

На закінчення треба ще відповісти на питання, яке наші читачі напевне поставлять: Чому Роман не вернувся до своєї дружини Гертруди, більше того — незабаром оженився вдруге, мабуть після унеможливлення свого „австрійського” подружжя, з литовською княжною.

Це дуже рідкий випадок в нашій історії, що князь не жив з дружиною до смерті. А не жив тому, що це подружжя не було з кохання. Це було чисто політичне подружжя — один з засобів тогочасної дипломатії — зв’язане з означеним планом. Валився план — мусіло розвалитися й подружжя, основане на ньому.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Яндекс.Метрика

UA TOP Bloggers