У пісках Аравії. Частина третя.

Мекка

Майже цілий місяць Зеетцен бродив по Мецці. Чимось невловимим вона нагадувала йому Єрусалим – такі ж камені, майже зовсім позбавлені рослинності, та ж мертвотна черствість священних місць, те ж пожвавлення в момент появи паломників і той же релігійний фанатизм натовпу. Інша віра, інші звичаї, інші ритуали – атмосфера та ж . У місті брудно. Коли йде дощ, потоки води розливаються по небрукованих вулицях, перетворюючи їх на чорне місиво, бо стічних канав немає.

Про те, щоб зробити точний план міста і священної мечеті, поки нічого було й думати. Зеетцену весь час здавалося, що за ним стежать. І він старанніше, ніж справжні мусульмани, здійснював на площі п’ятикратну молитву. Часом йому вдавалося витягнути олівець. Але у Кааби ніколи не бувало безлюдно, а викликати підозру правовірних означало для нього загибель. І все ж він завжди тримав у руці шматочок паперу, намагався робити начерки.

За порядком у Мецці стежили наглядачі-ваххабіти з крем’яними рушницями і довгими кинджалами. Зеетцен ретельно дотримувався всіх обрядів хаджжа, все йшло гладко, але в глибині душі таївся страх…

Основна процедура – це «таваф», «обхід», семиразова хода навколо Кааби. Матваф вселяв Зеетцену, що вона символізує Божественний порядок, згідно з яким всі істоти підпорядковані єдиному центру, сонячній системі, втіленій в Бозі. Тисячі людей, які стовпилися біля мечеті, дійсно утворили якусь містичну круговерть. Але якщо сім разів обійти разом з натовпом навколо Кааби було не так вже й важко, то поцілувати чорний камінь виявилося значно складніше. Близько каменю, цієї крупиці всесвіту, утиснутої в масивну срібну оправу, раптом разом опинилася охоплена релігійним екстазом маса людей.

Все в Зеетцені здригнулося від страху, йому хотілося бігти. Але хіба це можливо? Людський потік підхопив його, стиснув і поніс, немов піщинку. І ось він вступив на овальний мармуровий майданчик, гладко відполірований підошвами сотень тисяч правовірних. Майданчик оточений бронзовими стовпчиками, а між ними на ланцюгах висять скляні лампади. Зеетцен намагається втиснути обличчя в срібну оправу. Камінь утиснений глибоко всередину її, він витягує шию, не для того, щоб його цілувати, а щоб краще розглянути. Так адже камінь і не чорний зовсім, а сірий! Він добре розбирається в гірських породах, але такої не знає. Яке ж його походження? Вулканічне? Ці прозові думки дещо заспокоюють його.

Потім належало випити води з джерела Земзем. Хранитель джерела серед скаженого натовпу здавався мармуровою статуєю. Механічним жестом він наповнював чашу і безмовно простягав її черговому прочанинові. Зеетцен чув, що іноді по велінню еміра хранитель кидає в чашу отруту і підпилий її вмирає миттєво. Тут це нікого не хвилює і навіть не затримує процедури. Тремтячею рукою Зеетцен взяв чашу і проковтнув теплу гіркувато-солону рідину…

Тепер належало виконати ритуал «сай». Це означало сім разів пробігти туди і назад всю головну вулицю Мекки, розташовану між священними горами Сафа і Марва, довжиною понад чотириста метрів. Сай – це повторення болісних метань Агар по розпеченій пустелі в пошуках води. Слово «сай» означає «йди швидко, біжи», але Зеетцен зауважив, що біжать далеко не всі. Не у всіх однакове завзяття і фізичні сили.

На восьмий день місяця зуль-хиджжа з Мекки відправлялася величезна процесія на пагорб Арафат, де правовірні повинні прослухати проповідь мекканського імама і здійснити спеціальні молитви. Тільки той, хто відвідав цей пагорб отримував титул «хаджі». «Арафат» означає «впізнавання». За переказами, саме на цьому місці зустрілися і впізнали один одного Адам і Єва, після того як були вигнані з раю. З цього ж пагорба нібито архангел Джебраїл явився пророку Мухаммеду. У долині біля підніжжя Арафата покладається провести день і ніч.

Рано вранці всі ті тисячі паломників, які напередодні в Мецці молилися, кружляли навколо Кааби, пили воду Земзема, бігали по головній вулиці святого міста, завантажили на верблюдів і ослів тюки з поклажею і кинулися до Арафату. Гармидеру попередніх днів як не бувало, процесія прямувала спокійно і велично. Зеетцен встигав не тільки розглядати супутників, але і потайки відзначати на папері всі пункти по дорозі.

Багатотисячна людська маса заповнює долину. Наближаючись до пагорба, всі моляться і кричать «ляб-байк», ніби закликаючи небо в свідки своєї релігійної старанності… Перед сходом сонця все заворушилося, зашуміло. І коли від гладкого граніту Арафата відбився сонячний промінь, на вершині пагорба верхи на верблюді з’явився імам. Почалася проповідь: «В ім’я Аллаха, милостивого і милосердного! Клянусь горою, і книгою, написаною на сувої розгорненому, і будинком відвідуваним, і покрівлею піднесеною, і морем роздутим… Клянуся зорею і десятьма ночами» … Це тривало майже до самого вечора. Сонце палило нещадно. Монотонні слова застрявали у вухах, але відступати було нікуди – він повинен був пройти цей важкий шлях до кінця, він сам його вибрав. А навколо, немов грізне застереження, подекуди виднілися купки каміння, що позначають місця поховань паломників, які не дожили до завершення хаджжа .

І все ж найстрашніше було попереду. Після проповіді всі паломники вирушали в село Мина для жертвопринесення. Як сказали Зеетцену, треба буде йти через Муздалифа, але він не припускав, що Муздалифа – це вузька ущелина, в яку повинні втиснутися відразу тисячі осіб, збожеволілих від спеки і багатогодинного стояння в нерухомості. Ущелина ця стало могилою багатьох сотень людей. Паломники кричали, напирали, відштовхували один одного – їм треба було не просто пройти по ущелині, а й набрати при цьому якомога більше дрібних каменів і зав’язати їх у іхрам.

На другий день, коли вся юрба прийшла в Міну, ці камені були пущені в хід. Міна – це всього одна вулиця будинків, на якій височіють три колони – «стовпи диявола». Мусульмани вірять, що саме тут диявол нагнав Ібрагіма і побив його камінням. І ось тепер в помсту за ту образу паломник має кинути по сім каменів в кожен стовп.

Зеетцен споглядав на це масове дійство з подивом. Що це – гра? Звичайно, тут у наявності відгомони язичницьких обрядів. Здається, ніхто й не міг докинути камінь до стовпа, вони летіли в паломників. Зеетцен ледве встигав прикривати руками голову. Але й це було ще не все. Після побиття «дияволів», на десятий день місяця зуль-хиджжа, наступав ід аль-Адха, свято жертвопринесення. Зеетцен записав у себе в щоденнику, що він відзначається на честь чудесного порятунку сина Ібрагіма Ісмаїла, якого батько хотів принести в жертву саме тут, у Міні. Мусульмани, на відміну від біблійної легенди, де жертвою Ібрагіма (Авраама) називається Ісаак, вважають, що це був саме Ісмаїл. Від нього і ведуть свій рід північні араби. На один цей день в Міну зганяють стада з усією Аравії. Купивши вівцю або баранчика, паломник повертається обличчям у бік Кааби і перерізає тварині горло.

Село перетворилося на виставлену напоказ бійню. Над маленькою Міною неслися хрипи, крики, відчайдушне бекання тисяч овець. Абдаллах ас-Суккат зняв і у Міні будинок спеціально для того, щоб Зеетцен зміг все гарненько розглянути. Але цього кривавого видовища наш мандрівник не зміг витримати. Забившись у кут, він лише зацьковано огризався на співчутливі слова Абдаллаха…

Повернувшись до Мекки, вони застали місто сильно зміненим. Всюди ще юрмився народ, але напруга спала. Іхрам, ще недавно білосніжний, став у всіх паломників темно-сірим від бруду і поту. А на Каабі з’явилося нове покривало. Старе ж розрізали на шматки і продавали новоявленим хаджі. Ті, хто багатший, можуть купити собі великий шматок і зшити з нього жилет, мусульмани вірять, що він захистить власника від ударів. З маленьких шматочків хаджі зазвичай роблять закладки для Корану. Торгівля Кисва, на відміну від будь-якої східної купівлі-продажу, проходить тихо, статечно. Перед від’їздом наповнюють судини водою з джерела Земзем, щоб відвезти її додому. Інші вмочують у неї свій одяг.

За межами Харам аш-Шерифа йшла більш жвава торгівля. Де скопище людей, там і базар – так вже повелося на Сході з незапам’ятних часів. У дні хаджжа в Мекку доставляють товари не лише з усієї Аравії, але, мабуть, і з усього мусульманського світу. Тут продають чотки з коралів, дорогоцінних каменів, дерева і священні книги, фези і сап’ян, килими та шовк, хустки і сандалі, зброю та ювелірні вироби та багато іншого, чим славляться східні ремесла, хоча в самій Мецці ремесла не розвинені. Базар завалений прекрасними фруктами всіх сортів – теж привізними. Торгують в Мецці всі – вчені богослови і теслі, бідні бедуїни і багаті купці, провідники та шейхи. Під час хаджжа ціни піднімаються неймовірно. Зеетцен дізнався, що в Мецці торгують і рабами, для чого існує спеціальний ринок.

Далі буде.

P. S. Старинные летописи рассказывают: А еще очень жалко, что во времена Зеетцена еще не появилось фотоаппаратов (первый фотоаппарат был изобретен только через 10 лет после его смерти). А то ведь можно было бы сделать множество интереснейших фото из его путешествий по Востоку, но увы… Зато сейчас столько разных услуг в области фотографирования, тут вам и свадебный фотограф в Одессе, (ведь какая свадьба теперь обходится без фотографирования?) и фото на различные документы и фотовыставки, ведь теперь фотография стала одним из важнейших направлений современного искусства.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *