У стародавній Новгород. Частина перша.

стародавній Новгород

Привільно розкинулось по обох берегах широкого Волхова велике місто з величними соборами і монастирями, старовинними палацами, незліченними лавками і майстернями ремісників … Кипучим життям жив в XII-XV століттях Великий Новгород – найбільший економічний, політичний і культурний центр середньовічної Русі, місто умільців – майстрових, натхненних художників, великих будівельників. Він був одним із самих значних не тільки руських, але і взагалі європейських міст. Своєрідна і складна історія Новгорода здавна привертала увагу істориків. У туманній далині століть губиться час його заснування. Оточений укріпленими стінами, він вже в X-XI століттях був відомим і багатим містом, розташованим на шляху з «варяг у греки». У ньому починав свою діяльність князь Володимир «Красне Сонечко», у ньому на початку XI століття княжив Ярослав Мудрий.

На початку XII століття Новгород перетворився на самостійну республіку. Вищою владою в ньому, на відміну від інших руських земель-князівств, вважалося віче – збори всіх чоловіків-новгородців. Віче збиралося по сигналу вічового дзвона на Ярославовому дворі, біля побудованого в XI столітті палацу Ярослава Мудрого. Віче обирало і зміщувало посадника, який очолював республіку, тисяцького – начальника міського ополчення та інших посадових осіб. Воно видавало закони, оголошувало війну, укладало мир. Звичайно, фактично всією повнотою влади в «Господине Великому Новгороді», як іменувалась ця республіка, користувалися вищі класи – землевласники-бояри і великі купці.

Відстоявши в 1242 році свою незалежність від німецьких і шведських лицарів, які вторглись в межі Русі, Новгород щасливо уникнув руйнування за часів монгольської навали. Хоча монгольське іго виявилося, врешті-решт, відчутним і для нього, все ж він постраждав незрівнянно менше Києва, не кажучи вже про такі зруйновані монголами центри руської культури, як Рязань або Володимир.

Він продовжував розвиватись, зберігаючи і примножуючи культурну спадщину Київської Русі, ведучи жваву торгівлю з Московською Руссю і Західною Європою. Річкова мережа зв’язувала його з басейнами Волги, Північної Двіни і Печори. Під його владою перебували великі території від Пскова до Північного Уралу.

До кінця XV століття значення Новгорода зменшилось, і він, втративши свої вольності, увійшов в 1478 році до складу російської держави під верховенством Москви. Історії Новгорода було присвячено чимало досліджень. Біда, однак, полягала в тому, що джерела, якими користувалися фахівці, – документи з офіційних архівів, свідчення сучасників, стародавні книги, усні перекази, пам’ятники видатного новгородського зодчества – створювали далеко не повну картину життя новгородського суспільства. По багатьом же найважливішим питанням вони і зовсім зберігали мовчання. Особливо погано було з раннім періодом Новгородської історії. І тут на допомогу історикам прийшли археологи. Перші несміливі спроби археологічних досліджень в Новгороді були зроблені ще до революції. Але лише з 1932 року вони стали проводитись систематично. Перервані війною, археологічні розкопки в Новгороді були відновлені в небачених раніше масштабах в 1947 році.

Розкопки підтвердили, що в пору свого розквіту Новгород був великим упорядкованим містом. Судячи з численних залишків будинків, майстерень, адміністративних будівель, добре збереженим у постійно вологому новгородському ґрунті, новгородські будинки не стояли впритул, і, отже, в Новгороді не жили так скупчено, без сонця і світла, як в містах середньовічної Західної Європи, де один будинок впритул примикав до іншого, а будинки на протилежних сторонах вузьких вулиць мало не стикалися балконами. Новгородці будували свої будинки міцно, прикрашали їх різьбленням, розташовували їх на ділянках просторо. Будинки були зазвичай двоповерхові: житловий верх і, як правило, холодний низ, в якому, ймовірно, зберігалися господарські запаси і різне начиння. Втім, судячи із залишків печей, знайдених в 1952 році, нижні поверхи теж іноді опалювалися. Вже в XI столітті новгородські будинки мали дерев’яні підлоги, ізольовані від ґрунтової вогкості товстою глиняною промазкою.

стародавній Новгород

Новгородські вулиці були замощені широкими поперечними плахами, що лежали на поздовжніх лагах. Ці древні мостові були виявлені у всіх районах міста. Ширина їх в X-XI століттях була 2-2,5 метра, але в наступні століття досягла 3,5-4 метрів і навіть 6,5 метра. Мостові мали міцні бічні огородження у вигляді тину або спеціального бар’єру, підтримувалися в порядку, підмітати, ремонтувалися. Вони досить регулярно перестилати: при розкопках в одному з районів міста були знайдені 25 лежачих одна поверх іншої мостових. Вони відносяться до X-XV століть і, отже, настилались заново приблизно кожні двадцять років. Таким чином, з’ясувалося, що новгородські вулиці були замощені на два сторіччя раніше паризьких і на добрих чотири століття раніше, ніж вулиці Лондона.

У XI-XII століттях, коли на небрукованих вулицях більшості західноєвропейських міст в бруді і нечистотах тонули свині і грузнули вершники на конях, новгородці вже мали водопровідні та водовідвідні споруди. Труби для цих споруд новгородці робили з двох дерев’яних половинок, з’єднаних зигзагоподібним швом, що надавало особливу щільність з’єднанням. Вони підводилися до сполучних криниць – ящикам з вхідними і вихідними трубами. Цікаво, що перший водопровід в Лондоні був побудований в XIІІ столітті, в Парижі в XIV, а дерев’яні труби в Західній Європі стали виготовляти лише в XVI столітті.

Настільки давній міський благоустрій Новгорода є одним з нових свідоцтв раннього розвитку самобутньої давньоруської техніки, загального високого рівня давньоруської культури. Про це ж наочно свідчать і знайдені у величезній кількості новгородські інструменти, вироби і предмети домашнього вжитку.

Автор: А. Варшавський.