Трагедія Помпеї

Трагедія Помпеї

Небо буває неспокійним, і земля. Не встигла Гея народити синів гігантів, з крапель крові померлого Урана, як діти тут же пішли проти богів Олімпу. На родючих полях Флегри сталася жахлива битва. Олімпійці перемогли, їх союзник Геракл отримав у нагороду безсмертя. Переможених гігантів загнали в підземелля величезної гори Везувій, біля підніжжя якої – недалеко від місця битви – і виросло маленьке місто Помпеї. Проте гіганти не залишили намірів підкорити небо і першу спробу вирватися з підземного полону зробили у восьмий рік правління імператора Нерона: в зимовий сонячний полудень, коли мешканці міста відпочивали від справ і турбот, а таверни були повні веселого народу, несподівано з боку гори долинуло глухе протяжне завивання. Потім пішли глухі поштовхи – земля затремтіла, здригнулася і лопнула. Вілли біля підніжжя Везувію розвалилися, звалилися храми, театри і житлові будинки. Але в той день титани швидко втомилися – підземний гул припинився, знову засяяло сонце, і люди повернулися в свої будинки.

Однак у середині серпня 79 року, незабаром після вступу на престол імператора Тіта Веспасіана, земля знову затремтіла, море потемніло і покрилося хвилями. Потім настала дивна тиша, яка тривала два дні – замовкли птахи, зникли комахи, тільки вили і гавкали собаки та мукали корови. Вранці 24 серпня, коли спека давила все живе гладь затоки зникла в сліпучому сонячному сяйві, підземний поштовх надзвичайної сили, супроводжуваний страшним гуркотом, потряс землю. Вершина Везувію розкололася, і в небо вдарив стовп вогню, кам’яний феєрверк приховав сонце, небо почорніло, і ясний день перетворився на ніч. Розлючені сини Геї нарешті вирвалися назовні і в останній битві з богами погубили квітучі сади Кампанії і міста Помпеї, Геркуланум та Стабію …

Трагедія Помпеї

Помпеї заснували стародавні оскі приблизно в VIII столітті до н.е. Припускають, що поселення, яке виникло недалеко від моря в долині річки Сор належало роду Помпеїв. Пізніше його захопили греки, потім етруски і самніти. Потім місто стало римською колонією і отримав назву Колонія Корнелія Венери Помпеянорум. Венера Помпеяна стала покровителькою міста.

Римляни ввели своє міське управління, свої порядки і мову. Берег прикрасили палаци придворної знаті, перетворивши його в місце відпочинку патриціїв, філософів та поетів. З кораблів, що входять в Неаполітанську затока, відкривається вид на затишне містечко, яке немов лежить в долонях гірських схилів – білі будівлі, чорні кипариси, статуї, вулички, благословенне повітря. Захід над Везувієм, тихі туманні світанки, що потопають у зелені портики вілл, виноградники і квітучі фруктові сади – все було зметено в одну мить викинутим в небо і впавшим на землю вогнем. Через кілька днів після виверження очам сторонніх мореплавців постала мертва, покрита сірим попелом земля. Боги пішли, життя закінчилось…

Помпеи

Існує дивна чарівність повернутого, нехай не до кінця, життя. Збережені пам’ятники старовини завжди надавали людському життю сенс, може бути, навіть продовжували його. Протягом багатьох століть вітер носив сюди грунт з далеких місць, сіяв насіння, підганяв хмари, дощі. В невідомій глибині землі лежало мертве місто, а зверху знову росли і зеленіли сади. Лише в XVII столітті місто було знайдено, а в XVIII столітті почалися планомірні розкопки. Помпеї очистилися від затверділої пемзи і знову перетворилися в місто, в якому можна жити. Вціліло внутрішнє оздоблення жител, всі знайдені предмети були залишені на своїх місцях. Історія загибелі і воскресіння Помпеї подібна чуду – в місто повернулися запахи, звуки, кольори і фарби, і навіть здається на вулицях ледь чути незнайому мову. Зім’яті обривки фраз, як відлуння, вилітають з провулків, гудуть в дверних отворах, шелестять у стін. Немов гаряча лава втиснула в каміння останні стогони і крики, не дала їм розсіятися і зникнути, і вони назавжди залишилися звучати біля стін нагадуванням про людей, яких покинули боги.

Помпеї

Ранок. Ми стоїмо перед вибіленою сонцем аркою Морських воріт. Звідси ми почнемо свою подорож. Сходи, білі камені, ялівець, лишайник, трава. Мощена плитками дорога і в’їдаються в брила колія – сліди коліс возів та екіпажів, проїхали тут більше двох тисяч років тому. З мостової виступає каміння, за якими колись стрибали Помпеянки, підбираючи вище поділ і невдоволено дивлячись на дощові струмки. Упереміш з Помпеянками по вулиці скакали вершники, коні збивали копита на каменях. Вершників і коней давно немає, але камені, посічені ударами копит, живі. Мертве – вічно. Коли йдеш по вулиці, все здається, ніби хтось шепоче у тебе за спиною. Прислухаєшся. Тихо. Попереду в сліпучих променях сонця блискучі бруковані тротуари, обезголовлені колони, пересохлі фонтани, будинки, в яких рухається тільки гаряче повітря Середземномор’я.

Жара. Лише у вікнах будинків, в розкритих дверях і в отворах арок ввижається прохолода. Гаряче повітря хитає тіні, і здається, що зараз рипнеться ззаду віз, крикне щось погонич мулів і раб, який несе на плечі амфору штовхне тебе ліктем. Тоді вулиця наповниться живими голосами, в фонтанах зашумить вода, стануть яскравішими фарби стін, а біля будинків з’являться верхні дерев’яні поверхи – ті, що відразу згоріли під час виверження.

Помпеї

На південь від Морських воріт колись височів храм Венери Помпеяни. Між зниклим храмом і головною аркою воріт знаходиться Антикваріум – виставки давньоримських статуй і скульптурних портретів. Тут серед мармурових уламків тепер мешкають колишні жителі міста – чоловіки, що погрожують небу, скорчені раби, жінки обіймаючи своїх дітей. Під час розкопок в затверділому шарі попелу археологами були виявлені загадкові порожнечі. Коли їх залили гіпсом вийшли точні копії людей, які загинули при виверженні. Їх пози, вирази облич і пульсація життя в кожному вигині рук і ніг раптом висвітили забутий час подібно спалаху світла, зробили його прозорим і дуже живим. Поруч їжа: обвуглений хліб, яйця, риба – і все звідти, з нереальної глибини століть.

Помпеї

Застигле минуле починає своє швидке, засвічене немов старий кінофільм, оповідання. Близько Геркуланських воріт загинула мати, вона намагалася втекти з трьома дітьми – немовлятко притиснула до грудей, а дві дівчинки бігли поруч, вчепившись за сукню. Чоловік знайшов свою смерть, намагаючись забрати козу, на шиї якої висів дзвіночок. Дівчина в вишитих сандалях померла, закривши обличчя руками, а поруч застиг у спробі встати на ноги величезного зросту чоловік, – можливо, її раб. Жрець храму Ісіди, рятуючи статую богині, задихнувся в руїнах трикутного форуму. У казармі гладіаторів загинула багато одягнена молода матрона – навіщось вона вибрала саме цей ранок для побачення з гладіатором. Власник вілли Діомеда помер біля виходу в портику Перистіля – в руці він стискав срібний ключ, яким намагався відімкнути двері. Поруч з ним загинув його раб, що ніс ліхтар і мішок з фамільним сріблом. Собака, охороняючи будинок Везона Прима, задихнулася на своєму ланцюгу.

Далі буде.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *