Толедська школа

середньовічний писар

Перший заклад, де навчали перекладачів з арабської латиною, був започаткований лише у ХІІ столітті — у місті Толедо (Іспанія). Його заснував Дон Раймундо, — архієпископ Толедо з 1126 по 1154 рік. Цей чернець-бенедиктинець глибоко розумів важливість арабської філософії для осягнення Аристотеля і вирішив зробити її приступною для тих, хто читав книжки, написані латиною.

До перекладацької праці Раймундо залучив одного з найвидатніших вчених — Домінго Гундісальво, архієпископа Сеговії, який переклав значну частину енциклопедії “Книга лікування” (“Штаб аль Шіфаа”) Авіценни (Ібн Сіни), а також “Цілі філософів” (Макасід аль-Фаласіфа”) аль-Газалі та “Каталог наук”(“Іхса аль-улум”) аль-Фарабі. Але Гундісальво не знав арабської мови. Він використовував єврейських або мусульманських посередників, які перекладали з арабської кастільською мовою, а потім сам перекладав вже з кастільської латиною. Серед його помічників надто вирізняються двоє євреїв — якийсь Соломон та Йоганнес Авендеат, відомий ще як Авендеар, Йоганнес, бен Давид, Йоганнес-іспанець, а також як Іоанн Севільський. Точилося багато суперечок, ким же були ці двоє насправді.

Найзначніший із толедських перекладачів був, безперечно, Джерардо з Кремони (1114 — 1187). Завдяки стислій нотатці про його життя і працю, залишеній його учнями, ми знаємо, що Джерардо прибув до Толедо після закінчення науки в Італії, щоб дізнатися більше про “Альмагест”. Цей монументальний астрономічний трактат Клавдія Птолемея, визначного грецького астронома ІІ століття існував тоді лише в арабському перекладі. Джерардо знайшов багато наукових праць арабською мовою в Толедо і відразу ж почав вивчати цю мову, аби прочитати їх і згодом перекласти латиною. Всього він переклав понад сімдесят праць, у тому числі й трактат “Альмагест”, переклад якого завершив у 1175 році.

Його переклади належать практично до всіх галузей тогочасної науки. Серед них — кілька Аристотелевих трактатів (“Фізика”, “Про небеса й землю”, “Про покоління й корупцію” і “Метеори”), а також книги аль-Кінді, Птолемея, Іссака Ізраелі, Ібн Сіни, Галена та інших.
Ще одним великим перекладачем був Майкл Скот (близько 1175 — близько 1235 р.). Він народився в Англії, вчився в Оксфордському університеті, у Парижі, а потім оселився в Толедо. Вивчивши арабську мову та іврит, він багато перекладав з арабської латиною. На схилі віку його запрошено до двору імператора Фрідріха ІІ у Сицилії, де був ще один великий осередок перекладу з арабської.

Скотові переклади містять багато коментарів до Аристотеля, зроблених Аверроесом (Ібн Рушдом), а також працю аль-Бітруджі про сфери, що потім мала великий вплив на розвиток астрономічних знань.

У зв’язку з перекладом толедської школи постає проблема їхнього авторства. Французький письменник та історик Ернест Ренан у своїй розвідці про Аверроеса писав: “Немає ніякого сумніву, що католики, які приїздили до Толедо, безсоромно присвоювали собі праці своїх секретарів і тому… ім’я перекладача часто вказувалося не те, яке було б слід.

Майже у всіх випадках якийсь єврей, що, як правило, приймав мусульманську віру, робив переклад-чернетку, надписуючи над кожним словом арабського оригіналу його переклад латиною або місцевою говіркою. За цим стежив урядовець, який і брав відповідальність за остаточний варіант латинського перекладу та ставив на ньому своє ім’я. Ось чому часто один і той самий переклад приписується різним перекладачам”.

Цей Ренанів погляд поділяє відомий американський фахівець із Середньовіччя Чарльз Гомер Хаскінс у своїй книзі про Відродження XII століття. Вона також підтверджується деякими перекладами, що зберігаються у Паризькій національній бібліотеці, — перекладами з арабської латиною через посередництво іспанської мови.

Надзвичайні досягнення толедських перекладачів були насправді плодом спільної праці арабів-мусульман, євреїв та християн-католиків. Було б несправедливо віддавати належне лише цим останнім, навіть якщо багато рукописів та багато істориків згадують тільки їхні імена. Гундісальво, Джерардо із Кремони, Майкл Скот та інші — всі вони потребували в ході перекладу допомоги арабів-мусульман, а ще частіше — євреїв.

Іноді завдання західних християн обмежувалося лише викладенням правильною латиною того, що їхні помічники вже переклали каліченою латиною або іспанською мовою. Велику справу перекладу з арабської латиною започатковано в Іспанії у XII столітті, і найбільшим перекладацьким осередком стало тоді Толедо. Але переклади здійснювались і в інших містах Іберійського півострова, зокрема у Барселоні, Таррагоні, Сеговії, Леоні та Памплоні. Згодом перекладацька справа поширилась і по той бік Піренеїв — у Тулузі, Без’єрі, Нарбонні, Монпельє і Марселі.

Саме завдяки всім цим перекладам Європа ознайомилась із працями як грецьких філософів, математиків, лікарів та астрономів, так і їхніх арабських коментаторів та послідовників. Як писав згадуваний вище Хаскінс: “Здобуття цих знань західноєвропейцями стало вирішальним моментом в історії європейської думки”.